Трансформація Республіканської партії в США – це незавершений процес, що триває безперервно з 2015 року, коли Дональд Трамп оголосив про свою участь у президентських виборах. Йому вдалося переконати багатьох американців, що саме він зможе запропонувати ефективні розв’язки проблем, які турбують державу. Певною мірою це вписується в ідею «американського експерименту», тобто постійної трансформації політико-правової системи Сполучених Штатів. Вслід за нею почав формуватися новий консерватизм, який чимраз більше відходив від його традиційного розуміння (як світогляду і способу життя). Найкращим прикладом цього є сам президент Трамп, який, будучи лідером руху MAGA (від політичного гасла Make America Great Again), не відповідає традиційним цінностям, якими зазвичай керуються американські консерватори.
Президент США має радше ліберальний підхід до життя, про що він неодноразово заявляв, зокрема, підтримуючи про-чойс рухи в питанні доступу жінок до абортів. Водночас він свідомо використовує релігію як інструмент – і у своєму житті, і в діяльності на посаді президента. Переважно такі розбіжності не є перешкодою для більшості консервативного електорату, і це явище стосується не тільки Трампа, а й, наприклад, міністра оборони Піта Геґсета. Це не означає, що у сфері керівництва, яка формує подальший хід консервативної еволюції, можна побачити винятково таких осіб. На іншому боці осі нового консерватизму перебуває віцепрезидент Дж. Д. Венс, консерватор до мозку кісток, який послідовно керується релігійними принципами і в приватному житті, і в політиці.
Серед фігур, які творять MAGA, є не тільки політики чи релігійні лідери, а й нова група осіб, які мають значний вплив на напрямок еволюції американського консерватизму і трансформації Республіканської партії. Ідеться про правих інфлюенсерів – політичних активістів, коментаторів, подкастерів та інших творців контенту, відомих особливо в нових медіа, як-от X, YouTube, та їхніх трампівських аналогах, тобто Truth Social і Rumble.
До цієї групи належить вбитий у вересні Чарлі Кірк, відомий насамперед своєю діяльністю в американських університетах та просуванням консерватизму серед студентів. Контроверсійні висловлювання Кірка стали для його вбивці мотивом для нападу під час одного з виступів на університетському кампусі, які регулярно проводилися з 2015 року. Вбивство Кірка, трагічне для всього руху MAGA – що відобразилося в особистій участі президента, віцепрезидента та більшості секретарів (міністрів) американської адміністрації в похоронних церемоніях – стало переломним моментом. Однак замість того, щоб об'єднати, що здавалося більш імовірним сценарієм в умовах безжального насильства, це підкреслило розбіжності в самому MAGA. Ці розбіжності поглиблюються з моменту досягнення головної мети: повернення Дональда Трампа до влади 20 січня 2025 року.
Засади національного консерватизму в сучасних Сполучених Штатах
Для початку варто пояснити, що таке національний консерватизм. Його характеристики ґрунтуються і на щоденних спостереженнях за американським політичним життям, і на думках громадян Сполучених Штатів, які ідентифікують себе з рухом MAGA. У найпростішому розумінні національний консерватизм є поєднанням традиційних консервативних цінностей із почуттям сильної національної ідентичності та орієнтацією на інтереси власної держави. І хоча це звучить як скорочена інструкція колишнього підходу республіканців, зараз справа складніша: національні інтереси й почуття американської належності стали провідними чинниками.
Нова версія національного консерватизму, орієнтована на культурну єдність і значення історії та традицій Сполучених Штатів, є спробою створити інтервенційну державу і «червоною карткою» для глобалізації. Вона нав'язує певний соціальний порядок, заснований на цінностях, що випливають із традиційних, хоча й вільно інтерпретованих інститутів сім'ї, релігійної громади, місцевої спільноти. Величезне значення в цьому має релігія (найчастіше одна з багатьох протестантських конфесій або католицизм). Останніми роками вона відіграє особливу роль, що пояснюється побоюваннями консерваторів щодо зростаючого впливу прогресивних ідей у питаннях раси, статі тощо, які надзвичайно поляризують американське суспільство. Національні консерватори відчувають сильну потребу захищати традиційні цінності, оскільки виходять з того, що проти них виступає вся сучасна система (університети, ЗМІ, корпорації), яка просуває насамперед ліберальні цінності, а іноді й висміює традиційний підхід. Визнаючи зазначені цінності соціально важливими, їх повинен захищати не тільки американський народ, а й передусім весь державний апарат. Цього очікують і від федерального уряду, і від державних та місцевих органів влади.
