При святі пропоную обговорити тему меню. Але не святкового застільного, а звичайного – буденного, а саме: харчування у наших школах. Адже, схоже, запахло в нас черговою зрадою. Принаймні у соцмережах останній тиждень буквально пожежа в коментарях та батьківських форумах. То що ж не так зі шкільним меню, яке вперше за незалежності вирішили переглянути, будемо обговорювати з гостями нашої студії. Раді представити Андрія Закалюка, директора ліцею «Львівський» та Ореста Степаняка, співзасновника національної Асоціації громадського харчування. Обговоримо, як з 1 січня реформа шкільного харчування рушила з мертвої точки у львівських школах.
І давайте просто зараз подивимося сюжет наших журналістів про нові норми шкільного харчування, які пропонує МОЗ за ініціативи першої леді. Якщо коротко, то загальні тези наступні: має бути менше хліба, менше солі, менше цукру, натомість більше овочів, фруктів та м’яса. Як реформа шкільного харчування рушила з мертвої точки у львівських школах з 1 січня – дивимось.
***
У всіх львівських школах нове меню обіцяють запровадити вже з лютого. Наразі переважно пропонують ще старі страви – декому з дітей вони не подобаються, найбільше нарікають на одноманітність.
Емма (шестикласниця): «Я не їм, не знаю чому. Мені не подобається... Їла гречку, макарони і суп. Не знаю, чогось не подобається».
А хтось навпаки із задоволенням ходить до шкільної їдальні.
«А що тобі найбільше подобається?»
Артур (другокласник): «Макарони зі сиром».
– А смачно?
– «Так. Ковбаса з гречкою не подобається».
Христина (мама Артура): «Ну, він, допустимо, їсть ті макарони з сиром. Каже, що я так вдома не вмію готувати. Скільки я пробувала… Каже: «Мамо, ти так все одно не вмієш». Але я думаю, що якщо щось нове введуть – я тільки за, раптом йому сподобається, раптом почне щось нове в свій раціон включати».
Водночас батьки пропонують свої варіанти, як покращити ситуацію.
Інна Івасюк (мама другокласниці): «Діти в такому віці – я розумію, що вони досить багато чого не їдять. Але ця їжа має виглядати привабливо, щоб вони мали бажання її спробувати принаймні. Тому, можливо, бажано попрацювати над самою подачею тої їжі, щоб вона виглядала апетитно».
До кінця місяця школи ще проводять тендери та закуповують обладнання, яке потрібне для готування страв за новим меню. А деякі заклади вже зараз поступово відмовляються від шкідливої їжі.
Ірина Гайдук (директорка школи №27): «Вже враховані ті побажання. По-перше, потрішечки поступово зменшувати продукти, в яких є багато цукру. Зменшувати – тобто забрати булочки, здобні вироби, які могли би передбачати. Звичайно, в школі немає ніяких виробів з кремами. Забрано з меню з вересня місяця сосиски».
Тепер солі та цукру буде менше, а от спецій, овочів і фруктів – більше. Загалом дітям пропонують 160 страв. Експерти з харчування кажуть, що боятися оновленого меню не варто, навіть якщо дитина раніше не куштувала нічого схожого, адже все це – питання звички.
Ольга Дорош (нутріціологиня): «Там усе гаразд. Оскільки працювала експертна група, меню дуже збалансоване. Я особисто дуже рада і як мама, і як спеціаліст. Воно є різноманітним. Мене дуже тішить те, що забрали ці хлібобулочні вироби. Це не страшно, Водночас не варто демонізувати цукор. Згідно з ВООЗ, ми можемо собі 5% від добової калорійності дозволити, а так в меню експерти і зробили».
А от у цій приватній школі давно вже, кажуть, готують лише здорову їжу – переважно з продуктів, до яких діти звикли.
Оксана Карась (шеф-кухар приватної школи): «Меню в нас є дуже широке, надзвичайно широке. В нас максимально залучені овочі, всі м’ясні страви і рибу ми готуємо тільки на пару, тобто ми нічого не смажимо. Меню ми складали за галицькими традиціями, взявши щось із модних трендів – наприклад, таке, як гранола чи чіа-пудинг».
Тож і сьогодні тут на обід вже звичний гороховий суп, салат із буряків, рибна котлета та заморський кус-кус. Замість солодощів у кожен клас дають бокси з яблуками та морквою. А от у комунальних школах собівартість шкільного обіду від 22 до 25 гривень. Та навіть за ці гроші, кажуть фахівці, цілком реально приготувати здорову і корисну їжу.
