Як боротися і перемагати – щоправда, не в кулачних боях, а на виборах – проти представників місцевої феодальної та політичної еліти, добре знає Галина Васильченко, народна депутатка з партії «Голос». Оглядач ZAXID.NET Андрій Дрозда поговорив з нею в ефірі програми «Чорне і біле» і про місцеву політику, і про те, як працювати з громадами зараз народному депутатові, і про ситуацію у парламенті, зокрема, про конфлікт у парламентській фракції «Голосу». Публікуємо текстову розшифровку цього інтерв'ю.
Отже, почнемо з самого початку. Ваша політична кар’єра (принаймні для широкого загалу) почалася з феєричної, можливо, навіть сенсаційної перемоги над Богданом Дубневичем, якого всі вважали фаворитом на виборах. І от тоді ви як представниця нової політичної сили, «Голосу», виграли вибори на окрузі, стали мажоритарною депутаткою – і зараз працюєте фактично в цій іпостасі як депутатка від округу. До цьогож округу входить, зокрема, і Солонківська ОТГ чи її частина – я точно меж округу не пам’ятаю…
Уся.
Уся Солонківська ОТГ – де вже ваш колишній опонент Богдан Дубневич, який програв, став головою цієї ОТГ. От як ви співпрацюєте, зокрема, із громадами в своєму окрузі та з Солонківською ОТГ? Чи конструктивна ця робота зараз?
Ну, насправді політична кар’єра почалася трошки раніше – я ще в 2015 році кандидувала до міської ради від Української Галицької партії, а згодом очолювала Львівську міську організацію УГП. Відповідно, коли разом дві партії йшли на парламентські вибори, то я була кандидатом-мажоритарником саме по цьому 118-му округу.
Ви слушно зауважили, що округ доволі цікавий. Насправді я б сказала, що округ модельний, бо майже половина округу – частина міста Львова, а друга половина – колишній Пустомитівський район, тобто це сільські території. Загалом дев’ять ОТГ входить до мого округу і частина Львова. Тому робота в мене доволі цікава, оскільки маю можливість комунікувати проблеми людей – і допомагати їх вирішувати – абсолютно різного характеру. Бо, звісно, те, що турбує у Львові, і те, що турбує людей в об’єднаних територіальних громадах сільських місцевостей – це почасти дуже різні потреби і проблеми.
Я як депутат-мажоритарник із Львівщини після місцевих виборів у 2020 році насправді комунікую практично з усіма головами громад. У мене загалом серед пріоритетів власне є два фокуси – це сприяння розвитку малого і середнього бізнесу, це захист дрібних підприємців і це сприяння фінансовій спроможності громади.
І тому, відповідно, ті всі ініціативи, над якими я працювала (не знаю, можливо, ми ще будемо про це говорити) – це і збереження акцизу з продажу пального в місцеві бюджети, це і подані мною законопроекти про збільшення ПДФО на 5%, тобто щоби менше в державний бюджет ПДФО йшло, а на 5%...
Це ініціативи, які були прийняті, які працюють?
По акцизу прийнято. По ПДФО ми зараз працюємо – чекаю на розгляд у комітеті, комунікую з Міністерством фінансів, зі всіма відповідними стейкхолдерами. Звісно, що громади такі ініціативи підтримають.
Але якщо повертатися конкретно до вашого запитання – то, на жаль, співпраці з головою Солонківської ОТГ в нас немає. І не з моєї ініціативи немає. Тому що я, ще раз повторюся, комунікую і співпрацюю майже з усіма головами громад. І чи на їхнє запрошення приїжджаю до них, чи якщо мої працівники ініціюють – відповідно, такі зустрічі ми також проводимо. Я комунікую з представниками «Голосу» – там є фракція у Солонківській ОТГ, наші колеги, очолює фракцію Надія Баволяк. І я тісно з ними комунікую – знаю всі проблеми мешканців, з якими до мене звертаються, і загалом у системний спосіб намагаюся вирішити ті чи інші питання.
У мого колишнього опонента трохи інший підхід до справ – він вважає, що можемо говорити (принаймні, так було сказано моєму помічникові), коли буде конкретний предмет розмови щодо залучення коштів у ОТГ. А хочу нагадати, що лише з акцизу системним рішенням змін до законодавства щороку буде забезпечено як мінімум 22 млн грн до бюджету Солонківської ОТГ. Ну, і крім того багато інших речей.
