Початок нової [транспортної] кризи у відносинах Польщі та України чи продовження старої?

Учора польські перевізники розпочали блокаду пунктів пропуску на кордоні з Україною, крім Медика – Шегині, яка за їхніми словами триватиме два місяці. Виняток становитимуть легкові автомобілі, автобуси, гуманітарна допомога та постачання військової техніки.

Наразі про нову кризу двосторонніх відносин говорити передчасно, проте ситуація поки повторюється майже за тим самим сценарієм, що й із зерновою кризою. Проблема імпорту українського зерна досі не вирішена, тоді як польська сторона створює нову проблему. І навряд чи вона буде остання на тернистому шляху України до Європейського Союзу.

Так буває, коли питання двосторонніх відносин не вирішуються роками і відкладаються у довгий ящик [раніше вже був нетривалий страйк польських перевізників у 2021 році], а польська влада замість вирішувати проблеми не навчилась нічого кращого, як очолювати цей процес. Час покаже, але не виключено, що поки ще діюча влада вже звично для себе спробує перекласти відповідальність за страйк польських перевізників на українську сторону та владу у Києві. Таким чином новому уряду у Польщі [який має бути сформований ближче до Різдва] доведеться вирішувати щонайменше дві, а у найближчому майбутньому значно більше кризових ситуацій у двосторонніх відносинах з Україною.

Маю лише сподівання, що хоча б цього разу в українському суспільству більше не буде наївних нарікань на те, що Україна та українська влада недостатньо вдячна Польщі та полякам за допомогу, яку ті надали для України і що потрібно їм поступитись.

А також тих, хто був переконаний, що проблеми з українським зерном зумовленні виключно виборами у Польщі і що після їх завершення усе знову буде добре. На жаль, не буде, бо першопричина не у виборах, а в національних інтересах України та Польщі, які часто вступатимуть у суперечність. І чим ближче буде вступ України до Європейського Союзу, тим більше буде непорозумінь та кризових ситуацій, а тому замість інфантилізму та емоційних оцінок українській стороні необхідно виробляти власну стратегію дій у різних сферах, визначати власні пріоритети, розробляти шляхи досягнення поставлених цілей, розуміти чим та коли ми можемо поступатись і йти на компроміси задля досягнення національних інтересів. У вищій лізі, куди прагне потрапити Україна, крім цінностей, правил та інститутів діє принцип холоднокровного прагматизму та раціоналізму, який іноді межує з цинізмом.

Тернистий шлях України до ЄС

Основоположною причиною появи криз України із сусідами, які формують східний кордон Європейського Союзу є задеклароване майбутнє членство України в ЄС. Звичайно мова не про те, що польські фермери, перевізники тощо проти політичного рішення членства України в ЄС, а у тому, що його розширення є загрозою для усіх сфер, які пристосувались до тепличних умов квотування та політики протекціонізму Європейського Союзу і не готові та неспроможні конкурувати з великими гравцями з України, які часто грають не за правилами ЄС (наразі не зобов'язані, проте у майбутньому також мають перебудуватись у відповідності до правил єдиної політики Європейського Союзу).

Як і у випадку із зерном, коли Європейська комісія після повномасштабного вторгнення росії, зняла квоти для товарів з України [для підтримання української економіки в умовах морської блокади і зробила жест на зустріч майбутньому членству України], вона також зняла обмеження дозволів для українських перевізників для в'їзду в ЄС. В результаті цього польські перевізники відразу стали неконкурентноспроможними і почали втрачати замовлення, навіть на внутршньому польському ринку вантажних перевезень. І це дуже сумно наскільки польський бізнес перестав бути адаптивним і спроможним реагувати на виклики, а звик просто чекати на дотації та компенсації.

Таким чином можна зробити три основні висновки, які будуть актуальні не лише у випадку зернової кризи і можливої транспортної кризи, але у подальшому на складному шляху України до членства в ЄС:

1. Польські, словацькі, угорські, румунські та інші учасники ринку звикли до зарегульованого підходу єдиного європейського ринку з його жорстикими правилами та квотами і потребують протекціоністських заходів, коли їм доводиться конкурувати з більшим, гнучкішим, вільнішим і не обмеженим жорсткими правилами конкурентом з-поза меж ЄС;
2. Українським компаніям, перше за все, монополістам, великим холдингам та корпораціям доведеться змінюватись, трансформуватись і перебудовувати свою структуру під правила та умови ринку ЄС, але поки Україна не стала членом ЄС вимагати від них цього порушувало б принципам вільного ринку, від чого за 19 років членства в ЄС вже встиг відвикнути польський бізнес;
3. Європейський Союз буде зобов'язаний суттєво переглянути свої правила і політику у відповідності до викликів майбутнього нового етапу розширення, що відбувалось щоразу, коли до ЄС приєднувались нові учасники, тим більше такого великого як Україна. Допоки Європейська комісія не надто успішно дає собі із цим раду національні уряди перебирають ініціативу на себе і «вирішують» її у власних інтетерсах політики національного еґоїзму, підважуючи та руйнуючи спільну та єдину політику Європейського Союзу.

Повернення старої [довоєнної] нормальності

Польські перевізники стверджують, що їхня ситуація схожа на ситуацію польських фермерів, які не погоджуються на імпорт українського зерна та іншої сільськогосподарської продукції з України до Польщі. Вони хочуть повернутися до довоєнної нормальності.

Вони звинувачують польський уряду та інституції Європейського Союзу, у чому є велика долі правди. Проте маю великий сумнів, щоб Варшава чи Брюссель візьмуть на себе хоча б частину провину за це. Європейська комісія, ймовірно, знову скаже, щоб Польща та Україна вирішила проблему у двосторонньому порядку, а уряд Матеуша Моравєцького вже звично захоче звинуватити у цьому Київ. Принаймні саме так досі діяли обидві сторони. Мені цікаво, яку позицію щодо блокування кордону польськими перевізниками займе українська влада і чи вона робила якусь підготовку на випадок такого сценарію?!

Польські перевізники висувають наступні претензії:

1. Запровадили окрему чергу для польських перевізників, які повертаються до Польщі без товару [порожні], адже за їхніми словами їм доводиться чекати 12 днів для повернення до Польщі з України через обов'язкову електронну чергу. Мовляв, українським водіям не доводиться чекати так довго. У цьому є певна слушність, оскільки система єЧерга справді створює проблеми для виїзду українським чоловікам, які переважно працюють водіями на польських вантажівках;
2. Обмеження каботажних перевезень [внутрішнього транзиту] у межах Євросоюзу для перевізників з України і скасування дозволів для українських перевізників, які діяли до війни. Цілком прослідковується аналогічні протекціоністські вимоги як і нещодавно для українського зерна. До повномасштабного вторгнення було близько 170 тис. дозволів протягом року, а станом на сьогодні їх у п'ять разів більше – 880 тис. дозволів ;
3. Вони вимагають заборони реєстрації транспортних компаній і позбавити транспортних ліцензій у компаній, капітал яких походить поза меж Європейського Союзу. І знову заходи протекціонізму. Це є не лише не припустимою вимого, але виявом нахабства з польської сторони;
4. Скаржаться, що у Польщі відкрито багато компаній з білорусі, росії, України, Туреччини та Грузії. Тобто це проблема не лише українських перевізників, проте вже звично найлегше тягар відповідальності перекласти на українську сторону;
5. Вони стверджують, що українські транспортні компанії захопили польський ринок і їм віддають перевагу клієнти через нижчі ціни [ось вам і вільний ринок, особливо коли звик працювати у парникових умовах]. На їхню думку, це через те, що компанії з України надають тарнспортні послуги значно дешевше, тому що вони не мають дозволів, не проходять техогляду і платять своїм працівникам меншу зарплату, ніж польські перевізники ;
6. Вимагають фінансової компенсації польським перевізникам за економічні втрати через діяльність українських перевізників на європейському ринку. Не зрозуміло лише кому вони адресують цю вимогу - польському уряду чи Європейській комісії.

Поки буде наростати транспортна криза, а польський та український уряд намагатимуть шукати вирішення проблеми, тим часом очікую, коли до польських перевізників приєднаються перевізники Словаччини та Угорщини, заблокувавши пункти пропуску на кордоні з Україною.