***
Ну, отож плов з булгуру, ліниві голубці, болоньєзе та кебаб, а ще французьке жарке, тушкована риба з овочами, чахохбілі, мінестроне, кускус, овочі під соусом бешамель і мак енд чіз – у переліку десятки страв із незвичними для шкільного меню пропозиціями. Дітей, мабуть, це мало б зацікавити, але чомусь їсти такі марципани вони погоджуються геть не завжди.
І от чи задоволені ви харчуванням своїх дітей у школі? Долучайтеся до нашого інтерактивного голосування на сторінках ZAXID.NET у соцмережах та на сайті. Чекаємо на вашу онлайн-активність.
Отож, панове, як то кажуть, устами дітей глаголить істина – не всім школярам заходить оце нове меню Клопотенка. Звісно, я як батько розумію, що батьків це насторожує, як ми чули у сюжеті. Й особливо це помітно у соцмережах – останній тиждень ця пожежа просто не згасала, мені здається, що вона ще й далі триває. Що пішло не так у реалізації цього благородного наміру? До вас адресую, пане Оресте, це запитання.
Орест Степаняк: Ви знаєте, мабуть, усе йде так. Це абсолютно нормально, коли є природна критика, коли є різні думки. Мене найбільше як представника профільної асоціації тішить те, що є велика кількість людей і батьків, які приймають зміни. Перше, на чому хотілось би наголосити, це те, що нове меню (Клопотенком воно розроблене, чи ким би воно не було розроблене) – це не є догма. На даний момент законом для нас є тільки нові норми харчування (це 305 постанова Міністерства охорони здоров’я), які є, в принципі, обов’язкові до виконання. Це є дорожня карта: яким чином потрібно формувати наші меню.
Кожна громада, школа, будь-який навчальний заклад або організація, яка є надавачем послуг, може розробити своє меню. Може використовувати пропоновані позиції меню Євгена Клопотенка, може не використовувати – і погодити його в регіональному відділі Держпродспоживслужби. Таким чином працювати з цим меню можна. І чим більше таких меню – тим краще. Тому що ми є величезною країною, в різних куточках є різні харчові звички, є різні традиції.
Абсолютно.
Орест Степаняк: Тому я думаю, що через якийсь короткий час у нас буде цих меню вже багато.
Пане Андрію, отож макарони з соусом болоньєзе, вітамінний салат – це, певно, вже є в меню вашої школи. Ви почали оцей пілотний проект чи не першими у Львові. Чи дуже крутять носом діти і що кажуть батьки?
Андрій Закалюк: Найперше треба сказати, що харчування – це завжди дуже індивідуальна справа, тому що діти приходять із різних сімей. Школа – це велика установа, в нас у школі зараз харчується 450 дітей молодшої школи. Тобто ми чудово розуміємо, що догодити всім смакам і вподобанням дітей, які формувалися не один тиждень, – це насправді складно.
І справді є речі, які дітям не подобаються. Але є речі, які абсолютно дітям подобаються. Наша школа вже другий рік має елементи меню пана Клопотенка в шкільному меню впроваджені, які теж ми апробовували і пробували. Тому що у Львові цей процес ще раніше почався і пан Євген приїжджав на зустріч. Ми мали такі зустрічі і з директорами шкіл і з надавачами послуг – власне, щоби впровадити ці елементи. Тому є речі, які… Наприклад, у нашому навчальному закладі ми можемо сказати абсолютно, що вітамінний салат – це супер.
Прижилось?
Андрій Закалюк: Абсолютно. Я навіть мав розмову зі своїми надавачами послуг – із працівниками кухні, і попросив: «Покажіть мені меню. І давайте чесно: скажіть, що діти їдять класно, а що діти взагалі не їдять». І вони абсолютно щиро казали, що вітамінні салати, овочі – це все діти їдять. Але, наприклад, питання печінки – це проблема, тобто діти не люблять печінку. Зрештою, макарони болоньєзе теж не завжди заходять. Питання теж, наприклад, з різними приправами – кмин, орегано. Тобто це теж такі питання смаків. Зрештою, воно формується – ми це розуміємо чудово, але це теж такі етапи, які, напевно, потрібно проходити.
