«Мобільні телефони згубні для кохання»

Каннський кінофестиваль відзначив 50-річчя «Чоловіка і жінки»

«Мобільні телефони згубні для кохання»
«Чоловік і жінка»

На 69-му Каннському кінофестивалі вшановували фільм «Чоловік і жінка» Клода Лелюша, який відзначив 50-річний ювілей.

Представляти відреставровану картину приїхав режисер Клод Лелюш. Виконавці головних ролей Анук Еме і Жан-Луї Трентіньян приїхати не змогли. Їм - за 80.

У шістдесяті роки цей фільм без перебільшення змінив світ. Ну принаймні світ кіно. Майже у кожного, хто сидів у залі через 50 років була своя історія, свій шматок життя, пов'язаний із чорно-білим коханням під під музику Франсіса Лея.

А було все так. 1965 рік. Молодий, режисер-початківець Клод Лелюш їхав на північ Нормандії, щоб у місцях свого дитинства скоїти самогубство. Його останній фільм провалився, що робити далі він не знав. Дорога закінчилася, і машина зупинилася на піщаному пляжі Довіля. Невдаха режисер заснув у своєму авто. Вранці, розплющивши очі, він побачив, що туман розсіюється. Вдалині на пляжі з'явилась постать жінки з дитиною і собакою.

Ця картина здалася такою досконалою, що у Клода лише із однієї картинки народився сценарій. Він написав його за 48 годин у придорожньому кафе. Таку історію створення фільма розповідають ось уже 50 років. Скільки в ній правди, ніхто не знає. Мабуть, знає Лелюш, але він жодного разу не спросував ці міфи. А потім була реальність. Почалися пошуки грошей. Знайшлася сума, яка дорівнює теперішнім 250 тис. євро, але її все одного бракувало.

Катастрофічно не вистачало і плівки.  Режисер економив на всьому. Екстер'єрні кадри зняли на кольорову плівку, а інтер'єрні - на чорно-білу. На головну роль режисер хотів запросити Ромі Шнайдер, але не наважився. Погодились актори Анук Еме і Жан-Луї Трентіньян.

Перед показом фільму в Каннах Лелуш сказав: «Ніхто не може любити кіно більше, ніж я, тому я буду завжди його знімати».

«Я постійно живу в Нормандії, - продовжив Лелуш, - а в Париж приїжджаю тільки в свій офіс. Найдивніший час у Довілі - грудень. День короткий. Припливи пізні. А сутінки - найкрасивіший час для закоханих. Можна потім згадувати ці миті все життя».

Клод Лелюш

9 років тому, коли Каннський фестиваль святкував 60-річчя, Лелюш взяв участь у грандіозному проекті «Кожному своє кіно». Він зняв новелу «Кіно Бульварів», яку присвятив своїй мамі. Сам зізнався журналістам у Каннах, що знімає жіноче кіно і що кінотеатри, куди водила його мама, стали для нього найкращою кіношколою.

Клод Лелюш про щастя та кіно:

Про щастя. Думаю, ми ставимо собі занадто багато запитань. Потрібно просто робити. Захотів щось зробити - роби! Ті, хто ставить багато запитань, нещасні. Щасливі ті, хто живе сьогоденням, насолоджуючись кожною секундою. Я фахівець із теперішнього часу, і я щасливий. Якщо ж мене запитати про моє щастя, то я, звичайно, ухилюся від відповіді. Але насправді вважаю, що щастя нам можуть подарувати митці, вони - справжні улюбленці Бога. Саме вони зберігають ключі від щастя.

Про чоловіка та жінку. Сьогодні жінка відіграє подвійну роль у суспільстві, оскільки чоловік часто не готовий узяти на себе відповідальність, від чогось він може втекти й піти, а жінка змушена здобувати статус чоловіка. І я у своїх стрічках намагаюся простежити, що змінилось від тоді, як я знімав «Чоловіка та жінку». Я розумію жінок краще, ніж чоловіків, і поважаю більше. Бути жінкою значно важче, особливо сьогодні. Чоловіки ліниві й навіть боязкуваті.

Про «Чоловіка та жінку». Там, де ми знімали фільм, народилася моя мама, ці краєвиди знайомі мені від дитинства. Мене навіть не дратує постійна зміна погоди.

Про егоїзм. Усі люди закохані в самих себе. Нічого поганого в цьому не бачу. Богові вдалося зробити так, щоб кожен із шести мільярдів думав, начебто саме він відіграє головну роль. Вважаю, що земля - це величезний знімальний майданчик. Хоча розумію: потрібно бути скромнішим і ніколи не вважати себе номером один у всьому світі. Але якщо в коханні ти номер два, це вже катастрофа!

Про музику. На початку своєї кар'єри я знімав кліпи, хоча такого поняття ще не було. Ми працювали разом із Джо Дассеном. Окрім того, я трохи граю на фортепіано та гітарі, ведмідь мені на вухо не наступив. Музика в моїх картинах практично персонаж, вона повинна торкати душі людей.

Про кохання. Ніхто не може сказати, що таке любов. Можна протягом життя часто закохуватися, але щоразу ця любов має бути сильнішою, ніж попередня. Крім того, я переконаний, що мобільні телефони й інтернет згубні для кохання. Адже щоб зустріти людину, можна витратити п'ять хвилин на пошук в інтернеті, і так само швидко припинити цей зв'язок. Відбуваються не зустрічі, а обмін партнерами. Люди перестають бути романтичними.

Про критику. Критична стаття для мене, як снодійне, після кожної з них я чудово засинаю. Кожний режисер, починаючи знімати, пірнає в авантюру, бо неможливо вгадати, якою стане картина. Сьогодні в Європі взагалі творчий спад. Де молоді й талановиті режисери? Незалежне кіно зникло. Телебачення втручається всюди й нав'язує свої права режисерові - знімати цю акторку або цього актора. Відтак багато поганих фільмів, немає стрічок-одкровень, і тому волію не виконувати нічиїх замовлень. Мене завжди критикували за кожну мою картину. Я вже 50 років захищаю авторське кіно, оскільки в нього максимально короткий шлях від творця до глядача.

Про Каннський фестиваль. Останнім часом багато хто дорікає Каннському кінофестивалю, ніби він більше не підтримує молодий і талановитий кінематограф. Емір Кустуріца взагалі заявив, що фестиваль перетворився на показ мод. Я вважаю, що Кустуріца плює в тарілку, з якої сам їв. Саме Каннський кінофестиваль приніс йому популярність. Кустуріци взагалі б не було, якби не Канни. І мене не було б. Головне для фестивалю - це гарні фільми. Решта мене не цікавить. Навіть покази мод. Адже якщо у стрічці знімається вродлива акторка, чому б їй гарно не вдягнутися на прем'єру? Ні, Каннський фестиваль - як і раніше, найкращий у світі!

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук