Відділок поліції (колись міліції) на вул. Мартовича, 2 у Львові фактично закрили. Тепер туди заїдуть правоохоронці у справах дітей та громадської безпеки, а всіх правопорушників доставлятимуть у новостворений Львівський районний відділ. Тож клітки, які пам’ятають правопорушників із Радянського союзу, львівських хіпі та рок-музикантів – стоятимуть порожні. Це викликало хвилю емоцій у львів’ян.
ZAXID.NET зібрав історії людей, які побували у відділку або ж забирали товаришів із легендарного «на Мартовича».
Львівські хіпі часто бували «на Мартовича»
Зустрічаємося на вул. Вірменській із Аліком Олісевичем – одним із найвідоміших львівських хіпі. Відділок на вул. Мартовича, 2 він ще пам’ятає як «Ленінський райвідділок». Каже, щоб не потрапити туди, молодь біля кафе «Вірменка» вигадувала різноманітні хитрощі.
«Приїжджає міліція з вул. Мартовича, а нас у "Вірменці" – 15-20 людей, така неформальна альтернативна молодь сидить. А тут пані Надя, покійна вже барменка, каже: "Олегу, все, тут приїхали мєнти". Вони поки зупинилися, то вона нас усіх дверми випустила в підворотню. Мєнти дивляться: все нормально. І поїхали. А ми вийшли і могли далі продовжувати собі пити каву», – зі сміхом згадує цю історію львівський хіпі Алік Олісевич.
Примусову «екскурсію» правоохоронці робили й тим, хто незвично виглядав. Подерті джинси чи довге волосся – ласкаво просимо.
«Приводять тебе на Мартовича в той "обезьянник", як вони казали. Ти там сидиш пару годин, поки якийсь слідчий дивиться, чи ти не наркоман, руки перевіряють, на вени дивляться, відбитки пальців беруть. Як злочинців: фото у фас, фото у профіль, фотографують, навіть картотеки свої мали».
Деяких представників «альтернативної молоді» тодішні міліціонери знали в обличчя і не затримували, каже Алік Олісевич. А от «нові» або ж приїжджі юнаки і юначки мали великий шанс «загриміти» за ґрати, бодай для з’ясування обставин, як казали тоді міліціонери.
«До цього вже всі так звикли, бо фактично майже всі переходили через Мартовича чи інші райвідділки, бо вони в інших районах, а Мартовича – в центрі. Всі хуліганського і альтернативного плану, всі побували на Мартовича», – додає Алік Олісевич.
Візит до відділку «на Мартовича» запам’ятовувався всім
«Хто бодай раз потрапив на Мартовича – пам’ятає все в деталях, бо це – незабутні емоції», – так почали жартувати у соцмережах, коли дізналися про закриття відділення поліції у центрі міста.
У Facebook користувачі почали писати дописи, у яких згадували курйозні історії, пов’язані з цим відділком. Вони пам’ятають усі деталі, навіть, якщо це трапилося з ними багато років тому.
«Ооооо, відділок на Мартовича – легендарний. Я зараз бачу його майже так явно. Заходиш, одразу праворуч такий передбанник невеличкий із лавкою, там всіх фоткають. Потім ідеш трохи далі коридором, ліворуч, ще раз ліворуч – і там уже камера з ґратами, де всіх тримали», – легко пригадує всі деталі тепер легендарного відділку дослідник історії Львова Ілько Лемко.
До свого 30-річчя він побував у всіх районних відділках Львова, крім Франківського й Сихівського, бо їх ще тоді не було.
«Одного разу там були такі пересильні, тобто кримінальники, які вже відбували десь термін. Можливо, їх десь пересилали, або перевозили, ну вони і сиділи на Мартовича. Поважно так сиділи: витягнули коробку з цукром і почали пити чай, виймали цукру ті кавальчики. А я був в капцях, бо мене з дому зняли в капцях. І вони так дивляться на мої капці і кажуть: "Ото напевно злодій, ото солідний чувак". Я кажу: "Та ні, хлопці, я не злодій", бо не хотілося брехати. А вони: "Нє, нє, ми знаємо, ми – досвідчені"», – розповів Ілько Лемко.
Затримані у відділку на Мартовича мали свої правила
Якщо таки втрапили до відділку на Мартовича, головне – додзвонитися до батьків, каже радіоведучий Андрій Жолоб. Або до друзів, бажано з юридичною освітою.
Андрій Жолоб пам’ятає вже наступну епоху – в середині 90-х років минулого століття це був уже Галицький райвідділ, а не «Ленінський», як раніше. І міліція там була українська, а не радянська. Але методи роботи – ті ж.
«Це така була Мекка. Вона виражалася однією фразою: "Добрий вечір, хлопці, Галицький райвідділ". Це була класика. Я – дитина 90-х. У 1994-95 роках активно ходив на рокотеки, де вони відбувалися. А міліцію, коли особливо ці рокотеки відбувалися в "Газі""("Газ" – в народі, а насправді – "Будинок культури будівельників", що був неподалік на вул. Стефаника) біля Мартовича, міліцію аж тіпало, коли вони бачили тих "проклятих волосатих". Відповідно там, на Мартовича, побували... не знаю, хто з музикантів чи відвідувачів концертів там не був. Це був конвеєр, який перепускав через себе людей», – згадує Андрій Жолоб.
А щоб не провести там більше часу, ніж треба, потрібно було скористатися опцією «дзвінок другу».
«Найважливіший момент – добитися можливості додзвонитися до батьків. А коли стали старшими – подзвонити друзям. Коли приходив хтось із юристів чи друзів, то одразу відпускали. Все залежало від людяності того чи іншого чергового», – додає Андрій Жолоб.
«Поради? Головне не сіпатися. Умовно кажучи – розслабитися. Бо якщо ти починаєш сіпатися, кричати, виступати, то ти ще «отримував» додатково, як і в будь-якому відділку поліції. Дуже часто люди туди потрапляли напідпитку і вимагали справедливості. ЇЇ вони отримували», – каже історик Богдан Шумилович.
Доволі часто, особливо в роки радянської боротьби з алкоголізмом, на Мартовича привозили художників, поетів та іншу львівську богему. Історики кажуть, міліціонери робили це задля покращення статистики.
У «Ніч гніву» райвідділок на Мартовича спалили
Але з цим відділком пов’язані не тільки веселі історії. Під час Революції гідності, у «Ніч гніву», райвідділок на Мартовича спалили, як і багато інших. Ті події пригадує Богдан Шумилович.
«Ми вирішили: йдемо прибирати. Взяли мішки, віники, рукавиці і пішли всім Центром міської історії на вулицю Мартовича, бо відділок спалили. І ми розбирали там те, що викидали, коли палили. Ми розбирали гору документів, серед яких було багато важливих справ, як я розумію. Справи на наркоманів, вбивць, злочинців і всякого іншого. І стояли спостерігали за нами такі люди, досить неприємні. Я так розумію, що не з поліцейського середовища, які, напевно, брали участь у цьому погромі, бо були прямо зацікавлені. Це була дуже макабрична історія: забарикадована вулиця, спалені поліцейські машини і справи та нотаріальні документи».
Згодом відділок відновили, а після реформи правоохоронних органів у цьому приміщені вже працювали поліцейські, зокрема слідчі. Сюди копи привозили усіх правопорушників Галицького району Львова.
Що буде з відділком на вул. Мартовича далі?
Із 26 січня Личаківський та Галицький відділи поліції об’єднані у Львівське районне управління поліції. Воно розташується на вул. Романчука, 18, де досі працював Личаківський відділ.
Правоохоронці у відділку на вул. Мартовича, 2 таки залишаться, щоправда вони займатимуться справами дітей і громадською безпекою. Також там буде поліція превенції і кілька дільничних поліцейських. Тримати за ґратами там більше нікого не будуть.
Слідство та дізнання перевели у новостворений Львівський районний відділ поліції. Таку реорганізацію відділів поліції провели відповідно до закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та розпорядження уряду щодо затвердження нових територіальних громад Львівщини.