Я також подаю багато змін до законопроектів стосовно того, в який спосіб має розподілятися той самий ДФРР, абсолютно в мене інша позиція стосовно соцеконому. Бо я вважаю, що ми як законодавці повинні бути відповідальними перед громадами. І оскільки відбулася реформа децентралізації, ми надали їм дуже багато повноважень. Для того, щоб вони могли ефективно використовувати ці повноваження, ми (парламентарі, урядовці) маємо забезпечити їх відповідним фінансовим ресурсом. І голови громад не мають ходити випрошувати через різні програми потім десь у міністерств якісь гроші – гроші автоматично мають іти для того, щоби громади могли розвиватися.
Можливо, Богдан Дубневич звик за якимись іншими механізмами і схемами (в різному сенсі цього слова) працювати. В нього – свої уявлення, у вас – свої. Але я хотів запитати вас як представницю цієї фракції, партії, політичної сили. Знаю, ви не є членкинею партії «Голос», але ви є частиною цієї фракції. І «Голос» феєрично дійсно впевнено переміг у Львові і на Львівщині, багато взяв підтримки – округи три з чотирьох взяли саме мажоритарники від «Голосу».
Про ситуацію теперішню у фракції… Бо я от читаю новини і починаю хвилюватися: то те, то інше видання вже публікує заголовки такі, що розкол у «Голосі» відбувається, у фракції поділилися депутати, хтось готується вийти, когось збираються виключити. Яка реальна ситуація у фракції і з чим вона пов’язана?
Так, дуже дякую, це справді сьогодні дуже актуальне питання. Є дискусія, є суперечки і різні позиції стосовно тих чи інших питань. Я, зокрема, і інші колеги, коли кандидували і йшли в парламент, ми як ішли з певними цінностями, принципами і конкретною програмою дій, і дальше, перебуваючи в політиці, керуємося своїми принципами і своїми цінностями.
Для мене от такою показовою школою, яка навчила мене лідерства, принципів, цінностей – це був Український Католицький університет. І саме Католицький університет підштовхнув мене іти в політику і пробувати себе як агента змін. І далі, продовжуючи цю свою діяльність, я завжди керуюся цими принципами, цінностями й опираюся на ту програму.
І хочу зазначити: незважаючи на те, що ми найменша й опозиційна фракція, нам вдалося десь у районі 36% своєї програми вже виконати. Так-от, коли почали відбуватися певні рухи, з якими частина фракції (я б сказала навіть, як мінімум половина фракції) не згідні – це і рухи щодо зовнішнього вектору фракції і партії «Голос» зокрема, також щодо внутрішніх процесів, ми…
Зовнішній вектор – це домовленості про можливу коаліцію зі «Слугами народу», так?
Наша частина фракції має абсолютно інше на це бачення. І хочу найперше зазначити, що жодних розмов…
Це ж можливість – ви не будете в опозиції. Я так розумію, що лідерка фракції Кіра Рудик хотіла би ввійти в коаліцію з «Слугами народу», вона казала, що веде такі перемовини. Чому ні?
Ну це, пам’ятаєте, було потім спростовано партією «Слуга народу».
Але заява власне представниці…
Дивіться, найперше для того, щоби була якась заява про коаліцію чи якийсь інший вектор руху, такі питання мають обговорюватися і мають бути прийняті на засіданні фракції.
Безперечно.
Жодного разу таке питання на засіданні фракції не обговорювалося і не піднімалося. Це, в тому числі, йдеться про ті демократичні процеси, на яких наполягає наша частина фракції.
Зрозуміло. До цієї демократичної частини, я так розумію, входять, зокрема, і депутати з Львівщини та зі Львова – це і Роман Лозинський, і ви, Наталя Піпа, і інші кандидати, які увійшли від «Голосу», стали депутатами, отримали мандат.
Я тут ще додам. Для нас дуже важливо, щоби виборці розуміли, що те, що ми декларували – ми над цим працюємо і будемо далі працювати. Ті законопроекти, правки, ініціативи, звернення – тобто той вектор руху, який ми задекларували, в жодному випадку ми не збираємося змінювати. І навпаки, ми хочемо виправдати довіру виборців, аби вони не розчаровувалися.
І саме тому ми всіма силами сприяємо тому, аби і всередині фракції налагодилися і відновилися демократичні процеси. Бо коли партія «Голос» ішла на вибори, ключовими тезами в програмі були антиолігархічні процеси, було забезпечення незалежності антикорупційної інфраструктури. І для нас ці речі – це є червоні лінії, які не можна перетинати, відповідно, змінювати якийсь вектор руху.
У даному випадку, коли представники «Слуги народу» покривають таких людей, як Татаров. Коли інша частина фракції не підписує з нами, хоча ми про це говорили і про це були рішення ще влітку – про те, що ми збираємо підписи щодо відставки діючого генерального прокурора Ірини Венедіктової. Питання, на які в нас різні позиції стосовно Бабиного Яру – це для нас принципове національне питання. Тобто коли на такі ідеологічні питання знаходяться розбіжності у фракції, то насправді ситуація, на нашу думку, доволі серйозна. І тому ми наполягаємо і постійно звертаємося до керівництва партії про те, щоби повернулися до демократичних процесів і на той курс, який ми задекларували на виборах, коли йшли до парламенту у 2019 році.
А вас чує взагалі керівництво фракції? Ви не боїтеся, що своїми принципами (принципи – це важливо, безперечно) ви поставите хрест на своїй політичній кар’єрі? Ті, хто хитріші – вміють домовлятися, працювати з олігархами зокрема – залишаться у політиці. А такі люди, як ви, Наталя Піпа, Роман Лозинський – не залишаться і будуть змушені повернутися чи на місцевий рівень політики, чи…
Можливо. Для мене насправді це не пафосні слова – що національний інтерес вищий.
Зрозуміло. Я хотів би ще запитати вас щодо останніх подій резонансних: біля Офісу президента був великий мітинг, протестна акція. Як наслідок – розмалювали фасад цього Офісу президента різноманітними графіті, і багато хто обурився, є різні реакції. От, наприклад, від «Слуг народу» взагалі з’явилася ініціатива провести позачергову сесію з цього приводу. Є і від «Голосу» різні реакції – наприклад, є обережні якісь реакції, що вандалізм і такі прояви протесту неприпустимі. А є депутати (той же Юрчишин) від «Голосу», які брали участь, були там на місці – не розмальовували фасад, безперечно, але підтримують звільнення Сергія Стерненка, Андрія Антоненка, політв’язнів і так далі. Наскільки, на вашу думку, ця ситуація суспільно важлива і яка ваша позиція у цьому конфлікті? Бо це, безперечно, вже світоглядний конфлікт.
Ну, дивіться, не всім можуть подобатися розмальовані стіни на Офісі президента. Але скликати позачергову сесію з цього питання, коли в нас реально величезні проблеми з ліжко-місцями в лікарнях, зокрема і тут, на Львівщині, коли в нас повністю провалена вакцинація, на жаль, коли зараз запроваджують в різних місцях нокдауни, і підприємці змушені закриватися, нести величезні збитки, почасти звільняти людей… Мені здається, ми маємо просто величезний пул різних проблемних питань, які потребують негайного вирішення.
А чому не скликається позачергова сесія, щоби прийняти якісний закон щодо реальної судової реформи? І тоді б не було, напевно, наступних таких акцій, якби в нас була здійснена судова реформа. Я вважаю, що це питання не вартує скликання позачергової сесії народних депутатів, коли в нас ось такі насправді нагальні проблеми, які треба вирішувати вже і негайно.
А щодо існування взагалі такого явища, як політв’язні, у нашій системі?
Моя позиція тут чітка і однозначна: я була серед тих 26 народних депутатів, які написали заяву про поруки для Сергія Стерненка, неодноразово зазначала свою позицію щодо інших політв’язнів – і Антоненка, й інших. Однозначно не можуть люди сидіти за сфабрикованими справами з політичних мотивів. І саме тому, ще раз наголошую, нам так необхідна судова реформа, реальна судова реформа.
Останнє питання. Якщо в п’ятницю ця сесія буде відбуватися, ви будете брати участь, поїдете до Києва?
Так.
І, відповідно, свою позицію будете відстоювати?
Так.
Пані Галино, я вам дякую за цю розмову. Наш час, на жаль, вичерпано, мені підказують, але заходьте ще, як будете у Львові. Буду радий вас бачити ще не раз в цій студії, зокрема у нашій програмі.
Нагадаю нашим глядачам, що ми спілкувалися і про політику у парламенті, і про місцеву політику, роботу народних депутатів із місцевими громадами у Львові та навколо Львівської ОТГ на Львівщині із народною депутаткою фракції «Голосу» Галиною Васильченко.