На конкурсі «Вікі любить пам’ятки» вперше запровадили спеціальну номінацію «Німецька спадщина». На конкурсі представили фото житлових будинків, промислових об’єктів німецьких колоністів, та їхніх культових споруд. Фото ілюструють архітектурну спадщину Запорізької, Херсонської, Харківської, Дніпропетровської областей. ZAXID.NET розповідає, коли і де селилися перші німецькі колоністи в тій частині України, що перебувала у складі Російської імперії, та чим займалися на українських землях.
Якщо на Галичині перші німці з’явилися ще в епоху Середньовіччя, а масово почали переїжджати у період Австрійської імперії, то в південно-східних областях, що належали до Російської імперії, – після зруйнування Запорізької Січі. Після перемоги над Османською імперією Катерина ІІ хотіла швидко заселити цю територію і запропонувала родючі землі та особливі привілеї німецьким колоністам. Прусські меноніти зазнали переслідувань через свою віру, тому погодилися на переїзд.
«Кожній родині переселенців обіцяли 65 десятин орної землі, можливість забезпечення сіном, доступ до лісних угідь та право ловити рибу у водоймищах. Їм пропонували видати кошти на харчі та переїзд, упродовж 10 років звільнити від сплати податків. Умови були дуже сприятливими, і у 1787 році Катерина II підтвердила їх своїм спеціальним указом. Слід зазначити, що указ не розповсюджувався на місцевих селян, на козаків, які з давніх-давен заселяли ці землі. Закон не стосувався ані татар, ані ногайців, які кочували з худобою у цих степах», – пише Руді Фрізен у книзі «Менонітська архітектура».
Спершу меноніти обрали під поселення місце з родючою землею у нижній течії Дніпра, неподалік від Херсона. У 1788 році перші шість менонітських родин переселилися туди. Через рік – ще 228 родин. Однак Потьомкін порушив деякі обіцянки і переселив менонітів на Хортицю. Нові землі не були такими родючими, як попередні, втім громада розвивалася. Другою колонією після Хортицької було поселення на річці Молочній.
Представник маріупольського товариства німців «Відродження-Відергебурт» Сергій Штамбур зазначив сайту «Громада Схід», що у Катеринославській губернії (нині це територія Дніпропетровської, Донецької, Луганської областей) перші німецькі колонії з’явилися у Маріупольському та Олександрівському повітах.
Німці поселялися цілими селами, будували власні кірхи чи костели, культурні установи. Назви населених пунктів були теж німецькими – за іменами засновників або за своєю рідною місцевістю. На українські землі переїжджали переважно німці з Пруссії, Бадена та Саксонії.
Крім сільськогосподарських робіт, німцям дозволяли відкривати фабрики, варити пиво, займатися торгівлею. Господарські споруди примикали до житлових, всередині стайні часто робили колодязі, на горищах над сараями зберігали сіно та корми. Це було зручно взимку, коли не потрібно було виходити з хати в час негоди.
«Головна вулиця зазвичай була завширшки 40 м, її вимощували камінням та освітлювали гасовими ліхтарями. В центрі села були громадські будівлі, школа та церква. Далі розташовувалися другорядні подвір’я та маєтки. Якщо місцеве населення будувало житло із саману, то німці використовували обпалену цеглу, а дахи покривали червоною черепицею. Цеглу та черепицю виготовляли на власних заводах із місцевої сировини», – зазначає «Громада Схід».
До прикладу, як писав ZAXID.NET, село Карлівка на Донеччині 1885 року заснували німецькі колоністи, які переселилися з колонії Молочна на Запоріжжі, купили 12 тис. десятин земельних угідь у двох поміщиків – Котляревського та Карпова за 600 тис. рублів. Вони створили 21 фермерське господарство, в яких займалися садівництвом.
На початок 1914 року менонітська спільнота в межах України, що належала до Російської імперії, налічувала 59 колоній, сотні сіл із близько стотисячним населенням. У XX ст. колоністи, як і українці, зазнали репресій радянської влади та розкуркулення. Більшість з них виїхали з України після Другої світової війни.
Раніше ZAXID.NET розповідав про різдвяні традиції німців Галичини.