В день уродин талановитого львівського хірурга Ігоря Герича його пам’ять вшанували виставкою. Сьогодні, 15 жовтня, йому виповнилося б 53 роки.
Тож у Музеї історії медицини Галичини запрезентували приватні світлини професора. Фотографії розповідають про життя і працю Ігоря Герича, екс-начальника обласного управління охорони здоров’я. Деяким зі світлин – навіть півстоліття.
Ігор Герич, попри посади і численні нагороди – Орден Червоної зірки, медаль «За відвагу», грамота Президії Верховної Ради СРСР, – завжди був простим. Його син Гнат каже, що далі керується батьковими настановами, коли асистує на операціях: «Буває, згадую поради батька. В одному складному моменті, коли асистував на операції, мені було важко. В той момент наче відчув пораду батька. І вона мені дуже допомогла – операція минула успішно».
Пацієнтами Ігоря Герича були навіть безхатченки, ВІЛ-інфіковані чи наркомани. А ще він рятував від смерті учасників Афганської війни, безпосередньо на полі бою. Ще у віці 20 років його надіслали на строкову військову службу з радянськими військами в Афганістан. Там рятував наших і надавав допомогу афганським полоненим. Колишній ударник ВІА «Ватра» Юрій Кедринський, який саме у 80-х з ансамблем «підтримували дух» радянських військових, розповів: лікар навіть вивчив мову афганців, часто його вербували, як перекладача.
Дуже любили його і студенти Медуніверситету імені Данила Галицького, де Герич закінчував аспірантуру, а згодом виріс до професора кафедри загальної хірургії. Начальник міського управління охорони здоров'я Володими Зуб, з яким Ігор Герич також там познайомився, запевнив: пам’ять про цього лікаря житиме навіть по його смерті: «Спочатку Ігор Дионізійович був мені старшим колегою. Потім вчителем. А згодом він став мені і був до останнього дня, і далі залишається найближчим, найдорожчим, найріднішим другом. Це людина, в якої щодня можна було вчитися. Всім людським якостям: чесності, порядності, працездатності. Відкритості. Це був геніальний чоловік».
Нагадаємо, Ігор Герич пішов із життя цьогоріч у червні.