Селище Верховина на Івано-Франківщині здавна вважалося центром Гуцульщини. Там любили відпочивати представники української інтелігенції, які збирали фольклор, етнографічні матеріали. А зараз місцевість набуває рис сучасного курорту. Розповідаємо що можна побачити у Верховині сьогодні. Тут є все, щоб насолодитись місцевою атмосферою – гори, річка та гуцульський колорит.
До 1962 року Верховина називалася Жаб’є. Вперше село згадується у княжих літописах, в його історію вписані опришки, січові стрільці, учасники «Гуцульського повстання». Іван Франко у 1884 році писав про село: «Ось Жаб’є, гуцульська столиця».
Письменник свого часу приїжджав до Жабйого. Він любив відпочивати у сусідній Криворівні, а сюди навідувався разом з Михайлом Коцюбинським до місцевого лікаря Якова Невестюка. Радянська влада планувала перейменувати село на честь Івана Франка, але така доля випала вже обласному центру.
Ще в період Австро-Угорщини село було одним з найбільших. Авторка краєзнавчого путівника «Карпати» Ірина Пустиннікова пише, що перепис 1912 року зазначав 11 тис. населення Жабйого, а за площею селище було таки найбільшим в імперії. Туристи приїжджали сюди гуляти в лісах, ходити в гори, на полонини та на сплав дарабами Черемошем.
«Найпопулярнішим серед туристів кутом села стала Слупейка, найпівнічніша та найнижча (633 м) частина. У Жабйому діяли читальня й оркестр. 1933 року там зареєстрували Товариство друзів Гуцульщини, а 1938 року запрацював музей Гуцульщини з бібліотекою на понад тисячу тематичних книжок. Музей містив чималу художню збірку і етнографічну експозицію», – зазначає Ірина Пустиннікова.
Нині у Верховині теж достатньо багато музеїв, як на сільську місцевість: традиційний краєзнавчий, музей гуцульської магії, вишиванок, трембіт. Велику збірку народних музичних інструментів зібрав у приватному музеї мультиінструменталіст Роман Кумлик.
У бурхливому гірському Чорному Черемоші займаються рафтингом, а любителі гір стартують з цих околиць на Чорногірський хребет.
Добратися до селища досі можна лише автотранспортом. Залізнична гілка у Ворохті завертає на Закарпаття, а далі – лише автом чи автобусом. Однак дорога зараз там добре асфальтована.
Частину села називають «гуцульським Голівудом», адже там знімали багато фільмів – насамперед легендарні «Тіні забутих предків» Параджанова, а також «Анничка», «Олекса Довбуш» та інші. Там можна завітати в гражди, де ці фільми знімали.
До 600-річчя селища зняли промоційний ролик: «Самобутній край, що розкинувся в обіймах священної гори гуцулів – Чорногори, в долині Чорного Черемоша, продовж своєї довгої історії зберіг гуцульські традиції, вшанував місцеві спеціалітети, став батьківщиною талантів та зумів гармонійно поєднати надбання наших предків із сучасним, динамічно прогресуючим світом. Сьогодні тут злагоджено межують розкішні ресторани та полонинські господарства, сучасні відпочинкові комплекси та унікальні гуцульські гражди, інноваційні бізнеси та добре збережені древні ремесла».
Попри помітний цивілізаційний прогрес у селищі досі можна почути серед місцевих мешканців специфічну гуцульську говірку, їхнє фірмове «йо!», що означає «так», помилуватися краєвидами з оглядової вежі, а всю автентику побачити у численних музеях.