Серед американців, з огляду на федеративний характер держави, часто існує паралельне почуття ідентичності – американської і штатної. Це явище особливо помітне в Техасі, який до приєднання до Сполучених Штатів мав майже десятирічну історію самостійної державності. Тож там почуття техаської ідентичності для багатьох досі є домінантним. Як правило, такий подвійний підхід спостерігається також в інших південних штатах, які під час Громадянської війни об'єдналися в Конфедеративні Штати Америки. Тому суспільні очікування щодо влади штату можуть бути навіть сильнішими, ніж щодо федеральної влади.
Оскільки очікується державний захист також у культурній та ідеологічній сферах, недостатньо лише декларацій, потрібно створити для цього умови. На практиці національні консерватори очікують від держави проведення суверенної політики, що захищає національні інтереси від впливу інших держав, міжнародних організацій та глобальних корпорацій, а також ущільнення кордонів та обмеження міграції (не тільки тієї, що не регулюється законом). Національний консерватизм пропонує відмовитися від підходу вільного ринку й орієнтації тільки на капіталізм. Він закликає захищати ключові сектори держави, обмежувати приплив іноземного капіталу і контроль інших держав (на чолі з Китаєм) над стратегічними можливостями, а передусім – відновлювати національне виробництво.
Чи не звучить це все знайомо? Такі дії, і в ідеологічно-культурній сфері, і у сфері жорстких інтересів держави, ми спостерігали під час першого президентства Трампа. І ми бачимо їх також зараз, хоча менше ніж рік другого терміну президента чітко показує, що це «підхід на стероїдах». Трамп став, у певному сенсі, каталізатором широко інтерпретованого руху MAGA, який намагається в окремих сферах – наприклад, в освіті, торгівлі, зовнішній політиці – виковувати нову ідентичність консерваторів. Настав час спробувати зрозуміти їхній погляд на обговорювані тут питання.
Рух MAGA очима трампістів
Для початку варто з'ясувати, що такого унікального є в русі MAGA, що він фактично захопив Республіканську партію, а також впливає на соціальні групи, які ідентифікують себе з нею. Адже він не взявся нізвідки. Ядро політиків епохи MAGA, чия законодавча кар'єра розпочалася до висунення Трампа на президентських виборах, походить з «партії чаювання» (Tea Party), консервативно-лібертаріанського руху, який розвинувся всередині Республіканської партії на рубежі першого і другого десятиліття XXI століття. Хоча цей рух швидко зник з політичної карти США, це не можна вважати символом поразки. У результаті поглиблення поляризації частина рішень, які просувала Tea Party, була адаптована республіканським істеблішментом, тоді як затятіші радикали знайшли сприятливий ґрунт у русі MAGA, що сформувався на хвилі виборчого успіху 2016 року як Freedom Caucus (своєрідне об'єднання, схоже на депутатське коло). Зміни в американській політиці після приходу Трампа до влади були, з одного боку, результатом адаптації президентом деяких пропозицій, просунутих політиками, пов'язаними з Freedom Caucus, а раніше – з Tea Party. З іншого боку, вони були наслідком пристосування цієї групи в Республіканській партії до очікувань президента, до якого вона була більш прихильною, ніж до партійного істеблішменту. Однак не конкретний політичний курс зробив рух MAGA винятковим.
Найважливішу роль відіграє те, що значна частина суспільства досі сильно ідентифікує себе з MAGA і відчуває спільну ідентичність. Значною мірою це заслуга сильного лідера руху, з яким багато американців ідентифікують себе, сприймаючи його як зразок для наслідування (принаймні щодо володіння майном і досягнення успіху). Прихід Трампа до влади і втілення в життя оголошених ініціатив викликали задоволення суспільства та сприяли ідентифікації окремих осіб з президентом і неформальним рухом MAGA, що формувався в його оточенні. Багато потреб суспільства, на які Трамп знайшов відповідь під час виборчої кампанії 2016 року, наростали ще з часів президентства Джорджа Буша, фінансової кризи 2007–2009 років і змін, запроваджених на початку каденції Барака Обами.
