Вчора президент Польщі Анджей Дуда прийняв присягу нового прем'єр-міністра Дональда Туска та затвердив склад його уряду.
Сталось те, що мало статись ще два місяці тому за підсумками парламентських виборів 15 жовтня, але відтерміновувалось через стратегію «Права і справедливість» затянування часу з метою замітання «хвостів» та закладання «мін» для майбутнього уряду.
Уряд дуже великий за складом – 27 людей (24 міністрів очолюють відповідні профільні відомства та 2 міністр без портфеля). Очевидно, Дональд Туск відразу у новому статусі поїде до Брюсселя, де він як голова Європейської ради (сьогодні цю посаду обіймає Шарль Мішель) пропроцював у 2014-2019 роках. Рекомендую почитати про цей період його політичної кар'єри в автобіографічній книзі «Чесно» («Szczerze»), де помітно як з кожним роком наростали кризи у середині Європейського Союзу та неспроможність європейських інституцій реагувати на них.
Тут він активно працюватиме над тим, щоб розморозити мільярдні асигнування для бюджету Польщі, які були заморожені два роки тому як санкції ЄС через порушення урядом Моравєцького європейських принципів верховенства права за спробу підпорядкувати судову гілку влади та Конституційний Суд. Ці кошти дуже потрібні для економіки Польщі, яка перебуває не у найкращому становищі у зв'язку як зовнішніми факторами (падіння на світових ринках, війна росії проти України), так в результаті діяльності попереднього уряду.
Це типовий коаліційний уряд, який сформований за принципом партійного представництва учасників строкатої парламентської коаліції зі своїми міжпартійними стримуваннями та противагами. Звичайно такі уряди є не такими стабільними та довговічними, як однопартійні уряди. Чи буде він ефективний, життєздатний і тривалий залежить від уміння Туска збалансовувати інтереси учасників та досягати розумних компромісів.
Ніколи не приховував свого позитивного ставлення до зміни «Права і справедливість» при владі Об'єднаною опозицією. У цьому Ярослав Качинський і Ко може звинувачувати виключно самих себе, які пустились берега і з кожним наступним роком при владі втрачали відчуття реальності. Переконаний, що якщо б «ПіС» не обранізувався стрімкими темпами у намаганні повторити «успіх» режиму Орбана з метою зцементувати власне однопартійне керівництво державою, а залишився хоча б взірця 2015-2019 року вони могли б знайти сьогодні партнера для нової коаліції, зберегти владу і сформували власний оновлений уряд. На щастя, цього не сталось, бо третя каденція «ПіС» при владі закінчилася б тим самим чим правління Орбана в Угорщині або Ердогана в Туреччині сьогодні.
Водночас я також далекий від думки про те, що після зміни партій при владі і затвердження уряду Дональда Туска відносини між Україною та Польщею повернуться до безхмарного та безконфліктного рівня. Не будьте наївними, ставайте реалістами. Цього не буде! У політиці існують інтереси та обставини, а не позбавленні раціональності емоційні почуття дружби та солідарності. Залишbти їх польським друзям, колегам при особистих та професійних зустрічах, а далі повертайтесь у реальність. Україна має навчитись розумно та прагматично захищати власні національні інтереси!
Те, на що можна розраховувати щонайменше це зміна публічної комунікації у відносинах з Україною. Буде менше безглуздих та провокативних заяв від представників уряду та державних управлінців. Проте у Сеймі та польському політикумі загалом їх не стане менше, а можу припустити, що їхня кількість навпаки зросте. Крім useful idiots путіна «Конфедерації» у Сеймі в опозиції є дуже велика фракція «Права і справедливість» (190 послів), яка буде радикалізуватись і ті, хто раніше мовчав тепер буде говорити голосніше, адже, по-перше, коли це робити як не в опозиції, а по-друге, «ПіС» ажніяк не планує йти з польської політики, а продовжить запеклу боротьбу за владу під час місцевих виборів у квітні 2024, виборів Європейського парламенту у червні 2024 та виборів президента у серпні 2025 році. Можна вважати, що у Польщі де-факто розпочалась нова передвиборча кампанія до органів місцевого самоврядування. Найбільш ймовірно, спекуляції "українським питанням" для з'ясування внутрішньополітичних питань у Польщі, на жаль, залишаться. Основне, щоб цим не маніпулював уряд Туска.
