Ігор Долгов: Допоки в українських ЗМІ існуватимуть настільки різні регіональні аудиторії, нам буде важко сформувати загальнонаціональний підхід до зовнішньої політики, включаючи відносини з НАТО. Це ускладнює подальше формування нації.
Про перспективи розвитку відносин між Україною та Північноатлантичним Альянсом розповів у ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET глава місії України при НАТО Ігор Долгов.
- Пане после, як Ви знаєте, в Україні розгорілася дискусія про доповідь італійського сенатора Лучіо Малана, підготованої, як пишуть, до сесії Парламентської асамблеї НАТО 5-7 липня в Києві ...
- ... у Києві Парламентська асамблея НАТО не збирається, це буде засідання Ради міжпарламентської співпраці Україна-НАТО.
- Можливо, є тенденція забігати наперед. Так чи інакше, в доповіді, яка називається «Пост-помаранчева Україна: внутрішня динаміка і зовнішньополітичні пріоритети», крім іншого, зазнали критики деякі політичні сили в Україні, зокрема об'єднання «Свобода». Ця організація характеризується як «антизахідна, антиліберальна, антисемітська» тощо.
- Не бачу у всьому цьому серйозного інформаційного приводу. Поки доповідь не обговорювалося і не затверджувався Комітетом цивільного виміру безпеки Парламентської асамблеї НАТО, він представляє особисту думку автора. Там просто підсумовуються факти, іноді випадково підібрані. Втім, на цьому етапі така незбалансованість є робочим моментом. Це ще одне відображення нашого живого суспільства, що розвивається. Адже, наприклад, партійна система в Україні відносно молода, багато партій орієнтовані на лідерів, а не на ідеологію, і взагалі країна готується до наступних парламентських виборів. Тож за цією доповіддю не можна скласти повноцінного уявлення про сучасну Україну, а тим більше про перспективи її внутрішньої і зовнішньої політики.
- З іншого боку, з доповіді випливає, що стратегія зближення України з НАТО не дивлячись ні на що, успішно реалізується.
- Відтоді ми звільнилися від непотрібної риторики та термінології і проводимо щодо НАТО та інших наших партнерів прозору політику без всяких сенсацій. З НАТО ми розвиваємо конструктивне прагматичне партнерство, згідно з позаблоковим статусом України, заявленим у передвиборній програмі Президента Віктора Януковича, а потім і закріпленому законодавчо.
- Що це значить по суті?
- Те, що ми тепер зосередилися на нагальних проблемах – дезактивуємо спільними зусиллями десятки об'єктів, на яких поховані радіоактивні відходи...
- Але НАТО, насамперед, військовий союз ...
- ... членом якого Україні не є, що зовсім не заважає нам займатися практичними справами в нормальному режимі. Водночас Україна – єдина країна-нечлен НАТО, що бере участь в натовських Силах реагування. Спільно з Угорщиною та Туреччиною ми забезпечуємо безпеку повітряного руху в найважливіших для нас регіонах. НАТО допоможе нам забезпечувати безпеку під час чемпіонату Європи з футболу в 2012 році.
- Чисельність російського представництва при НАТО – близько сотні осіб, а українського – тільки двадцять ...
- Ми воюємо не числом, а вмінням. А головне, ми не воюємо, а дружимо і співпрацюємо. Тому і є корисні результати.
- Просто це наводить на думку, що обсяг співробітництва Росії з НАТО набагато більший, аніж в України.
- Це так і є, і нам тут з наших позицій добре видно, що, скажімо, кількість та інтенсивність зустрічей і контактів Між Росією і НАТО значно більше, ніж у нас.
- А Вам російська делегація тут допомагає?
- Такої потреби немає. Не заважайте нам, і все буде добре. Втім, на відміну від ООН або ОБСЄ, в НАТО членів менше, ми всі тут знаємо один одного особисто, спілкуємося з усіма «на ти», коли виникає потреба.
- А чию підтримку в межах взаємодії з НАТО Ви вважаєте особливо цінною?
- Ми особливо вдячні Польщі, Литві та Канаді, зокрема в миротворчих операціях.
- Це безсумнівно. Але Російське представництво при НАТО і саме по собі виглядає більш активним за частиною публічного просування своєї позиції. У Брюсселі, наприклад, всюди в продажу книга Дмитра Рогозіна «Яструби світу. Записки російського посла », чудово видана в Росії англійською мовою.
-Я отримав подарунковий екземпляр, цікава книга.
-А Ви не плануєте виступити так в свою чергу?
- Мабуть, це не мій жанр. Доки я займаюся дипломатією, нехай коментують інші.
- Дмитро Олегович, як завжди, не приховує занепокоєння щодо навіть віддаленої можливості вступу України в НАТО. Чого побоюється Москва?