Найбільшою перевагою MAGA є створення ідентифікаційних, політичних і культурних рамок. Ідентифікація з ними полегшує звернення до простих гасел про прагнення до «кращих часів», насамперед економічної стабільності і промислової домінації США, а також поваги до консервативних цінностей у повсякденному житті. Водночас MAGA подається як рух знизу, що найяскравіше проявляється в опорі партійному істеблішменту та будь-яким елітам – політичним, експертним, чиновницьким, соціальним. Рух має бути рецептом від системної корупції, яка охопила американську владу, про що Трамп неодноразово наголошував, обіцяючи «осушити болото». Метою таких дій є відновлення контролю над американською державою, щоб вона реалізовувала фактичну волю суверена, а не міжнародних організацій чи великих корпорацій (на цьому ґрунті виникають суперечки через деякі рішення президента, що не відповідають політичній лінії MAGA). Особливо наголошуються такі потреби: підвищення внутрішньої безпеки, проведення протекціоністської торговельної політики та відхід від глобалізації на користь преференційного ставлення до американської продукції. Однак патріотизм у розумінні MAGA сягає набагато глибше, у цьому випадку з апеляцією до традиційного консерватизму. Це повага до прапора, гімну, конституції та держави, армії й інших служб, а також повага до релігійних і сімейних цінностей як основи суспільства.
Тож чим для прихильників Трампа повинні бути Сполучені Штати? Відповідь на це запитання в багатьох аспектах становить національний консерватизм, адаптований республіканцями епохи MAGA до поточних потреб, що випливають з актуальних політичних і соціальних викликів. Держава має бути сильною, про що мають свідчити розбудовані силові структури, але вже не адміністративний апарат. Вона повинна захищати інтереси працюючого середнього класу, зокрема в промисловому і сільськогосподарському секторах. Вона має стояти на сторожі соціального порядку і традиційних цінностей, при цьому окремі особи не зобов'язані жити відповідно до релігійних принципів – достатньо, щоб вони заявляли про прагнення досягти такого стану речей.
Те, що робить рух MAGA стійким до розколів, полегшуючи його виживання і збереження сили, – це допуск гнучкості для конкретних позицій. Це дає змогу адаптуватися до поточних дій влади і навіть перейти від опору до вторинної підтримки – так сталося у випадку американського бомбардування Ірану в червні 2025 року. Хоча перспективу залучення США критично оцінювали прихильники Трампа, вже після проведення атаки (яка була успішною в тому сенсі, що призвела до припинення військових дій між Іраном та Ізраїлем, стримуючи поширення конфлікту на весь регіон) та сама група оцінила вжиті заходи більш прихильно. Коментатори, пов'язані з MAGA, захищали рішення президента як практичний приклад встановлення «миру силою». Наслідком такої гнучкості позиції є менший ризик розчарування власної виборчої бази, особливо її ядра, яке ідентифікує себе з рухом MAGA. Ключовим у цьому підході є ставлення до ідеологічних питань, а саме захист традиційних цінностей, пов'язаних із сім'єю та релігією, від лівої офензиви. Тут доречно вказати на значення віри для MAGA і створення національного консерватизму в його новій ітерації.
Значення релігії
Президент і його оточення інструменталізують християнську релігію, стверджуючи, що її цінності лежать в основі політики цієї адміністрації. Насправді вона є фасадом, створеним для консолідації електорату, який сильно пов'язаний зі системою цінностей, які походять з релігії, і слугує для обґрунтування рішень, які можуть бути сприйняті як суперечливі. При цьому вміло розділяється питання просування принципів віри та їхнього практикування. Релігійні апеляції також мають бути доказом необхідності посилення консерватизму на противагу пропозиціям крайньої лівиці, які з погляду нинішньої влади часто є секулярними й антихристиянськими. Присутність у найближчому оточенні Дональда Трампа осіб, тісно пов'язаних із католицизмом, на чолі з віцепрезидентом Дж. Д. Венсом і держсекретарем Марко Рубі, додає вірогідності численним посиланням на духовність.
