24-річний Жан Беленюк, який нещодавно став чемпіоном світу із греко-римської боротьби, часто жартує: для України він надто темний, а для Африки – надто світлий.
Спортсмен народився у Києві. Його мама – українка, а батько – з Руанди. Коли хлопець був маленьким, тато повернувся в Африку, де й загинув під час військового перевороту. Однак особливої ностальгії за батьківщиною батька не відчуває. Його більше турбує те, що відбувається в Україні.
Жан Беленюк щойно повернувся з чемпіонату світу, який відбувався у США. Повернувся у новому для себе титулі - чемпіона світу. Про американський турнір, расизм та українські реалії – новоспечений чемпіон світу Жан Беленюк розповів ZAXID.NET.
«Раніше уявляв, що стану чемпіоном світу і не зможу стримувати емоцій – стрибатиму, кричатиму. Але здобув медаль – і якось все спокійно. Найменше переживав за фінальну зустріч. Не сумнівався, що переможу. Не було навіть мандражу, треба було тільки вийти і перемогти. Що й сталося. Наступна мрія – медаль Олімпійських ігор».
«Шанси є завжди, головне грамотно підготуватися. Однак у спорті психологія важливіша за силу. Можна бути дуже сильним, але психологічно поступитись супернику. Головне перемагати у голові. Зможеш осягнути це – зможеш перемагати завжди».
«Я живу з мамою в квартирі, в якій виріс. З часу мого дитинства мало, що змінилося – ремонт хіба зробили. Бачив Кличка – жартома попросив у нього квартиру. Журналісти одразу все перекрутили, мовляв, мер відмовив, натомість запропонував зробити селфі. Це був жарт. Володимир Кличко, звісно, так не відповів. Більше так жартувати із нашими медіа не буду».
«У мене були пропозиції з інших країн змінити громадянство, зокрема, з Росії та Азербайджану. Я їх не прийняв. До Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро буду виступати за Україну, а далі – подивимось. Якщо постане питання: або закінчення кар'єри, або зміна громадянства і продовження кар'єри – оберу другий варіант. Вік спортсмена короткий, і потрібно закладати певну фінансову базу. В Україні я поки цього зробити не можу».
«У нашому спорті не бракує неприємних ситуацій. От до прикладу, після виступів на перших Європейських іграх у Баку, премії за нагороди поклали у «Радикал банк», який закрився. Коли будуть гроші, що з ними робитимуть – невідомо. Повертати ці гроші повинен Фонд гарантування вкладів. Коли це буде? У мене там було 20 тис. грн. премії за друге місце на Іграх у Баку».
«Офіційна зарплата, яку я отримую від держави, - 3 тис. грн. Зрозуміло, що на такі гроші особливо не проживеш. Мені допомагають друзі. Ми якось сміялись з кубинців, що там злиденні зарплати, а самі від Куби недалеко втекли – отримуємо трохи більше $100 в місяць».
Нагородження на чемпіонаті світу у Лас-Вегасі, 2015 рік.
«У Києві мене на районі всі знають, всі підтримують. Вболівальники у нас чудові. Мене навіть у Карпатах впізнавали, підходили, говорили, фотографувалися. Вірять у нас. Це дуже надихає».
«На заході України расизму менше. Може через те, що там туристів більше і місцеві звикли до людей з іншим кольором шкіри. З расистськими випадами доводилося зустрічатися і в школі, і в побуті. У спорті, в збірній, до мене ставилися і ставляться дуже добре. Хоча свого часу тренувався з одним хлопцем, який був переконаним расистом, зі свастикою по цілому тілу. Зізнаюсь, було нелегко».
«Українці помалу, але звикають до іншого кольору шкіри. От я приїхав у США – тут взагалі не відчуваєш, якого кольору в тебе шкіра: білого, червоного, чорного. Без різниці. Я думаю, що скоро буде так само й в Україні. Зараз нікого вже не здивуєш змішаними шлюбами, тому кимось особливим себе не вважаю».
«До речі, в дитинстві на новорічні свята одягали ведмедиком. Я вже волів бути навіть сніжинкою, але через мій колір шкіри приречений був бути ведмедиком. Навіть з костюмом вигадувати не доводилось».
«Україна – це моя батьківщина, я ж тут виріс. Однак не переношу, коли політики намагаються навчити мене патріотизму. Для них патріотизм – це тренд, яким зараз намагаються прикрити різні не надто хороші справи».
«Мене в політику ніколи не кликали, на щастя. Я навіть ніколи у своєму житті не голосував. Нема за кого. Один популізм. Піду на вибори лише тоді, коли до влади прийдуть молоді люди з іншим менталітетом. Чомусь в Європі прем’єр-міністр може на велосипеді приїхати на роботу, а в нас під Кабміном – автопарк найдорожчих авто».
«З недавніх пір я - молодший лейтенант Збройних сил України. Шість років до цього я виступав за ЦСКА на умовах вільного найму, але зараз приступив до повноцінної служби. Тепер я зможу захищати прапор України на чемпіонатах світу та Олімпіадах серед військовослужбовців. Це буде мій фронт, де потрібно воювати за свою країну».
«З російськими борцями спілкуємося так само, як і до того. Намагаємося політику зі спортом не поєднувати. Бо що спортсмени можуть вирішити? Якби ми дійсно могли щось вирішити, я б чимось іншим займався, а не боротьбою. А так що? Поговорити? От ви, мовляв, росіяни погано зробили. Що це змінить?».
«Гори, книги, друзі, фільми – те, що допомагає перемкнутися від наших реалій. Дуже люблю природу. От чому кожного разу тішусь виїздам у Карпати. Там легше віриться, що колись у нас все буде добре».
Фото: Facebook Жана Беленюка, блог Жана Беленюка на XSPORT.