- Це питання треба ставити Москві. Я особисто не бачу ніяких серйозних причин. Я кажу росіянам: приходьте до мене, запитуйте, запитуйте в Києві про те, що вам здається незрозумілим, ми на все відповімо.
- І що б Ви відповіли російським колегам?
- Я б нагадав, що у нас щодо НАТО не програма вступу, а програма співпраці. В Україні прийнято Закон про основи зовнішньої і внутрішньої політики, де чітко написано, що Україна є позаблоковою державою. Я виконую волю президента і уряду. Питання про вступ не стоїть, ми думаємо тільки про те, як отримати максимальну користь з партнерства. Про те, як модернізувати наші сили оборони. Яку користь наша участь принесе у підготовку фахівців в Афганістані та Іраку. Про те, щоб був мир в Косово. Ми думаємо про питання, які треба вирішувати вже сьогодні. Як посол, я не вдаюся до спекуляцій про майбутнє.
- Майбутнє справді може принести всім нам зміна обстановки...
- А закони змінюються або приймаються залежно від тих чи інших обставин. Для цього потрібне рішення парламенту. Що могло б бути, якби - і так далі - навіщо про це говорити вже сьогодні? Нас сьогодні більше цікавить несправедлива ціна на газ, який ми купуємо. Як закінчити переговори про асоціацію та про зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Як проводити внутрішні реформи, котрі вже давно назрівали і котрі президент та уряд нарешті почали реалізовувати.
Ми виходимо не з чиїхось ідей, а з документів, які зобов'язані виконувати. Дипломатія – виконавча влада, хоча й специфічна. І, до речі, допоки в українських ЗМІ існуватимуть настільки різні регіональні аудиторії, нам буде важко сформувати загальнонаціональний підхід до зовнішньої політики, включаючи відносини з НАТО. Взагалі, це ускладнює подальше формування нації.
- Схоже, що хтось цьому цілеспрямовано заважає. Приміром, відомі події 9 травня. Хто, на Вашу думку, міг за ними стояти?
- Я не служба безпеки, і в мої завдання та повноваження не входить виявлення причин тих чи інших подій.
- А кому знадобилося загострення відносин з Чехією у зв'язку з недавнім шпигунським скандалом? Адже Прага вважається куратором Україна в Євросоюзі.
- До цього треба ставитися, як до неприємного епізоду, який, на щастя, вже вичерпано.
- Вам тут має бути добре видно, хто в Україні виявляє найбільший інтерес до контактів з НАТО.
- У штаб-квартиру НАТО так просто не потрапиш. Організацією контактів і відвідувань займається той самий Центр Нато в Києві. Ми намагаємося не впливати на їхню політику відбору делегацій. Хоча я, звичайно, з ними тут обов'язково зустрічаюся. Але якби моя воля, я б запрошував більше скептиків – комуністів, наприклад.
-А вони хочуть?
- Та щось не особливо ... Хоча, коли запрошують - не відмовляються.
- Ви вважаєте, що і українські комуністи колись змінять своє ставлення до НАТО?
- Головне, що у нас вже сьогодні плюралізм думок. А я вважаю, що реальний плюралізм важливіший за будь-який імідж. Це, звичайно, моя суб'єктивна думка.
Довідка ZAXID.NET
Ігор Долговнародився 6 червня 1957 року у м.Славута, Хмельницької області. У 1980 році закінчив відділення російської мови як іноземної філологічного факультету Київського державного університету ім.Т.Шевченка. З 1980 по 1992 рр. викладач кафедри російської мови як іноземної філологічного факультету Київського державного університету. Має науковий ступінь кандидата філологічних наук (1984 р.). З 1987 по 1991рр.працював лектором університету м.Тампере (Фінляндія).
З березня 1992 року працює в системі МЗС: першим секретарем, радником Відділу преси та інформації, радником-помічником міністра закордонних справ. З 1994 по 1997 рр. – радник, радник-посланник Посольства України у Фінляндській Республіці. З жовтня 1997 по грудень 2000 рр. – заступник начальника Управління політичного аналізу та планування МЗС України.
З грудня 2000 по вересень 2001 рр. – заступник керівника Головного управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України. З вересня 2001 по квітень 2002 рр. – директор Департаменту з питань політики та безпеки МЗС України. З квітня 2002 по вересень 2004 рр. – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Турецькій Республіці.
З вересня 2004 по грудень 2005 рр. – заступник міністра закордонних справ України. Грудень 2005 р. - квітень 2008 р. – Надзвичайний і Повноважний Посол України у ФРН.
2008 р. - керівник Служби зовнішньої політики Секретаріату Президента. З 2009 р. - Посол з особливих доручень МЗС України.
З 2010 р. - глава Місії України при НАТО
Володіє англійською, французькою та польською мовами.
Одружений, має доньку.