Зрозуміло, що школа (я ще раз кажу) – це є велика установа, де… Зрозуміло, що завдання – щоби дитина була нагодована. І зрозуміло, коли дитина йде в школу, має поїсти, а не їсть – це природна реакція батьків, бо дитина голодна. А особливо зараз, з теперішньою зміною, що це меню запровадять у багатьох навчальних закладах – то це справді є такий великий ажіотаж зараз. Я завжди кажу: всі ж хочуть кращого. Батьки хочуть, щоби діти були нагодовані. Діти хочуть теж поїсти. А ми всі хочемо, щоби було здорове харчування.
Напевно, всі ті батьки, які зараз коментують оце меню в соцмережах, вони вочевидь хочуть, щоби це було краще. От я вичитав, багато батьків нарікають, що в новому оцьому меню від Клопотенка є багато курятини, і, мовляв, це не всі люблять, а натомість бракує молочних продуктів. Що на це скажете?
Орест Степаняк: Насправді ще раз повернуся до того, що потрібно тим батьках, хто активний, хто хоче дійсно в тому розібратися, я рекомендую прочитати 305-ту постанову – і знайдуть відповіді, в принципі, на всі питання, що можна, що не можна. Євген, як будь-який митець (тому що я завжди кажу, що шеф-кухар – це митець), бачить це по-своєму. Тобто він, дотримуючись постанови, зробив це так. Але я б на це подивився набагато ширше. Я подивився на те, що меню – це є тільки частина цієї реформи. Тому що реформа насправді для нас як для асоціації – це п’ять основних напрямків.
Спочатку це продукт, це реформування продукту, з чого ми готуємо. Тому що курятина теж буває різна, і будь-які вироби, які постачаються в школу, не завжди є якісними.
Також це є технологія, як ми готуємо. Тому що можна взяти будь-який класний продукт, але його зіпсувати неправильним технологічним процесом, недотриманням безпечних норм.
Далі – це інфраструктура, де готується. Це є безпека у виробничих приміщеннях. І це є, звичайно, естетика, чи діти хочуть зайти в цю їдальню, в зону прийому їжі. Тому що діти спочатку споживають, як мама в сюжеті говорила, очима. Для них естетика – це дуже важливо: як виглядає страва, як виглядає це місце, де вона буде знаходитися.
Четвертий крок – це перекваліфікація кухарів. Тому що з новими технологіями потрібно, звісно, працювати з людьми. І це є велике наше завдання, над яким асоціація працює постійно.
І останнім, завершальним, є популяризація здорового харчування, зміна харчових звичок. Тому що, звісно, коли ми в старшому віці вже потребуємо звернутися до лікаря, то перше, що нам лікар каже: режимне харчування, мінімум три рази в день, не можна смаженого – краще на пару їсти, зменшіть цукор, зменшіть сіль.
Тому я думаю, що ми б мали поставити перед собою таке завдання, щоби наші діти будували нашу майбутню здорову націю.
От про цукор, до речі, теж дуже багато зауважень – що, мовляв, діти не хочуть пити чай, тому що там мало цукру. Ще от щодо напоїв є зауваження: що, мовляв, чай з каркаде послаблювальний – теж читав я такий відгук. До речі, коментує це технолог приватної школи. Вона каже, що від чаю з мелісою дітям одразу хочеться спати, а чай з ромашки або липи алергенний. Що можете на це сказати?
Орест Степаняк: Я скажу так, що ми є носіями такої ідеї, що ми маємо для того, щоб відбулася основна функція, заради чого ми працюємо над реформою, – це є збільшення кількості дітей, що приходять у шкільну їдальню. Тому що ми розуміємо: 1–4 класи, які харчуються за кошт місцевого бюджету або за державний кошт, вони, в принципі, відвідують шкільні їдальні. Але тут є момент, скільки цієї їжі йде у відходи – т бто це інший вже показник якості. Але кількість дітей, які приходять до нас харчуватися гарячою їжею, а не ідуть у МАФ або магазин і купують собі якісь снеки чи газовані напої – це, відповідно, є для нас показник якості. І для того, щоби ми його досягли, основним маркером є асортимент їжі. Як тільки ми в українських школах почнемо працювати так, як із цим працює Західна Європа: коли батьки можуть вибирати з подвійного дабл-меню, або коли ми будемо мати асортимент їжі, так зване мультипрофільне харчування (шведський стіл) – тоді кожна дитина зможе вибрати, їй чай з меліси, компот чи чай з каркаде. Тільки таким чином ми зможемо повернути лояльність наших дітей.
Наші діти, які зараз на даний момент вчаться у школі, вони не жили при Радянському Союзі. Вони не знають, що таке однаковий автомобіль, однаковий килим на стіні чи однаковий сервіз. Тобто вони звикли до вибору. Розумію, наскільки це складно. Я 15 років працюю в громадському харчуванні і розумію, наскільки складно інколи організувати харчування – просто організувати його, особливо, коли ми говоримо про сільські, а не про міські громади. Але ми маємо йти до цього – це для нас має бути знак якості, коли ми дамо вибір нашим дітям.
Ну і, напевно, хто, як не директор, знає, як вкластися в ці 15 чи 20 гривень на дитячий обід. Ви, напевно, як ніхто можете розповісти, наскільки важко зробити оцей обід для школяра і красивим, і здоровим. Розкажіть, чи реально взагалі за ці гроші гарно і здорово зробити оцей обід для дитини вже за меню Клопотенка.
Андрій Закалюк: Я думаю, що за тими нормами ціновими, які ми маємо, справді це складно. Виконати всі вимоги, умови – це не просто. І тут уже в силу, напевно, вступає інша сторона цього питання – це власне як готується і хто це робить, бо це дуже багато залежить. Тому що я теж працював у різних навчальних закладах – і можу абсолютно порівняти, що з тих самих продуктів абсолютно ту саму страву двоє кухарів приготують зовсім по-різному. І в одній шкільній їдальні черга, а в іншій треба не знаю яку реформу проводити для того, щоби діти там їли. Тобто дуже залежить теж від людей.
Але в питанні власне вкладання – це, звичайно, відповідальність надавача послуг, який бере на себе зобов’язання, виграє тендер. Він розуміє цінову політику, він розуміє, що є меню. І він розуміє, що туди входять не лише продукти і вартість продуктів, що там закладені і послуги кухарів, і тому подібне.
Інша ситуація, звичайно, з харчуванням для учнів старших класів на вибір. Наприклад, якщо в нашій школі ви прийдете на перерві – то в нас зі старшокласників черга стоїть, бо насправді вибір великий.
Але це вже і не питання двадцяти гривень.
Андрій Закалюк: Абсолютно. Тобто такі каші, як кускус, булгур, різні салати на вибір (дуже великий вибір) – і діти їдять це. Справді те, що ви кажете, питання вибору якщо є – діти будуть. І, звичайно, щоби це смачно.
Але, пане Андрію, не всі школи готові до таких кардинальних змін по Україні, як ми бачимо. Питання до кухарів, які просто звикли готувати з року в рік ті самі страви – у вас, напевно, з тим самим ситуація? І от, Оресте, якщо я не помиляюся, то востаннє меню в наших школах змінювали ще в 50-х роках минулого століття.
Орест Степаняк: Трішки не так. Насправді не можна сказати, що його змінювали в якихось роках. У нас був збірник рецептур 1987 року, по якому всі…
1987? Не так все погано.
Орест Степаняк: Так. Але завжди будь-яка школа могла затверджувати, якщо ти надавач послуг, твій вибір згідно з цим збірником рецептур. На даний момент я знаю про те, що в кооперації між Київським національним торгово-економічним університетом та Інститутом Марзєєва створений новий рецептурник. Тобто я вчора був в інституті в Києві, бачив його обкладинку і трішки почав його читати. Тобто це є новий збірник, на основі якого те, про що я анонсую: за рік-два у нас не буде в принципі питань до меню, тобто цих меню буде маса. Я думаю, що і Євген зробить багато, і дуже багато інших кухарів зроблять.
Ну, і на місцях допоможуть, вочевидь.
Орест Степаняк: Звичайно. Наша асоціація на даний момент робить своє меню, яке ви віддаємо у вільний доступ для того, щоби люди могли ним користуватися. Тобто я не бачу тут проблеми з меню. Що стосується вартості – це питання кожної громади. На даний момент у нас є понад 200 партнерських громад в асоціації, яким ми допомагаємо і їх консультуємо – і в кожної інша фінансова ситуація, тобто до цього завжди треба підходити.
Ми отримали на даний момент реформу децентралізації – кошти у нас вже акумулюються в громадах. У кожної громади є різне фінансове становище, є різні моделі. Й абсолютно відрізняється організація харчування у Львові і в Києві чи в Бучі або в Самборі. Тобто це абсолютно різні підходи.
