Серед багатьох фундаментальних питань, які постають після перемоги Петера Мадяра і його партії «Тиса», найчастіше обговорюваним є питання про новий характер відносин Угорщини з Росією. Очікування величезні: якщо Орбан зазнав поразки і навіть відмовився від депутатського мандата, то Мадяр, здавалося б, мав би стати його повною протилежністю. Однак, як це часто буває, реальність виявляється складнішою.
Як це було з тим кредитом
Почнімо з «найвидовищнішого». Європейська Унія ухвалила одностайне рішення про надання Україні позики в розмірі 90 млрд євро та запровадження двадцятого пакета санкцій проти Росії. Диво сталося в Будапешті – можна було б подумати. Тільки це не вся правда. Виявляється, гроші надійшли, незважаючи на те, що до 9 травня формально прем’єр-міністром залишався Віктор Орбан. Російська нафта ж і надалі надходила через Україну до нафтопереробних заводів у Сазхаломбатті в Угорщині та Братиславі у Словаччині. Умова виконана, вето немає. Орбан дотримав слова.
Петер Мадяр у цій ситуації спритно сховався за спиною Орбана, який йшов у відставку, а європейський мейнстрим уже заздалегідь присудив йому «нагороду» за припинення антиукраїнської політики. Водночас фактично лідер «Тиси» в цьому питанні нічого не зробив – хіба що можна (зловтішно) взяти до уваги той факт, що його партія в Європейському парламенті голосувала проти позики для України, і це пліч-о-пліч із «Фідес», попри належність цих політичних сил до різних фракцій.
Підхід Петера Мадяра до питання кредиту в розмірі 90 млрд євро для України ґрунтувався на переконанні, що ця справа вже фактично була вирішена Віктором Орбаном, тому він не розуміє, чому цю тему знову порушують. Він наголошував, що Орбан домігся для Угорщини винятків із механізму спільного гарантування позики. При цьому він зазначив, що Будапешт не може дозволити собі подальші щедрі фінансові жести щодо Києва через замороження коштів ЄУ для Будапешта та стрімке зростання державного боргу.
Тут характерний певний наративний механізм: твердження, що вето «Фідес» було непослідовним і мотивованим передвиборчою кампанією, у ЗМІ іноді автоматично трактується як підтримка позики для України – що є надінтерпретацією. Сам Мадяр уже під час першої пресконференції після виборів висловив, як згодом виявилося, цілком слушне сподівання, що уряд Орбана відкличе своє вето ще до офіційної передачі влади, тим самим звільнивши нову команду від необхідності займатися цим питанням на початку каденції.
Програмні засади «Тиси»
Перемогу Петера Мадяра і його партії «Тиса» на парламентських виборах 2026 року багато спостерігачів апріорі ототожнюють із фундаментальним поворотом у зовнішній політиці Угорщини – особливо у відносинах з Російською Федерацією.
Політична програма партії під назвою «Основи дієвої та людської Угорщини» представляє Росію в радикально іншому світлі, ніж у наративі уряду Віктора Орбана. Документ визначає поточну ситуацію в Угорщині як стан «небезпечної залежності від східних тираній», яким беззастережно служив уряд, що пішов у відставку. Поки що, однак, ми залишаємося в площині декларацій – твердих даних ще немає, уряд тільки приведений до присяги.
«Тиса» прямо називає Росію «військовим агресором» і стверджує, що підтримка її попередньою владою була помилкою і моральною, і політичною. Партія Мадяра оголошує кінець моделі «країни-порома», який дрейфує між Сходом і Заходом. Вибір «Тиси» однозначний: Угорщина належить до кола західної цивілізації, а єдиною реальною альтернативою для Європи є Росія – яку партія не сприймає як орієнтир. Однак вона жодним чином не відкидає прагматичної співпраці та не змінює позиції щодо відсутності негайних альтернатив енергетичній співпраці з Росією.