Ключовим для цього підходу є значення християнського електорату, особливо білих вірян євангельських церков – на останніх виборах аж 4/5 цієї групи підтримали Дональда Трампа, тоді як у ширшій групі протестантів підтримка становила близько 3/5, подібно як серед білих католиків. Християни загалом активно беруть участь в американській політиці, що зумовлено зростаючою популярністю таких ідеологій, як християнський націоналізм, який у багатьох випадках доповнює національний консерватизм, та поглиблення соціальної поляризації. Республіканці використовували християнські телевізійні мережі, такі як Trinity Broadcasting Network і Christian Broadcasting Network, а присутність Трампа в цих ЗМІ сприймалася як важливе зусилля з побудови відносин із релігійними виборцями, а не як наївна спроба достукатися до електорату. Це було пов'язано з прихильним ставленням до ідеї процвітання євангелізму, надзвичайно важливої для духовної позиції президента.
Сам Трамп, незважаючи на біографію, яка не надто відображає консервативні цінності, більшу частину свого життя перебував під впливом релігійних і духовних лідерів. На початку його кар'єри це був, наприклад, Норман Вінсент Піл, протестантський пастор, який навчав, що капіталізм може йти пліч-о-пліч з євангелізмом. Його мотиваційний підхід до вчення про життя і церкву, що наголошував на просуванні індивідуалізму й обіцянці успіху, значною мірою сформував не тільки самого Трампа, а й спосіб сприйняття консерватизму суспільством.
Зараз ключовою фігурою, що має духовний вплив на Трампа, а отже, і на все, що пов'язано з республіканцями й консерватизмом, є Пола Вайт-Кейн, духовна радниця, відома американцям завдяки телеєвангелізації (викладанню духовних цінностей за допомогою засобів масової інформації, головно телебачення і радіо). Пасторка з 90-х років XX століття веде діяльність у Флориді, а вже понад десять років перебуває в духовному оточенні Трампа (так само як і він, вона вже тричі виходила заміж). Її вчення зосереджується на переконанні, що Бог хоче, щоб люди досягали багатства, яке є насамперед ознакою божої прихильності – процвітання євангелії. У певному сенсі це розвиток учень, які раніше просував Піл, що для Трампа означає, що його успіхи є результатом міцних зв'язків з вірою. Під час виборчої кампанії 2016 року Вайт була частиною ради євангельських радників Трампа, а після його перемоги стала першою жінкою в історії США, яка прочитала молитву під час інавгурації президента. Вона також супроводжувала Трампа в інший важливий момент не тільки для самого президента, а й для американської історії – вона провела молитву під час мітингу у Вашингтоні 6 січня 2021 року, який передував протестам і штурму Капітолію прихильниками президента. З початком другого терміну Трамп підкреслив і значення релігії для своєї політики, і саму Вайт – він створив у Білому домі офіс з питань релігії, керівництво яким доручив своїй духовній радниці.
Рішення такого кшталту мають поставити Трампа в позицію захисника християнства, а в ширшому контексті – промоутера його цінностей і знавця релігійних учень. Реалізації останньої функції сприяло введення в продаж так званої Біблії Трампа (що містить текст Біблії короля Якова, Декларації незалежності та Конституції США), яка мала довести, що Трамп, попри всі свої недоліки, добре обізнаний із найважливішими релігійними текстами (до речі, продаж Біблії Трампа допоміг обійти деякі обмеження фінансування виборчих кампаній).
У питанні релігії неможливо просто відійти від Трампа – у наш час американський лідер є ключовою фігурою у формуванні поглядів членів релігійних громад, які ідентифікують себе з республіканцями. Серед прихильників президента протягом багатьох років розвивався культ особистості, який після замаху в Пенсільванії в липні 2024 року досяг такого рівня, що Трампа почали називати «помазаником Божим» і «месією». Це дозволяє ставити його поза законом в ім'я захисту не тільки релігії, а й відновлення американської держави. Своєю чергою, це наочно показує, наскільки велике значення для президента і його оточення має релігія та її вплив на виборців, що дає йому майже необмежений мандат на проведення таких дій. Хоча іноді виникає розбіжність між американським президентом й ієрархами окремих Церков (на чолі з папою Левом XIV), наприклад, у питанні відсутності гуманізму й емпатії в боротьбі з міграцією, досі це не вплинуло на ставлення виборців із цих релігійних груп.
