На Каннському фестивалі відбулась світова прем’єра фільму Мартіна Скорсезе «Вбивці квіткової повні», Критики уже тоді назвали драму Скорсезе найкращим фільмом після «Таксиста» (до слова, «Таксист» у 1976 року отримав «Золоту пальмову гілку», нову картину, на жаль, показали поза конкурсом).
Три з половиною години режисер розповідає про вбивства корінного населення Північної Америки, індіанців племені осейдж. На безплідні землі, куди їх переселив уряд США, знайшли нафту. Через це корінні американці були практично винищені. Паралельно режисер розповідає про становлення ФБР.
Мабуть, це найсильніший та найжорсткійший фільм про геноцид корінного населення Америки, єдиним недоліком якого можна вважати хронометраж. Хоча це не точно.
Попередній фільм, «Ірландець», також тривав 206 хвилин. Сильна, проте дещо плутана та затягнута історія виглядала на те, що 80-річний режисер помаленьку втрачає силу. Проте «Вбивці квіткової повені» категорично це заперечують. Скорсезе знову працює з улюбленими акторами, Робертом Де Ніро та Леонардо Ді Капріо, до яких приєднались Лілі Гладстоун, Джессі Племенс, Брендан Фрейзер та інші.
Фільм знятий на основі однойменної документальної книги журналіста Девіда Ґренна, виданої у 2017 році. Книга розповідає про серію жорстких вбивств, скоєних на території штату Оклахома, де жили індейці племені осейдж. Ці злочини стали одним із перших розслідувань ФБР. Повна назва книги Книга отримала назву «Вбивці квіткової повні: таємниця індіанських убивств та народження ФБР». Це детективний нон-фікш великою мірою зосереджений саме на розслідуванні.
Проте фільм Скорсезе, художня історія, зосереджується насамперед на розповіді про абсолютне зло, підживлене цинізмом та байдужістю та про незахищеність та самотність маленької людини.
А ще тут можна побачити ритуали осейдж у поєднанні з точною часовою прив’язкою до початку ХХ століття (художник Джек Фіск), стильну «картинку» від оператора Родриго Прієто та ефектний сайндтрек від Роббі Робертсона.
Якщо обійтись без спойлерів, то варто сказати насамперед про блискучі акторські роботи. Режисер обмежує драматуругічну напругу, роблячи зло буденністю. І в цьому і сила, і водночас, можливо, слабкість картини. Простота розповіді зачаровує та заворожує саме тою банальністю зла та його безкарністю.
Важливо, що для Скорсезе це не просто художній прийом.
«Ми повинні підтримувати країни, які намагаються відстоювати демократію. Тому що те, що відбувається зараз у Росії нагадує мені 1930-ті роки, коли демократія зникла, і прийшли фашизм та комунізм. Повторю, я вважаю, що свобода слова є найважливішою. Вона не означає кричати "Пожежа!" у переповненому театрі, коли немає вогню. Це свобода виражати себе та жити таким життям, яке іноді буває досить важким, радісним і важким. Я хочу, щоб настав мирний час», – наголосив Скорсезе під час прес-конференції у Каннах.
Нагадаємо, саме Скорсезе виступив на концерті у Нью-Йорку, присвяченому 100-річчю «Щедрика» у США.
«Вбивці квіткової повні» це не просто сильний фільм, що підтверджує культовий статус режисера. Це сильне мистецьке висловлювання вільної та небайдужої людини.