В якому стані опинилася патрульна поліція на початку 2022 року? Чому патрульні влаштувала «італійський страйк»? Які вимоги у поліцейських до керівництва?
Скажу одразу, що від старту патрульної поліції у Львові у серпні 2015, коли я почав там працювати, і до звільнення у 2019 (звільнився з тих же причин, з яких патрульні зараз влаштували «страйк»), не зазнавав тиску з боку керівництва. Навпаки, як зі сторони керівника на лінії, так і керівника у відділі, завжди отримував зворотний зв’язок та людське ставлення.
Патрульна поліція стала таким собі «острівком надії» в тодішній системі МВС, оскільки саме з неї почалося, як тоді всі вірили, повне перезавантаження системи та створення якісної і ефективної Національної поліції. Як потім виявилося, перезавантаження «забуксувало», старі кадри та їх керівники повернулись на посади, не було змін в законодавстві та в нормативці щодо «ефективності» роботи, а крім збільшення заробітної плати, яка за 5 років стала нижче середньої ринкової, не відбулось збільшення соціального та матеріального забезпечення поліцейських.
Сьогодні патрульний поліцейський – це посадова особа, яка виконує «вагон» найрізноманітнішої роботи з вирішення проблем громадян (безпека дорожнього руху, охорона громадського порядку, реагування на всі правопорушення та злочини), до якого ще додалось т.зв. «поліцейське піклування» – задумка авторів «Нової Поліції», за концептом якої поліцейські реагують на всі звернення, щоб бути підтримкою для громадян та здобути їхню довіру, навіть якщо це не входить і їхні обов’язки чи не піддається логіці (зробити селфі з копом, дістати котика з дерева, помогти мамі зі школярем перейти дорогу, знайти ключі від дверей, які пенсіонерка не може знайти в себе вдома, викликати майстра з ремонту пральних машинок тощо). І, насправді, це хороша ідея, запозичена із країна ЄС та США.
Однак, після ривка на старті і рівня довіри у понад 70% , патрульна поліція почала поринати у «сірі будні реальності» старої міліцейської системи, яка мало чим змінилась. Станом на 2021 рік рівень довіри коливається десь між 30-40% (що, зрештою, краще, ніж 3-5% до 2015 року). Патрульні поліцейські, маючи нові обов’язки, новий рівень несення служби (як тоді почали казати, «сервісна служба», тобто для громадян) та нове забезпечення, почали стикатися із старими проблемами старої системи – недосконале законодавство, байдужість та старий спосіб несення служби іншими відділками Національної поліції.
Що я маю на увазі? Після виклику 102 з будь-якої причини вже на 2-5 хв до людини приїжджала новесенька «Тойота Пріус» з 2 патрульними, як з обкладинки, у новій формі, яка дуже нагадувала поліцейських з США, які горіли бажанням допомогти та вирішити будь-які труднощі. Але якщо справа стосувалась чогось серйознішого, ніж входило у повноваження патрульних, то заявника люб’язно завозили у відділок поліції, де на них чекало те ж, що і до 2015 року – обідране сіре приміщення, з розбитими дверима та меблями, байдужі працівники райвідділків, які рідко коли були зацікавлені і мотивовані у вирішенні питань громадян так само, як патрульні. Заявник за 30 хв отримував контрастний душ, наче опинявся у 2 різних світах. І дуже часто після запитання чергового чи дільничного у райвідділку «Ну то шо, заяву будете писати?», враження від нової поліції кардинально змінювалося (як правило, у гіршу сторону).
Роки ішли, враження псувалося, законодавство і повноваження не змінювалися, потреба у селфі з копом зникла, матеріальне забезпечення та соціальні гарантії (пільгове житло, страхування, юридична та психологічна підтримка) не покращувалось, а заробітна плата майже не змінювалась (а якщо прирівнювати до курсу долара чи середньої заробітної плати, то навпаки погіршувалася). За цей період (з 2015 по 2021) звільнилось, за моїми спостереженнями, більше 50% патрульних поліцейських з перших наборів. Більше того, мотивація та запал давно пропали.
Головні питання:
- для чого викладатися, якщо твої старання не принесуть вигоди чи премії? (щоб когось преміювати серед особового складу, потрібно когось депреміювати. Грамоти та сувенірні годинники я не рахую).