А також можна розраховувати на зміну підходів у Варшаві у відносинах з Україною. Сподіваюсь вони перестануть бути зверхніми (навряд чи усі, але хоча б значна частина урядовців), ультимативними і виходитимуть з рівноправних позицій. Але це все, на більше розраховувати не варто. Спокійна розмова не означає, що діалог буде простим. Він залишиться важким! Проте сподіваюсь обидві сторони будуть достатньо компромісними, щоб знаходити компроміси у питаннях, де національні інтереси України і Польщі протиставлятимуться. А таких питань чимало (від зміни партій при владі їхній перелік не змінився) і буде щораз більше на шляху України до членства у Європейському Союзі. Україна вже демонструвала, що вона готова поступатись, навіть якщо це дуже неприємно, проте це щонайменше мають робити обидві сторони, а не лише за рахунок українських інтересів, як це було в українсько-польських відносинах протягом 2023 року. Варшава також має навчитись поступатись!
Переконаний, що Туску вдасться розблокувати кордон, що стало можливим завдяки бездіяльності та мовчазній згоді уряду Моравєцького на протиправну та злочинну діяльність негідників з «Конфедерації». Проте само по собі це не вирішить транспортної кризи. Треба буде домовлятись. Проте це можливо, якщо Варшава слідуватиме єдиній європейській політиці, а не виключно власному національному егоїзму (як було досі). Із зерном та іншою агропродукцією буде складніше дійти компромісу, проте залишаюсь стриманим оптимістом, що це також можливо, хоч і буде дуже складно. Проте Польща не може одноосібно нав'язувати ультиматуми Україні, а треба сідати за стіл переговорив і домовлятись, йти на взаємні поступки. Варшава має пригадати собі власний шлях до ЄС, який вона пройшла у кінці 1990-х та на початку 2000-х, коли Польща також йшла на розумні компроміси, але також захищала власні національні інтереси. Тому межа компромісу України має бути розумною!
На те, що з поточними кризами двосторонніх відносин буде також складно працювати і з новим урядом Туска вказує і те, хто очолює міністерства у відомстві яких знаходяться ці проблеми. Наприклад, міністром рільництва та розвитку села є Чеслав Сєкєрський, представник Польської селянської партії, для якої аграрне питання є засадничим, а фермери та селяни є їхнім ядерним електоратом. Тому розраховувати на легкі поступки він Сєкєрського просто немає розумних підстав. Аналогічна ситуація з міністерством інфраструктури у відомстві якого питання транспортних перевезень, яке також очолює представник ПСЛ Даріуш Клімчак. Було б значно краще для переговорів з Україною, якщо ці міністерства очолювали б представники фракції "Польща 2050". Подібна ситуація також з міністерством культури та національної спадщини, яке очолює представник «Громадянської платформи» Бартоломей Сєнкєвіч, тоді як для України звичайно краще було б, якщо цим відомством керував представник «Нової лівиці».
Через це очікувати якихось зрушень на історичному фронті немає підстав. На жаль, за багато років асиметричної політики польської влади, особливо останні вісім років «Права і справедливості» у польському суспільстві практично сформувався консенсус щодо «геноцидального» трактування Волинської трагедії, і за ці рішення майже одноголосно у Сеймі голосувала уся фракція "Громадянської платформи". Це не відповідає приписам міжнародного права і це сумно, проте це вибір поляків. Тому очікувати зміни підходу у цьому питанні немає розумних підстав. Очевидно, нам доведеться будувати асиметричну політику національної пам'яті (не хотілося б, але це вибір Польщі), проте при цьому одна сторона немає права втручатись у внутрішні справи іншої. Нічого нав'язувати Україні «геноцидальну» оптику! Водночас є виправданні сподівання, що нова влада щонайменше не буде спекулювати на історичній політиці і поставить її «на паузу». Крім цього сподіваюсь, що уряд Туска скасує ганебне рішення ІПН у Ряшеві у справі злочину проти людяності акції «Вісла» і не лише поновить розслідування, але доведе його до логічного завершення.
На завершення додам, що без жодного докору сумління так само критикуватиму уряд Дональда Туска, аналогічно до того як це робив по відношенню до уряду Матеуша Моравєцького та його шефа Ярослава Качинського, якщо він прийматиме неадекватні, нерозумні, односторонні, ультимативні рішення у двосторонніх відносинах з Україною! На жаль, у складі сформованої парламентської коаліції та в уряді є немало політиків, які за бажання можуть робити не менше шкоди, аніж раніше робили представники «Права і справедливості». Проте розумна політика тим і відрізняється від нерозумної, що сторони з розумними аргументами завжди зможуть домовитись. Час покаже!
Фото Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej