Ворохта: найдорожчий зимовий курорт міжвоєння з першим професійним трампліном

До Другої світової війни найпопулярнішим гірськолижним курортом в українських Карпатах був не нині мажорний «Буковель», а Ворохта. Завдяки прокладеній 1894 року залізничній колії туди було зручно добиратися, тому у Ворохту з’їжджалися на відпочинок від студентів до інтелігенції та заможних туристів. Гуцули вітали гостей трембітами на вокзалі, саньми везли до садиб і пансіонатів. Розваги для туристів щораз урізноманітнювали, а згодом там збудували перший професійний трамплін для стрибків лижників. Історію цього курорту у гуцульському селищі розповіла Ірина Пустиннікова на сайті «Локальна історія».

Мода на Карпати

Науковиця Інституту українознавства Наталія Мисак зазначає, що ще з 1870-х років викладачі гімназій та вишів заохочували учнів до активного туризму. Тому студенти і викладачі були одними з перших гірських туристів Карпат. Також модно було відпочивати в горах і серед інтелігенції. До прикладу, у власному будиночку у Ворохті постійно з сім’єю проводив літні канікули директор товариства «Дністер» Степан Федак, куди запрошував друзів.

Українські інтелектуали відпочивали у Ворохті, зокрема, в санаторії доктора Франца Міхаліка, який збудувала фірма відомого львівського архітектора Івана Левинського. Багато письменників писали про українські Карпати, чим популяризували їх.

Санаторій Франца Михаліка (листівка до Першої світової війни)

А напередодні Першої світової війни українські Карпати були одним з найпопулярніших туристично-рекреаційних центрів Східної Європи. Спочатку гостей приймали у приватних садибах, а потім почали будувати пансіонати, санаторії. Вже у міжвоєнний період у Карпатах активно розвивалася інфраструктура для лижників.

Туристичний бізнес

«Локальна історія» зазначає, що 1920 року у Львові банкіри та меценати заснували туристичне бюро «Орбіс», згодом його перейменували на Польське туристичне бюро і перенесли до Варшави. Воно масштабувалося на 136 філій у країні та 19 за кордоном, мало чотири готелі на 360 номерів і пропонувало маршрути Карпатами.

«Представники "Орбісу" працювали на багатьох залізничних рейсах у напрямку Карпат. Вони пропонували пасажирам короткочасні вилазки в гори – від дня до трьох. Клієнтів поселяли в найкращих пансіонатах Славська та Ворохти. На вибір були хокейний і біговий майданчики, гірські лижі, санки і скіджорінґ (лижника тягнули коні або собачі упряжки). Працювали ресторани й дансінґи (танцмайданчики), можна було санями поїхати на гуцульське весілля», – пише Ірина Пустиннікова.

Краєвиди Ворохти і міст-віадук

У 1930-х у Ворохті було 42 пансіонати, готелі, бази відпочинку, літній табір для дітей залізничників, 30 вілл і 200 гуцульських ґражд, в яких також можна було поселитися. Із зростанням різноманітності послуг почалася конкуренція, тому заклади запустили в хід рекламу. Ворохта мала вигідне розташування, кліматичні умови і залізничне сполучення.

«У Ворохті, останній карпатській станції в Польщі, ми виходимо з поїзда. Стрункі гірські смереки з верхівками, схожими на витончені готичні башточки, що щільно приросли одна до одної на схилах гір, сміливо підіймаються вгору. Нарешті підходимо до вододілу над лісом. Під нами простягаються зубчасті яри, нескінченні тихі лісові глибини. З іншого боку височіють самотні й темні вершини Чорногори. Гарно сформовані куполоподібні вершини та хребти здіймаються вгору, як могутня мелодія землі. Ми в серці Верховини, гірської країни гуцулів», – писав швейцарський журналіст Ганс Цбінден у репортажі для газети Der Bund, якого цитує «Локальна історія».

Залізнична станція у Ворохті

А Kurjer Stanisławowski називав Ворохту «найкращою гірською місцевістю на всьому маршруті від Коломиї та Станіславова до угорського Керешмезе і популярним куточком, що лежить чи не найвище у східних Бескидах над Прутом, в широкій долині, та все ж серед смерекових лісів».

Для автомобілістів відбудували трасу Ворохта – Жаб’є – Коломия, яку називали найгарнішою у Карпатах. Інші туристи приїжджали на курорт поїздом. Залізничний міст віадук мав не тільки інженерну функцію, але й виглядав досить естетично. Однак у Першу світову його підірвали російські солдати. Тоді ж знищили багато вілл і пансіонатів, збудованих в альпійсько-тирольському стилі – дерев’яні з протяжними балконами на кожному поверсі. Відбудували віадук у 1925-1927 роках.

Із бази «Заросляк» у Ворохті стартує сходження на найвищу вершину українських гір – Говерлу. База розташована на висоті 1600 метрів, гостей з вокзалу туди безкоштовно везли саньми. Триденне перебування коштувало 16 злотих, а 10-денне – 51 злотий. База мала кімнати на 2-4 осіб, групову залу. На «Заросляку» можна було кататися на лижах до кінця березня.

Середні ціни були у пансіонатах «Ада», «Світовид», «Дануся». Там тиждень перебування коштував 37,5 злотих, а воду в номери подавали тільки холодну.

Перший пансіонат Ворохти «Чоногірський дворик»

Заможніші гості зупинялися у «Скарбниці» біля залізничної станції. Тамтешні кімнати мали веранди, туалети, ванни з гарячою водою. Для розваг була бібліотека, радіо і фортепіано. «1930 року тижневе перебування коштувало 42 злотих. Це майже утричі дорожче, аніж місячна оренда двокімнатної квартири з усіма вигодами у Львові. Окремо оплачували електрику і прислугу», – пише «Локальна історія».

Влітку туристів розважали танцями, народними іграми, купанням у Пруті, прогулянками в лісі та катанням вузькоколійкою до станції Форещенки. Взимку були походи в гори і катання на лижах.

Лижі і трамплін

1922 року, на три роки раніше, ніж у Закопаному, на схилі гори у Ворохті збудували перший професійний у країні трамплін. Там відразу організували третій чемпіонат Польщі зі стрибків на лижах, на якому переможець стрибнув на 22 метри.

«Відкриття трампліна у Ворохті зібрало натовпи глядачів, переконаних, що вони стануть свідками разючих падінь і загибелі незчисленних сміливців, які замість крил, як Ікар, літали на дошках, прив’язаних до ніг. Стрибки на лижах тоді вважалися спортом для божевільних, майже самогубством», – цитує Ірина Пустиннікова тогочасного публіциста Анджея Федоровича.

Змагання зі стрибків з трампліна 1938 року у Ворохті

1930 для туристів запустили зимовий спецпоїзд Краків – Ворохта, який у народі називали «Скі-Дансінґ-Бридж». Він вирушав із Кракова в суботу ввечері, в неділю прибував до Закопаного, а далі протягом 10 діб мандрував від курорту до курорту: Криниця, Ворохта, Яремче, Славське та Сянки. Вдень пасажири такого поїзда, квиток на який коштував як середня місячна зарплата, розважалися на карпатських схилах і танцях, вечорами грали у бридж і більярд або дивилися кіно у спеціальному вагоні. Вночі спали у своїх купе, поки поїзд їх віз далі.

1933 року на «Заросляку» створили служби порятунку, після того, як в горах під лавиною загинув граф де Зіхельбурґ. Рятівники мали спеціально натреновану вівчарку. Згодом у Ворохті запрацювала Чорногірська швидка допомога, яка мала три пункти, а також організували курси для майбутніх рятувальників – лікарів, власників туристичних баз і місцевих гуцулів.

Відкриття туристичного притулку на Заросляку 1927 року (фото з Локальної історії)

Напередодні Другої світової війни Ворохта була найбільшим зимовим курортом Карпат, як зазначалося у туристичному буклеті «Гуцульщина». Тоді у селі проживало 3,2 тисячі людей, а на відпочинок приїжджало вдвічі більше. Водночас він був одним із найдорожчих, дехто порівнював місцеві ціни з відпочинком у швейцарських Альпах.

У Другу світову війну у Ворохті знищили багато модерністичних споруд. Решту історичної архітектури доруйнував час і сучасні ґазди. Зараз Ворохта досі є туристичним селищем, однак більшість інфраструктури там становить приватний сектор. Віадук, який тепер поїзди оминають, є її візитівкою.