«Музи не дають акторові спокою»
Культура

«Музи не дають акторові спокою»

Актор Ярослав Федорчук про театр, перевтілення та вміння повертатись до себе

Анна Чистякова, 27 березня 2017 434 0
фото Дарія Бедернічек

Ярослав Федорчук – львівський актор театру та кіно, який не обмежується лише одним сценічним майданчиком. Він грає на сцені театру імені Леся Курбаса, театру імені Лесі Українки, на Першій сцені сучасної драматургії «Драма.UA» та у Першому театрі.

А ще він проводить інтенсиви з акторської майстерності для усіх охочих, бо вважає, що кожна людина – талановита.

Напередодні Міжнародного дня театру Ярослав Федорчук розповів ZAXID.NET про перевтілення в театрі, про відмінності між театром та кіно та про те, як за безліччю ролей не втратити себе.

Ярослав Федорчук. Фото: Дарія Бедернічек

«Акторство – це те куди я хочу»

Колись дуже давно моя мама читала мені твори Миколи Куліша, Нечуя-Левицького та ще дуже багато різних авторів. Коли мама мені їх читала, відбувалась магія. Вона так душевно це робила, що я міг плакати над цими творами. Мені навіть самому їх читати було не так цікаво, як слухати її. І я напевне перейняв від мами цей артистизм.

Потім я вступив на факультет електроніки у КПІ. Але мені хотілося чогось іншого. Я довго не міг нічого вирішити, багато подорожував, писав вірші, аж поки не зрозумів, що акторство – це те куди я хочу.

На акторський я вступав у 22 роки, це був вже свідомий вибір.

«Я вже інший!»

Шлях акторства – це колосальні зміни. Спочатку цього не помічаєш. Спочатку захоплено робиш те, що маєш робити. З захопленням кидаєшся у те, що тобі пропонують і до кінця навіть не можеш зрозуміти для чого воно тобі. Але потім, коли ти щось робиш, граєш, аналізуєш, то розумієш: ух ти, а раніше я так не думав, а раніше я б так не зробив, то я вже інший! Акторство змушує змінюватись.

З актором Олегом Стефаном у виставі «Баба» у театрі ім. Лесі Українки

«Де той Федорчук, до якого треба завжди повертатися?»

Коли готуєшся зіграти якусь роль, то спочатку досліджуєш її, вивчаєш, намагаєшся знайти ключ до свого персонажа, пізнати його душу. Це тривалий процес. І ти відчуваєш, що цей персонаж вже відгукується у тобі, стає близьким, ти перевтілюєшся, змінюєшся. І так щоразу.

А потім у якийсь момент розумієш, що якщо ти вже змінився, то ти повертаєшся до себе справжнього якого? Зміненого? Трансформованого? Де той еталон, де той Федорчук, до якого треба завжди повертатися, якщо ти вже змінився.

Мене це в якийсь момент почало лякати. Якщо ти готуєш якусь роль, ти однозначно змінюєшся. Тому обов’язково треба ставити маячки, де тобі дискомфортно, де тобі дуже комфортно. Вони допомагають повернутися до себе самого. Бо так можна заблукати та не вийти взагалі більше з жодної ролі.

«Я хочу зіграти Гамлета»

Споконвіку мені пришивали амплуа комедіанта. Казали, що я комедійний актор і що мені дуже треба це розвивати, культивувати у собі. Я завжди плювався і казав – ні! – я не комедійний актор, я хочу зіграти Гамлета.

І згодом я все-таки усвідомив, що я комедійний актор і це круто. Тому що комік може зіграти як комічну роль так і драматичну. А от драматичному актору вже важко зіграти комічного героя. Така специфіка. Я не можу сказати, що я красивий герой-коханець або соціальний персонаж, але я характерний актор і мені це допомагає. Хоча і далі дуже хочу зіграти Гамлета.

(Ярослав Федорчук зараз працює на «Гамлетом» у постановці Павла Ар’є в театрі ім. Лесі Українки – ZAXID.NET).

У виставі «Лондон» на сцені «Драма.UA»

«Головне, не залишитися гімнюком назавжди»

В кожного з нас, у кожної людини є багато сторін. Це є сильна сторона і слабка сторона, вона може бути благородна або ница. У кожної людини однаково є хороші й погані риси характеру. Тому коли треба грати якогось персонажа, а ти розумієш, що ти в житті не такий. Наприклад, тяжко бути поганим, розбещеним або слизьким, якщо це не твоє. Тоді я починаю досліджувати себе. І ці погані сторони починаю витягувати назовні, культивувати у собі.