Однією з найважливіших програмних вимог є припинення залежності від російської енергії до 2035 року. Петер Мадяр наголошує, що «доки наші розетки підключені на схід, наші рішення не є вільними». Програма передбачає диверсифікацію поставок газу й нафти, а також збільшення частки відновлюваних джерел енергії. Однак як досягти цих цілей – тут конкретики немає. «Тиса» обіцяє комплексний перегляд контракту з «Росатомом» на будівництво двох нових ядерних блоків у Пакші, з’ясування причин подвоєння вартості інвестицій за десятиліття (із запланованих спочатку 12 млрд до 24 млрд доларів – незважаючи на те, що будівництво наразі перебуває на стадії «бетонної котловини») та розгляду альтернативних джерел ядерного палива – з Франції або США – та технологій малих модульних реакторів (SMR). Програма також передбачає повний контроль над інформаційними системами міністерств, які за правління «Фідес» були просякнуті російськими хакерами. «Тиса» обіцяє, що іноземні держави більше не будуть «заходити й виходити» з угорських державних систем на власний розсуд.
Це в теорії. А тепер про практичний аспект.
Відносини з Росією після виборів: перспектива з пресконференцій
Після оголошення перемоги на виборах Петер Мадяр під час пресконференції дещо уточнив, як виглядатимуть відносини Угорщини з Москвою. І там було багато риторики, запозиченої у «Фідес» (що, в принципі, не дивно). Мадяр визнав, що «географія є географією» і Росія залишиться сусідом регіону, що вимагає певного рівня прагматичної співпраці. Однак він наголосив, що характер цієї співпраці зазнає радикальних змін – від васальства до відносин, заснованих на взаємній повазі й пошані до суверенітету. Лідер «Тиси» заявив, що хоча сам не має наміру ініціювати контакт із Путіним, але «відповість на дзвінок», якщо президент Росії зателефонує – і в такій розмові закличе Москву до негайного припинення війни в Україні, наголошуючи, що вона не відповідає інтересам самої Росії. До речі, варто додати, що Мадяр запрошував усіх лідерів, з якими розмовляв після виборів, на жовтневі урочистості з нагоди річниці повстання 1956 року – повстання, спрямованого саме проти Росії. Поки що Путін не зателефонував, тож Мадяру не довелося його запрошувати.
Майбутній міністр економіки Угорщини Іштван Капітань, колишній віцепрезидент компанії Shell, оголосив, що після 2027 року країна має реально диверсифікувати джерела енергії. «Тиса» не планує «шокової терапії» чи негайного відімкнення від російських сировинних ресурсів, а поступове виведення – вимушене, зокрема, закінченням терміну дії винятків ЄУ з режиму санкцій та тиском з боку Вашингтона. Конкретики досі бракує. Усе це найточніше відображає гасло: диверсифікація замість ідеології. З гасла далі мало що випливає.
Що угорці думають про Росію?
Можливо, лише з погляду європейської політики здається очевидним, що Мадяр послабить зв’язки з Москвою – у самому угорському суспільстві таких емоцій зовсім немає. Про що свідчать дослідження? Аналіз, проведений центром Policy Solutions восени 2025 року, проливає світло на глибокі розбіжності в угорському суспільстві щодо ставлення до Росії. Тим часом Петер Мадяр заявляє, що буде прем’єр-міністром усіх угорців і нікого зі спільноти не виключатиме.
Загалом 60% угорців заявили, що за своїми цінностями країна належить до Заходу і саме там повинна шукати союзників – це найвищий показник за останні роки, що свідчить про зростаючу втому від політики «відкритості на Схід», яку «Фідес» реалізовував протягом майже дванадцяти років. Майже половина угорців (49%) активно виступає проти зміцнення зв’язків із Росією за рахунок відносин з Європейською Унією, тоді як лише кожен п’ятий опитаний підтримав би подальше зближення з Москвою. Майже половина респондентів (47%) сприймає Росію як державу, небезпечну для Угорщини. Що характерно, більшість угорців оцінює й Україну як майже настільки ж загрозливу державу (50%) – це прямий наслідок багаторічної пропаганди уряду «Фідес», який послідовно створював образ Києва як загрози.
Виборці Петера Мадяра становлять найбільш прозахідну й антиросійську групу в країні. Серед них за однозначну західну орієнтацію виступає 71%, зближенню з Росією рішуче противиться 66%, а 83% прихильників «Тиси» мають негативну думку про Владіміра Путіна. Трохи більше половини (54%) сприймають Росію як реальну загрозу безпеці Угорщини.