І от маємо реакцію переможця п’ятого сезону кулінарного шоу «Майстер-шеф» Євгена Клопотенка – адже саме його команда розробляла збірник рецептів, за яким більшість страв мали б готувати для школярів. Ось цей допис з’явився кілька днів тому на сторінці Євгена Клопотенка у Facebook.
Він, зокрема, пише, що тема шкільного харчування стала дуже гарячою і назбирала всякого – і адекватну критику, і сліпий хейт, і підтримку, і прекрасних ботів, і реальний досвід тих, хто стикнувся зі шкільною їжею на місцях. Далі процитую кулінарного експерта. «Хочу на це сказати: ДЯКУЮ кожному. Бо завдяки такій хвилі різних думок ця тема лишається на вустах. Небайдужість народу – то рушійна сила змін».
Клопотенко запевняє, що вони з командою прочитали та проаналізували всі коментарі в мережі та навіть прописали свої наступні кроки. Так-от, пункт перший – відтепер будуть приділяти значно більше уваги шкільним кухарям. У пункті номер два йдеться, що треба таки навчати тих людей, які на місцях складають меню – а саме як правильно читати норми. Не зайвим було б навчити простих українців критично мислити та адекватно висловлювати свою думку – це, звісно, такий жарт від Клопотенка. І наостанок пункт про те, що треба популяризувати серед українців основи здорового харчування. «Я знаю, що ця тема болить, і болить вона сильно, бо це діти», – так підсумував у своєму публічному дописі Євген Клопотенко.
Отож, пане Андрію, ви вже згадували про те, що потрібно все-таки з кухарями працювати: вони роками, напевно, звикли ту саму страву готувати – і тут щось нове. Як ви з ними працюєте? Поділіться своїм досвідом – ви все ж таки одні з перших почали цю реформу. Що робити іншим школам, які зараз, напевно, бояться зробити цей перший крок і перейти від консервативного меню до чогось нового?
Андрій Закалюк: Ну, дивіться, я думаю, що нам, напевно, з самого початку потрібно було працювати з кухарами і їх готувати до цього. Тобто ми чудово з вами розуміємо, що будь-яка зміна, будь-яка реформа – це в першу чергу буде стояти питання комунікації. Тобто як звести різні сторони докупи, щоби всі розуміли, що це нам важливо, що це нам потрібно, і всіх людей переконати. Тобто чи ми зі всіма кухарями у Львові попрацювали правильно? Я думаю, що поки що ще такого немає – це процес, етап, але який потрібно робити вже і негайно.
Тобто найкраща комунікація, звичайно – це ми зустрічаємося, батьки зустрічаються, надавач послуг, безпосередньо працівники кухні, ми спілкуємося по кожному етапу, по кожному меню. Тобто вони говорять свої зауваження, ми говоримо своє бачення – ну, і десь виходимо на якийсь спільний знаменник для того, щоби, в першу чергу, дитина була сита.
Бо ми ж розуміємо, що не справа вписати гарну назву в меню – це не додасть нам абсолютно. Наше завдання – щоби дитина здорово поїла, задоволена вийшла з цієї їдальні, прийшла додому і сказала: «Мамо, в мене все окей». Тобто питань нема. А як вже воно буде називатися – чи просто рис, чи макарони, чи болоньєзе – це вже технічний момент насправді. Він важливий, я не сперечаюся – такі речі теж важливі, щоби діти звикали до нормального харчування, бо в нас справді воно відсутнє. Те, що діти люблять фаст-фуд, і те, що в нас безліч булочних виробів…
Дякувати Богові, в нас у школах нарешті відмовилися від цих чіпсів, які діти собі на перервах купували.
Андрій Закалюк: Чіпсів, я скажу, давно не пам’ятаю в школах – тобто такої вже шкідливої їжі насправді не було. Великою трагедією для дітей стала відміна сосисок. Тому що це ж у голові ще в нас, напевно, заклалося, що це такий продукт, який ніби нормально.
Але, знову ж таки, я абсолютно погоджуюся з тим, що це питання традиції, питання звички. Якщо правильно комунікувати, якщо правильно комунікувати з батьками, навіть ті батьки, які мають якісь зауваження, – це все можливо зробити, дійти до якоїсь такої золотої середини, врахувавши ці всі п’ять факторів, які ви сказали. Тому що ми ж з вами розуміємо – не лише люди: нам треба і плити, і духовки, і дуже багато питань.
Так-от, власне про це і йдеться. Я хотів поговорити про інший бік цієї ситуації. Тому що ми бачили в сюжеті, коли приватна школа – вони мають відповідне обладнання. А що в нас із комунальними школами, з державними? Тому що смачно зготувати і красиво назвати ту саму їжу – це одне, а мати відповідне кухонне обладнання – це вже інша ситуація. Як у нас із цим забезпеченням? І скільки років треба?
Орест Степаняк: Насправді не все так добре, як би хотілося. Тобто в нас величезна країна, в нас 15 000 шкіл і понад 10 000 дошкільних навчальних закладів. І ми можемо собі уявити, скільки буде коштувати для громад, для держави, для центрального бюджету переоснащення всіх цих шкіл. Але дуже позитивні зміни відбуваються в останні декілька років. Велика частина місцевого самоврядування інвестує в ці проекти – це мене дуже тішить. Є субвенційні кошти, великі субвенційні програми, які також працюють, які допомагають і створюють такий правильний напрямок. Тобто коли держава допомагає – значить, все окей. І також ми працюємо з благодійними організаціями, з іноземними структурами, які допомагають у співфінансуванні.
І станом на даний момент в асоціації розроблений сучасний технологічний процес, який ми допомагаємо реалізувати громадам. Чому? Тому що дуже часто ми зіштовхуємося з тим. От тільки недавно в мене була зустріч із одним з голів Івано-Франківської області, в яких є бюджет розвитку, які готові інвестувати – на жаль, на даний момент немає експертизи. Я. користуючись, завжди говорю цю фразу: на місцях немає експертизи. І пані Олена Фіданян, керівник департаменту освіти КМДА, сказала просто золоті слова: «Ми 30 років вчилися жити без грошей, виживати. Зараз ми вчимося жити з грошима».
Тобто ми вчимось інвестувати. Інвестувати треба правильно. Але за цей час, за ці 2000-ні роки, була зруйнована інфраструктура цієї експертності. І коли починають інвестувати громади, вони замінюють стару плиту на нову плиту, старий котел на новий котел. На жаль, воно не змінює абсолютно нічого. Гроші витрачені – а змін ніяких не відбулося. Тому на даний момент ми дуже багато працюємо над нормативкою, над стандартами, над допомогою громадам у тому, щоби вони могли створювати ці правильні технологічні проекти.
Так-от, пане директоре, блендери, пароварки, грилі є у вашій школі?
Андрій Закалюк: Не все є, абсолютно.
Над чим працюєте зараз?
Андрій Закалюк: Над пароварками, наприклад – у нас немає, а це насправді потрібна річ. Ми розуміємо, що зараз теж будемо шукати ресурс, у тому числі, для того, щоби ці всі речі виконати і щоби вони були. Тому це теж таке індивідуальне питання: бо є школи, де мають краще, є школи, де гірше. В нас у школі, наприклад, власне зона готування – вона теж не є новою.
Але в процесі діяльності школи (наприклад, коли прекрасно працюють кухарі, тобто коли їжа смачна) ми зрозуміли, що насправді різниця між новою плитою і старою – різниці не буде в якості страви. Тому що якщо люди класно готують, то не в плиті справа.
Але коли ми зараз підходимо до зміни глобальної, щоб їжа справді була здорова, якісна – то, звичайно, ці всі речі ми маємо виконати. Ну, і будемо це робити.
За вашими прогнозами, скільки може тривати цей перехідний період? Принаймні у Львові візьмемо нашу ситуацію.
Андрій Закалюк: Це довго, як і будь-що. Це не один рік, напевно, насправді, щоб ми… Давайте так практично. Скільки нам треба часу, щоби діти почали пити чай без цукру, принаймні 51%?
Орест Степаняк: Дітям, я думаю, потрібен час, але не так багато. От батьки… Харчові звички – це діло наживне.
Так, це вже питання здорового харчування. А що каже досвід Європи? Давайте до нього звернемося.
Орест Степаняк: Досвід Європи… Для мене ми наш досвід почерпали саме в Європі. Тобто перші наші виїзди були Німеччина, Швейцарія, Франція. Туди ми запрошували і місцеве самоврядування, які бачили перші. І ми ці проекти пробували реалізувати тут.