Більше того, значення релігії в побудові національного консерватизму буде тільки посилюватися, протидіючи «загрозам», що випливають з лівих ідей. Республіканці закріплюватимуть цей образ культурного конфлікту, який є ефективним політичним інструментом. Окрім того, це сприятиме більшому суспільному прийняттю (принаймні серед власного електорату) суперечливих рішень, які Трамп обґрунтовує дотриманням релігійних цінностей або їхнім захистом.
Інфлюенсери MAGA
Особливою групою в русі MAGA є праві інфлюенсери. Серед різних груп неформальних радників адміністрації Трампа вони посіли особливе місце, головно завдяки підтримці Трампа у 2021–2024 роках, коли він не був президентом. Реакція американських політичних еліт на вбивство Чарлі Кірка показала, наскільки великий вплив на адміністрацію Трампа має ця група. З одного боку, праві інфлюенсери формують підтримку президента серед електорату, будучи пропагандистським рупором влади й надсилаючи повідомлення суспільству. З іншого боку, вони чинять тиск на Трампа і його оточення, щоб американська політика якомога більше враховувала вимоги MAGA. Вони обґрунтовують це тим, що краще за інших розуміють настрої суспільства, перебуваючи в безпосередньому контакті зі своїми аудиторіями. Це робить їх надійним каналом двосторонньої комунікації. Адміністрація сама створює для цього сприятливі умови, зокрема, допускаючи обраних представників нових медіа до участі у пресконференціях Білого дому й Міністерства оборони. Так, наприклад, Лора Лумер, подруга президента і пропагандистка конспірологічних теорій, на брифінгах іноді задає незручні питання щодо цілей окремих напрямів зовнішньої політики США. Створюються й інші обставини, за яких інфлюенсери беруть участь у зустрічах із президентом. Наприклад, у лютому кілька представників цієї групи, серед яких DC Draino (нік з платформи X гарантує йому більшу впізнаваність, ніж справжнє ім'я та прізвище – Роґан О'Гендлі), Джек Пособєц та Ліз Вілер, отримали в Овальному кабінеті, у присутності президента й генерального прокурора Пем Бонді, нібито попередні висновки щодо «файлів Епштейна». Відбуваються також індивідуальні зустрічі, як у випадку вже згаданої Лумер, яка кілька разів протягом другої каденції Трампа рекомендувала звільнення осіб з оточення президента (інколи успішно), які, на її думку, саботували засади зовнішньої політики в дусі America First.
Сильна позиція інфлюенсерів у русі MAGA пояснюється не тільки прогресуючою цифровізацією і зростаючою популярністю соціальних медіа як джерел знань, а й ослабленням значення традиційних інституцій за каденції Трампа. Адміністрація прагне зміцнити роль і повноваження президента, беручи за орієнтир теорію унітарної виконавчої влади, згідно з якою президент контролює всіх чиновників і всі інституції федеральної виконавчої влади. Такий підхід призводить до порушень у рамках триподілу влади, а також послаблює координацію дій усередині самої адміністрації. Відбувається це через недовіру MAGA до еліт. Це призводить до значно більшого, ніж за попередніх президентств, впливу осіб поза адміністрацією, зокрема саме інфлюенсерів, на рішення влади і політичну дискусію.
Для Трампа і всього руху MAGA ця група має особливе значення ще з однієї причини. В епоху домінування нових медіа саме ці коментатори і творці контенту виявилися ключовими в залученні підтримки виборців, які тільки-но вступають в активне політичне життя. У певному сенсі вони виконують роль тих, хто вводить молодих громадян у консерватизм і популяризує цей напрям у його новому вигляді. У цій діяльності Чарлі Кірк був ключовою фігурою, тому його вбивству надавали такого великого значення – у певному сенсі розглядаючи його як замах на боротьбу консерваторів за серця й уми молодих американців. Важко передбачити, наскільки ефективно організація Кірка Turning Point USA зможе продовжувати свою діяльність без свого лідера. Однак досягнення Кірка є фундаментом для майбутнього національного консерватизму.