- для чого наражатися на ризик, якщо потім декілька років життя проведеш під шаленим тиском, витрачаючи усі гроші на адвокатів?
- для чого рватися виконати обов’язок будь якою ціною, якщо розбитий автомобіль, пошкоджену форму чи техніку доведеться ремонтувати за свої кошти і потім ще іти в піший патруль, доки автомобіль ремонтуватиметься?
ДЛЯ ЧОГО? Ось питання, на яке я свого часу не зміг дати собі відповідь та вирішив змінити службу. Тому я одночасно здивований і захоплений відчайдушністю та мотивацією тих, хто залишився і гідно несе службу, незважаючи на незадовільні умови. Звісно, найпростіше сказати «Не подобається – звільняйтесь!». Однак, коли некомплект почав сягати 20-30%, керівництво вже не може собі дозволити таких висловів. В той же час, якось мотивувати чи втримати поліцейського на службі керівник теж не може. КЗпП – рапорт, 2 тижні і ти вільний (хоча враховуючи ситуацію, що склалась, є випадки, коли керівництво затягує з підписанням рапортів на звільнення).
Якщо ви дочитали до цього місця, сподіваюсь, що зрозуміли усю ситуацію та відчуття станом на кінець 2021 року, коли поліцейські побачили, що в держбюджеті-2022 жодних додаткових коштів на підвищення заробітних плат не передбачено.
Прониклись? Поставте себе на місце поліцейських. Будете працювати за такі гроші і ризики? А чому? А головне питання – а хто ж буде, за наші з вами «кревні» податки (як часто люблять висловлюватись недалекі критикани поліції в соцмережах)?
Очевидно, що далі терпіти вже сил не було, патрульні поліцейські по всій країні (десь вибірково, десь хаотично, а десь солідарно та організовано, як у Львові) розпочали безстрокову акцію «Максимальна солідарність». Так як страйкувати поліції заборонено (стаття 61 ЗУНП), єдиним виходом залишається не виносити постанови зі штрафами за порушення ПДР, а обмежуватись усним зауваженням (на підставі статті 22 КУпАП про малозначність правопорушення).
За моїми підрахунками, якщо раніше середня кількість постанов по ПДР за добу складала близько 300 у Львові, а зараз не більше 10, то помноживши цю кількість на середню суму штрафу (425 грн), ми отримуємо, в середньому, кругленьку суму – 127 тис. грн ЗА ДОБУ. Помножте на 30 днів, і отримуємо вже майже 4 (ЧОТИРИ!) мільйони гривень. І це лише патрульна поліція у Львівській області. Помножте на масштаби країни та отримайте суму, яку у бюджет приносить поліція, виписуючи штрафи за порушення ПДР. Чи можна було би за рахунок цих коштів підняти зарплату та покращити соціальні гарантії? Це вже питання до вищого керівництва, Кабінету Міністрів та народних депутатів, які «не знайшли можливості та підстави» для збільшення оплати праці поліцейських.
Так сталося, що саме за рахунок молодих та свіжих людей, саме з патрульної поліції почалася акція, яка вже перейшла не лише на усі територіальні підрозділи патрульної поліції, а й на відділки поліції та інші її підрозділи. Невдоволення вже почали висловлювати службовці Національної Гвардії та Збройних Сил, які теж незадоволені оплатою праці та умовами. І хтозна, в кого ще вистачить сил та впевненості розпочати захищати свої права та умови праці на державній службі, а не просто звільнитись та податись в інші місця заробітку, де робота буде простіша та краще оплачувана?
В цих умовах залишається лише сподіватись, що цим невдоволенням та перипетіями не скористається «сусід з-за поребрика», щоб не розхитати ситуацію та не розпочати нових воєнних дій на Сході країни.
Поліцейським та всім решта бажаю натхнення, впевненості та рішучості відстоювати та захищати свої права та умови праці. «Не подобається – звільняйся!» вже не працює, і, сподіваюсь, більше не буде аргументом у безвідповідального керівництва, чиновників та депутатів в нашій країні. Адже ми, громадяни, платники податків, заслуговуємо на поліцію, якій будемо довіряти та поважати! Нагадаю, що згідно з п.3 ст.11 ЗУНП – Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції