Народний дім у Борщеві на Тернопільщині має понад сто років. Його збудували на початку XX ст. за кошти громади, а ініціаторами зведення стали місцевий адвокат, доктор права Михайло Дорундяк та тоді ще молодий вчений Львівського університету Михайло Грушевський. Архітектором споруди, що досі є окрасою міста, був знаний архітектор Василь Нагірний. Нині у будівлі працює краєзнавчий музей.
Руський (від слова русини) народний дім у Борщеві задумали спорудити у 1898 році. Громадськість Борщівщини долучилася до збору коштів. Свій внесок зробив і Грушевський, навіть є інформація, що його приятель Іван Франко також долучився до цієї збірки, розповіли на сторінці проекту «Тепле Поділля», який популяризує туризм і напрацював віртуальні маршрути цікавими місцями Тернопільщини.
Дослідники проекту пояснюють, як Грушевський опинився у цьому регіоні. Після переїзду у 1984 році із Києва до Львова він за рекомендацією професора Антоновича очолив новостворену кафедру всесвітньої історії з окремим оглядом історії Східної Європи. Там Михайло познайомився із молодшою на два роки вчителькою Марією-Іванною Вояківською, яка стала його дружиною. Наречена була родом зі Скали-Подільської, сусіднього з Борщевом містечка.
«Мабуть, скалечани мають право стверджувати, що освідчення Михайла Марії відбулося під старезною липою у місцевому парку, яка є окрасою містечка і до сьогодні. Вінчав молоду пару отець Левицький, чоловік сестри Марії, у місцевому храмі св. Миколая 26 травня 1896 року, а скромне весілля Грушевського було того ж вечора також у Скалі-над-Збручем. Із одруженням молода пара проживала у Львові, але стосунки між Грушевськими та Левицькими були надзвичайно тісними», – розповіли дослідники.
Грушевський став співзасновником товариства і разом з адвокатом Дорундяком вирішили збудувати народний дім. Воно стартувало 1904 року, але за рік звели лише фундамент, на більше не вистачало коштів. Тоді вирішили знову звернутися до громадськості.
«У вересні 1905 року організаційний комітет через українську газету “Діло” звернувся про допомогу до жителів всієї Галичини. Це спрацювало. 9 жовтня 1905 року було освячено наріжний камінь і справа пішла. Вже восени 1908 року архітектор Василь Нагірний передав ключі від величної споруди громаді міста. Але на фасаді зафіксована саме дата освячення наріжного каменя – 1905 рік, Руський народний дім», – додають на сторінці «Тепле Поділля».
Народний дім був центром політичного, економічного, культурного розвитку українців всього Борщівського повіту. У будівлі працювало повітове кредитне товариство, крамарський і кооперативний союз і їхні магазини, повітовий банк товариства, «Руська бесіда», читальня «Просвіти». Там облаштували театральну та актову зали, помешкання та готельні номери, працював духовий оркестр і хор.
Після Першої світової війни народний дім перейменували з Руського на Український. Ігор Скочиляс пише, що 1918 року він став резиденцією повітового уряду ЗУНР. Під час боїв 1919 року будівлю пошкодили, згодом польська влада передала її військовим, які користувались нею до 1923 року.
У квітні 1944 року будівля згоріла, від неї залишились тільки стіни. У 1950-х роках її відновили, але без веж. Лише у 1990 році місцева влада реконструювала будинок, після чого він набув первісного вигляду.
Зараз у будівлі на вул. Шевченка, 9 працює музей Тараса Шевченка з картинною галереєю і Борщівський обласний краєзнавчий музей. Там експонують колекцію борщівських сорочок та зразки трипільської кераміки, знайденої в регіоні.
Більше пам’яток знайдете у рубриці «Краєзнавство»