Національний консерватизм у подальшій трансформації
Національний консерватизм буде еволюціонувати, що пов'язано з подальшим розвитком руху MAGA. Його майбутнє вирішене – це пов'язано передусім з певними недоліками нинішнього президента. Хоча для багатьох обрання Трампа на посаду президента було найкращим розв’язком проблем свого часу, період його президентства вже є, по суті, часом створення нових лідерів. Уже в перший рік другого терміну Трампа можна помітити численні розбіжності в MAGA щодо питань, важливих для американської політики. У зовнішній політиці це, насамперед, відсутність суверенітету в політиці щодо Ізраїлю, керівництво незрозумілими, можливо особистими перспективами прибутку у відносинах з арабськими країнами на Близькому Сході (особливо з Катаром), а в деяких випадках також експансіоністська політика щодо Венесуели. У внутрішній політиці найбільшою кризою став незрозумілий опір прозорості у справі Епштейна. Із плином місяців президентства на склі руху MAGA з'являтимуться нові тріщини і розколи.
Для деяких осіб, пов'язаних із MAGA, стає зрозумілим, що відповідний момент для вибору нового лідера – це період перебування при владі (щоб мати можливість цю владу утримати). Не дивно, що багато хто з надією дивиться на віцепрезидента Дж. Д. Венса (дехто дивився на нього з надією вже у 2024 році, коли він був оголошений співкандидатом Трампа) як на людину, значно послідовнішу в питаннях традиційних сімейних і релігійних цінностей. Однак курс подальшої трансформації національного консерватизму остаточно не визначений, так само як і майбутнє Венса як політичного лідера MAGA і республіканців. Тому національний консерватизм може так само піддаватися подальшій «трампізації», тобто ставати дедалі менш послідовним і більше зосередженим на декларуванні прихильності цінностям, ніж на фактичному дотриманні їх.
Розвиток національного консерватизму в США треба уважно спостерігати в Європі, не тільки як цікавинку, а й як предмет політологічного аналізу. Як і в багатьох інших випадках, європейські політичні системи (принаймні частина з них) перейматимуть механізми й моделі поведінки, що зарекомендували себе в США. Прагнучи того чи ні, європейська політична сцена піддається змінам і політичним тенденціям, що з'явилися разом із Дональдом Трампом, і це стосується не тільки угруповань і політиків, ідеологічно близьких до республіканців, це значно ширше явище. Із цієї причини не слід вважати, що з розвитком національного консерватизму в США європейські групи, які будують свій політичний потенціал на націоналістичних настроях, ігноруватимуть зміни, що відбуваються в ньому. Це особливо важливо в контексті закликів США до побудови Європи, яка дбає про національні інтереси й ідентичність – на практиці такі вимоги сприяють розколам на Старому Континенті та ускладнюють політичну консолідацію (яка за своєю суттю зменшила б численні асиметрії у відносинах із США).
Більше того, національний консерватизм дедалі відчутніше впливає на зовнішню політику США, зокрема в питаннях, які мають ключове значення для майбутнього функціонування європейських держав. Ідеться не тільки про протекціоністський підхід до торгівлі, що підриває трансатлантичну економічну стабільність, або навіть про перспективу зменшення залучення США до забезпечення здатності до стримування й оборони в Європі. Національний консерватизм дедалі більше спонукає американців думати про зовнішню політику в категоріях спільних цінностей, однак цілком відмінних від тих, що формували трансатлантичну систему з кінця Другої світової війни. Ідеологічна близькість та повага до традиційних сімейних і релігійних цінностей є одними з аргументів, що використовуються в питанні тіснішої співпраці з країнами Південного Кавказу і Центральної Азії. Це важливо для країн регіону, на які наразі не чиниться особливого тиску, пов’язаного з недотриманням демократичних стандартів, свободи ЗМІ чи перешкоджанням функціонуванню громадянського суспільства. Це ще більшою мірою впливає на мислення консерваторів епохи MAGA про Росію не як про військову загрозу й імперську державу, що прагне глобальної дестабілізації, а як про потенційного партнера в захисті ідеологічного порядку від атак лівих угруповань. Парадоксально, але саме це партнерство може найбільше вплинути на майбутнє Європи, а його розвиток може стати наслідком подальшої трансформації національного консерватизму в Сполучених Штатах.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Nowe korzenie narodowego konserwatyzmu