Бути злим, бути поганцем, матюкатися, якщо треба. Щоб негативні якості характеру розквітли. І чим складніше на цьому етапі, тим більше в кінці роль вдасться. Але головне не заблукати, і не залишитися цим гімнюком назавжди.

Це складно. Якщо не контролювати цього процесу, то персонаж може перетікати в особисте життя. І ти постійно з ним живеш, а це дуже небезпечно.

«Я б радив ходити на виставу двічі або тричі»

Театр є живим. Тому я б радив людям ходити на одну й ту саму виставу двічі або тричі. Адже одна й та ж вистава не повторюється ніколи. Глядач, який це розуміє ходить на виставу двічі, тричі, п’ять, десять разів, тому що кожного разу у ній з’являється щось нове. Сюжет той самий, слова ті самі, але щоразу з’являються нові теми, адже актор щоразу відкриває у виставі щось нове.

Мудрий актор записує відкрите, досліджене, нове, талановитий – запам’ятовує, а геніальний зможе «запускати» це знову і знову.

З режисером Володимиром Тихим на зйомках фільму «Брама»

«У театрі можна “виправити” свою помилку. В кіно цього не зробиш»

Коли довший час перебуваєш на знімальному майданчику, то починаєш розуміти чим різниться театр і кіно. Коли знімають кіно, то режисер може попросити зіграти одну й ту саму сцену декілька разів по різному. Це теж круто.

В театрі можна зіграти лише один раз, і якщо щось пішло не так, то ти вже цього не зміниш. Але в кіно є інший мінус: якщо режисеру сподобався саме цей кадр, то відповідно він і входить у фільм, актор не може на це вплинути.

У театрі можна переграти наступного разу по іншому. Ніби «виправити» свою помилку. В кіно вже цього не зробиш. Недаремно Фаїна Раневська казала: «Кіно – це плювок у вічність». Так воно і є. Ти вже зіграв і усі покоління протягом тисячі років будуть дивитися і говорити: «що за актор, хреново тут зіграв».

З Оксаною Козакевич у виставі «Раптом минулого літа» у театрі ім. Леся Курбаса

Вистава - режисерська робота, складена акторами, кіно - режисерська робота, складена режисером за допомогою акторів. В кіно насамперед реалізується не актор, а режисер. Люди в кіно ходять дивитися на роботу режисера. Дивитися роботи Спілберга, Тарантіно.

Щодо акторської роботи в кіно, то глядачем виступає око камери. У театрі можна спілкуватися з глядачами, це обмін енергією, контакт. В кіно актор спілкується лише з об’єктивом.

«Наскільки ви імпровізуєте, настільки ви талановиті»

Хороша імпровізація – це добре підготовлена імпровізація. Та були моменти, коли я імпровізував спонтанно на сцені, і це дуже класно насправді. Нам завжди говорили: «Наскільки ви імпровізуєте, на стільки ви талановиті». і на скільки ти в темі, на скільки ти талановитий, на стільки ця імпровізація і складеться.

«Змінився сам глядач, тому змінився театр»

За останні десять років з’явилося дуже багато охочих, спраглих і талановитих, які люблять театр. Люблять його досліджувати, брати участь у житті театру та змінювати його форму. Змінився сам глядач, тому змінився театр, все стало динамічнішим. Зараз відповідно до подій в країні, теми, які були раніше не на часі, тепер стали актуальними. Йде постійний обмін досвідом і пошук. Театр має бути завжди на часі. Це - часописець. Театр сам ставить запитання, а не дає відповіді. Театр провокує.

На акціЇ протесту під стінами ЛМР у 2011 році

«Театр – це храм для мене»

Дуже важливо коли тебе вдома підтримують твої близькі. Моя дружина мене дуже підтримує. Адже актор завжди у процесі, і музи не дають йому спокою. Але треба вміти відмикатися, хоча і не завжди вдається. Не хочу банально говорити, що театр, то моє життя. Це храм, церква. Прихожу і відчуваю іншу енергію, натхнення. Я залишаю тут шматок себе, свої сили, енергію, але сцена повертає це мені сторицею. Це такий обмін енергіями, духовний розвиток, це те, що ти не можеш отримати у житті. Але в житті отримуєш життєвий досвід, який приносиш з собою у театр. Тут він трансформується, очищується, змінюється і дає тобі інший новий досвід.

Фото: Дарія Бедернічек, театр ім. Леся Курбаса, Facebook, ZAXID.NET

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук