Агент «018»: як письменник Остап Вишня працював на радянські спецслужби

У радянський період каральні органи і спецслужби особливо стежили за письменниками – людьми, які мали вплив на своїх читачів. Багатьох з них намагалися завербувати, щоб вони доповідали про своїх колег та небезпечні для системи думки та висловлювання в середовищі інтелектуалів. Серед таких завербованих був і відомий гуморист, який писав під псевдонімом Остап Вишня. Галузевий державний архів СБУ оприлюднив документи про те, чи корисним агентом був Павло Губенко.

Як зазначають в архіві, письменника завербували в 1943 році після того, як він відбув десять років концтаборів. Він був виснажений та важко хворий. За розрахунком спецслужб, після пережитого він мав стати слухняним інформатором. Павло Губенко мав шифрувальне псевдо «018».

Вперше Павла Губенка ув’язнили більшовики під час визвольних змагань у 1919 році. Він тоді очолював медично-санітарне управління Міністерства шляхів УНР. В ув’язненні перебував до 1921-го.

Після звільнення почав писати під ім’ям «Павло Грунський», а згодом взяв псевдонім «Остап Вишня». Він працював у новинній газеті, був співтворцем сатиричного журналу «Червоний перець» і жив у харківському будинку «Слово» серед інших відомих представників інтелігенції. На той час Остап Вишня був дуже популярним автором, його твори мали тисячні наклади.

У грудні 1933 року письменника заарештували за вигаданим звинуваченням у підготовці замаху на партійного діяча Павла Постишева. Під тиском гуморист підписав сфабриковані зізнання.

У секретному рапорті народному комісару держбезпеки СССР Меркулову доповіли, що під час слідства Губенко зізнався, що у 1927 році «український націоналіст Хвильовий завербував його до підпільної організації, за дорученням якої він проводив контрреволюційну підривну роботу серед селян, а також шкідницьку контрреволюційну роботу на культурному фронті».

У 1934 році смертний вирок замінили на 10 років таборів Ухтпечлагу. За спогадами сучасників, вдруге йому дивом вдалося уникнути смерті під час табірного терору 1937–1938 років. Через кригу етап затримався на річці Печорі, а за цей час табірне керівництво змінилося і документи загубилися.

На волю Остап Вишня вийшов наприкінці 1943-го. Він повернувся до Києва, де до кінця життя працював у редколегії журналу «Перець». Цього ж року його завербували. Підписка на згоду письменника датується 18 вересня.

23 вересня 1943 року комісар держбезпеки звітував, що «Губенко погодився на вербування охоче і пообіцяв, що буде чесно співпрацювати з органами НКДБ». Він розповів, що до арешту був у тісних взаєминах з Максимом Рильським, Миколою Бажаном, Павлом Тичиною, Олександром Корнійчуком. Водночас він просив кадебістів посприяти йому з лікуванням.

Проте Остап Вишня виявився некорисним агентом. У 1950 році чекісти звітували про нього так: «З органами МДБ фактично не працював, розробкою українських націоналістів зі своїх зв’язків не займався, поводився з нашими органами як дворушник... систематично пиячив, через що зривав явки».

У тому ж документі працівник спецслужби висловив підозру, що Павло Губенко може бути причетним до ОУН(м). Він пропонував керівництву виключити його з мережі агентів без відкликання підписки.

«Навіть під тиском і постійним наглядом гуморист не став зрадником, зводячи зустрічі з кураторами до порожніх балачок. Зрештою, чекісти визнали його безперспективним, а справу здали в архів», – розповідають в архіві СБУ.

У 1955 році його повністю реабілітували, через рік після цього Остап Вишня помер.