Досвід говорить про те, що меню – не найголовніше. Головне – постійна повторюваність. От ми перед собою поставили завдання, щоби у всіх школах України був безпечний гарний технологічний процес, де ти можеш завжди однаково приготувати. Тому що, ви знаєте, меню ми можемо взяти одне і те саме – і у всіх школах Львова воно буде приготоване по-іншому. А наше завдання – вибудувати таку систему координат, такий процес на кухнях для того, щоби це було максимально реально зробити і повторити. Тому це завдання ми поставили перед собою.
Але насправді Європа дуже різна. Тобто кожна країна не має єдиного стандарту, нема єдиного кліше. У деяких країнах Європи відсутня організація гарячого харчуванням – тобто діти приходять з їжею, яку передали батьки. Є країни (такі, як Німеччина), в яких процвітає забезпечення кейтерингом – тобто чи це кейтерингова компанія надає послуги на місці…
Тобто вже привозять готові продукти у школу.
Орест Степаняк: Або це виробництво їжі в школі, якщо це велика школа, якщо є така доцільність. Якщо такої доцільності нема, вони можуть готувати їжу на своїх виробничих базах і охолоджену цю їжу постачати в школу – в школі вона проходить процес розігріву.
На даний момент для України ми розробили три концепти. Це коли школа готує сама для себе. Коли школа може постачати їжу в сусідню школу маленьку, яка малокомплектна, гарячою доставкою. І постачання, так як декілька проектів фабрик-кухонь в Україні зараз реалізовується – це коли готова їжа готується, охолоджується (так званий процес призупинення готування), тоді постачається в іншу школу охолодженою.
І щодо часу таких реалізацій – я б його оцінив як постійний процес над вдосконаленням. Думаю, що за цих декілька років, в які ми будемо реалізовувати цю реформу (це точно буде не рік і не два – це однозначно і це об’єктивно), будуть нові тренди, ми вивчимо свої ж помилки, помилки інших країн і будемо реалізовувати вже це так, як, до прикладу, це робила Великобританія. Великобританія працювала над цією реформою, але в якийсь момент вони почали новий рестарт. Тобто вони вивчили свої помилки і почали працювати над цим ще раз.
До речі, ви згадали про те, що навіть у країнах Європи батьки дають дітям ланч-бокси. І от у цьому контексті я хочу нагадати, що в соцмережах та на сайті ZAXID.NET триває голосування. Наше питання: чи задоволені ви харчуванням дітей у школі? Обов’язково зайдіть, проголосуйте – нам цікава ваша думка. Фіналізуючи цей ефір, ще маю до вас останнє запитання, одне на двох: яка найулюбленіша страва ось із цього меню Клопотенка є у вас? Пане Андрію.
Андрій Закалюк: Напевно, що каша пшенична – я дуже люблю її завжди в їдальні. І салат вінегрет.
Орест Степаняк: Ви знаєте, я не так глибоко обізнаний саме з меню Євгена Клопотенка, тому що в нас дуже багато роботи. Але під час форумів шкільного харчування, які проходили, наша асоціація готувала. І в меню готували саме з меню Євгена Клопотенка. І там була улюблена моя страва – я не знаю, чи це через те, що її Женя розробив, чи це через те, що наші кухарі з асоціації її так смачно готують. Але, одним словом, це є рибна котлета, яка готується в пароконвектоматі. Тобто це такий смак дитинства… Можливо, це не популярно, але це просто незабутній смак.
Знову ж таки, кухонна техніка, якої немає в школах.
Орест Степаняк: У нас були чотири форуми – Дніпро, Одеса, Львів і Київ. І завершувався кожен форум тим, що я ішов і брав собі ці котлети, тому що більше нічого не потрібно. Рибна котлета в пароконвектоматі – це перфект.
Спасибі. Що ж, панове, будемо на цьому завершувати програму «Стінка на стінку» нині. Пів години дискусії про шкільне харчування минули блискавично швидко. Сподіваюся, що цей, так би мовити, післясмак нашої розмови скерує увесь той ґвалт мережі у більш-менш конструктивне русло. Я дякую за участь гостям нашої студії. Своїми думками з нами ділилися Орест Степаняк – співзасновник «Національної асоціації громадського харчування», та Андрій Закалюк – директор ліцею «Львівський».
Хочете прокоментувати нашу дискусію? Соцмережі ZAXID.NET до ваших послуг 24/7. Обов’язково підписуйтесь і на наш YouTube-канал, якщо досі цього ще не зробили. Я ж, Віталій Кубліков, дякую вам за увагу і кажу: до зустрічі в етері.