Діаметрально протилежними є настрої виборців «Фідес», яких, зрештою, усе ще налічується понад 2,4 млн. Лише 36% з них вважають Росію загрозою і аж 35% – країною, цілком безпечною для Угорщини. У питанні зближення з Москвою завдяки дистанціюванню від Європейської Унії електорат «Фідес» розподіляється майже на три рівні частини: 31% підтримує таке зближення, 31% активно йому протистоїть, а 36% займає байдужу або нейтральну позицію. При цьому показовим є інший показник: тоді як Росію загрозою для Угорщини вважають лише 36% прихильників «Фідес», аж 63% з них так сприймають Україну – що є безпосереднім і тривалим спадком урядової пропаганди останніх років.
Майбутній вигляд угорсько-російських відносин: прагматизм і стратегічне відсторонення
Відносини Угорщини з Росією за правління «Тиси» очікує процес, який найточніше можна охарактеризувати як «контрольоване охолодження» та «системне відсторонення», водночас їхній остаточний вигляд залишається, по суті, невизначеним. Аніта Орбан, як нова міністерка закордонних справ, теоретично має бути гарантією того, що Угорщина перестане відігравати роль захисника інтересів Кремля на форумі Європейської Унії.
Її призначення є чітким сигналом для Москви. Вона є авторкою книги «Сила, енергія та новий російський імперіалізм» (2008), у якій аналізує, як Росія використовує сировинні ресурси для відновлення імперського впливу в Центральній Європі. Як експертка з питань енергетичної безпеки, ще 2014 року вона закликала Конгрес США побудувати коридор «Північ – Південь», щоб подолати залежність від російських газопроводів, які пролягають зі Сходу на Захід. Що характерно, до 2015 року вона працювала в структурах того самого уряду Орбана, однак – як атлантистка і затята противниця залежності від російської енергії – поступово ставала в ньому дедалі більш маргіналізованою фігурою. Ключовим партнером Аніти Орбан у цій сфері стане міністр економіки й енергетики Іштван Капітань. Отже, Росія має втратити свій нинішній «безпечний порт» у Центральній Європі.
«Тиса» планує створити Національне управління з питань повернення та захисту майна, яке перевірить, зокрема, контракти на постачання газу і нафти, а також фінансування проєкту «Пакш-2» на предмет корупції та дій на шкоду державі. Це може призвести до перегляду або розірвання багатьох невигідних для Угорщини угод з російськими державними суб’єктами. Новий уряд має намір відновити повну довіру в рамках НАТО, заявляючи про збільшення видатків на оборону до 5% ВВП до 2035 року – хоча ця мета, з огляду на поточний стан державних фінансів, видається надто амбітною. Чудовим лакмусовим папірцем фактичної зміни угорської політики стало б розблокування коштів солідарності для Польщі, що походять з Європейського фонду миру і є компенсацією за польську військову допомогу Україні – ці виплати Віктор Орбан регулярно блокував. Це питання є настільки складним, що Мадяр і надалі чинить опір виділенню коштів ЄС на закупівлю зброї для Києва. Логіка підказує, що угорське вето буде скасоване за першої-ліпшої нагоди, однак чи насправді так станеться? Складається враження, що ситуація потребуватиме попереднього «переосмислення» перед ухваленням «відповідного» рішення. Час покаже.
Підсумок
Здавалося б очевидним, що після 2026 року угорсько-російські відносини будуть зведені до рівня необхідного мінімуму, зумовленого інфраструктурними й контрактними умовами.
Найважливішим викликом для нового уряду буде перерізання «енергетичної пуповини», що з’єднує Будапешт із Москвою, та відновлення позиції Угорщини як активного й надійного члена трансатлантичної спільноти. Однак здається, що без зовнішнього тиску на уряд у Будапешті до жодних радикальних змін не дійде. Адже для реального перелому парадигми в зовнішній політиці недостатньо декларацій та позувальних фотографій – потрібні конкретні, відчутні дії, які ми маємо побачити якомога швидше.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Nowe Węgry deklarują zwrot na Zachód