На цьому дереві шеврони, серед яких кожен може знайти свої, свою бригаду, знайомий символ рідної людини.
Дуже цікаво спостерігати, як люди шукають і знаходять. А якщо ні – то дарують свої.
За кілька годин до 2025-го це може читатися доволі дивно, але все найкраще, що могло з нами статися цього року, насправді сталося.
Вчора додому з російського полону повернулося ще 189 українців.
У Львові цього року 110 дітей знайшли те, що важливіше за все на світі – нову сім’ю.
Роман Олексів – хлопчик, який вижив після ракетного удару по Вінниці, днями зняв маску. Тепер ми впізнаватимемо його не за синім кольором тканини, яка оберігала спечене обличчя, а за чудовим танцем.
Просто є країна, яка запускає ракети, а є Україна, яка береже кожного.
Яна Степаненко три роки тому втратила ноги, а у квітні пробігла дистанцію на Бостонському марафоні. Не всі тут взагалі знають, що таке Бостонський марафон, а дівчинка змогла.
Моя Катерина створила хор із жінками-переселенками, і вони цього року їздили на гастролі у Бібрку й не тільки у Бібрку. Така маленька наша перемога, яку хочу собі тут залишити. Але загугліть це місто – воно варте уваги :)
Ми з командою теж багато наїздили цього року. І ці кілометри буквально відображені у мільйонах доларів гуманітарної допомоги для міста, яке лікує.
Львівʼяни разом із «Повернись живим» відкрили збір «Зброєносці». Він довго й важко йде. Але його ми теж закриємо, правда, вже в наступному році.
Взагалі не треба боятися залишати щось на наступний рік. Байдуже на всі забобони. Треба думати про життя. Його так мало в нас останнім часом.
Але спершу не забудемо згадати про тих, хто не дожив до цього дня. Хай на небі знайдеться місце для всіх, хто в нашій памʼяті тепер назавжди.
А найкраще наше бажання вже загадала Крихітка:
Мій
Різдвяний
Вішліст
Складається
З назв
Українських
Міст.
З прийдешнім! Дякую!