Пашинян перемагає втретє

Нікол Пашинян втретє очолив уряд Вірменії, але його перемога не поклала край боротьбі за майбутній курс країни. Вірмени обирали не лише між Росією та Заходом, а насамперед між чинним урядом та олігархами, яких підтримує Москва. Про це розповідає аналітик Центру регіональних досліджень у Єревані Мікаель Золян в інтерв’ю для видання Nowa Europa Wschodnia.

- 7 червня у Вірменії відбулися парламентські вибори. Перемогу з результатом майже 50 відсотків здобула партія «Громадянський договір» на чолі з прем’єр-міністром Ніколом Пашиняном. Це означає, що Пашинян втретє обійняв посаду глави уряду. Чи можна сказати, що вірмени задоволені результатами виборів?

- Гадаю, що так. Я, наприклад, задоволений. Хоча мушу зізнатися, що мене здивував такий високий відсоток підтримки проросійських партій. Я не очікував, що вони отримають аж стільки.

- Росія доклала чимало зусиль, щоб її прихильники потрапили до парламенту. У новому складі знайшлося місце для двох проросійських угруповань: «Сильної Вірменії» олігарха Самвела Карапетяна та блоку «Вірменія» колишнього президента Роберта Кочаряна. Чи можна це тлумачити так, що Росія все-таки хотіла, щоб Пашинян, хоч і дуже ослаблений, залишився при владі?

- Те, що ти кажеш, логічно, але мені не здається, що їй це було важливо. Швидше за все, вона воліла б позбутися його. Якби до цього дійшло, владу перейняли б угруповання, які прагнуть реваншу над Азербайджаном, тож конфлікт знову розгорівся б, а на його підтримці Росії залежить найбільше. Вона могла б знову нас примиряти, могла б бути посередником між нами. Їй дуже не на руку, що ми вигнали її з переговорного столу і вирішили, що нам не потрібні посередники. На мою думку, метою російської пропагандистської машини, яка запрацювала в ЗМІ перед виборами у Вірменії, було саме зробити все, щоб на виборах перемогли проросійські сили, а не Пашинян. Таким чином Росія надіслала нам та іншим пострадянським державам дуже чіткий сигнал: відвернення від нас ні до чого доброго вас не приведе, тож будьте насторожі.

- У результаті партія олігарха Гагіка Царукяна «Квітуча Вірменія», яка входила до «триголової партії війни», як Пашинян називав опозицію, не пройшла до парламенту. Їй не вистачило всього лише близько 50 голосів. Це добре чи погано в цій ситуації?

- Із цих трьох лідерів Карукян є найменш радикальним і міг би виконувати роль буфера між ними. І «Сильна Вірменія», і «Вірменія» будуть блокувати Пашиняна і постійно повертатися до реваншистських наративів.

- Повернімося на мить до самої виборчої кампанії. Найбільшою несподіванкою для мене став той факт, що на виборчих плакатах «Сильної Вірменії» був зображений Самвель Карапетян, який не мав права брати участь у виборах. І фактично він не брав у них участі, але все ж був зображений на плакатах. Це забороняло йому вірменське законодавство: адже, окрім вірменського, він має ще російське та кіпрське громадянство, останні чотири роки переважно проживав за межами Вірменії, а зараз перебуває під домашнім арештом за звинуваченнями, зокрема, у відмиванні брудних грошей та спробі державного перевороту. З плакатів дивилися Роберт Кочарян і Гагік Царукян, які також не мають чистих кримінальних досьє. Усі вони обіцяли громадянам і громадянкам Вірменії безпеку та стабільність. Зізнаюся, що це своєрідна дивина, і в Європі це важко логічно пояснити. Як це можливо, що – мабуть, так можна сказати – своєрідні злочинці претендували на найвищу посаду в країні?

- Гадаю, у США це не потрібно якось особливо пояснювати, але в Європі – так. Правда в тому, що якби ці люди не мали підтримки в Росії, вони вже давно сиділи б у в’язницях і не мали б права жодним чином впливати на політику країни. У такій ситуації у Вірменії могла б з’явитися нормальна, демократична опозиція – від правих до лівих, можливо, навіть проросійська, хоча, ймовірно, не така залежна від Москви, як та, з якою маємо справу сьогодні. Після революції 2018 року олігархічні клани втратили у нас політичну владу, але зберегли дуже сильний економічний вплив. І керує ними Росія. Нагадаю, що коли 2019 року Кочаряна заарештували, то в день його народження Путін особисто зателефонував йому до в’язниці. Потім, у 2020-му, коли спалахнула війна за Карабах, його випустили, і справа затихла. Ось так у нас і відбувається. Росія каже нам, що це її люди, і ми не повинні їх чіпати. Те саме, зрештою, зробив Путін на зустрічі з Пашиняном 1 квітня. Він заступився за Карапетяна, наголосивши, що той має російське громадянство, а перебуває під вартою. Вірменія залежить від Росії, тому, на жаль, не має відповідних інструментів, щоб справедливо покарати таких людей і поводитися з ними згідно із законом. У нас справи порушуються, потім роками зависають, і ніхто з ними нічого не робить. Пам’ятаймо, що це дуже багаті люди, які можуть дозволити собі найкращих адвокатів. Наприклад, Карапетян найняв Роберта Амстердама (американо-канадський юрист міжнародного права, який спеціалізується на справах із сильним політичним підтекстом. Він представляв, зокрема, Міхаіла Ходорковського, Вірменську апостольську церкву та уряд Туреччини проти руху Фетхуллаха Гюлена – ред.). Вони можуть собі це дозволити. Звичайні люди, які хотіли б заявити про себе у вірменській політиці, не мають проти них жодних шансів. Це не конкуренція. Пашинян перебуває при владі, тож має ресурси й можливості, щоб протистояти їм. Він стартує з іншої позиції. Ось тільки врешті-решт виявляється, що ми маємо вибір між чинним урядом та олігархами.

- Гаразд, але чому на плакатах дозволили з’явитися Самвелу Карапетяну, якого взагалі навіть не було у списку його партії?

- На плакаті можна розміщувати все, що завгодно, і кого завгодно. Так каже закон. Номером один у «Сильній Вірменії» був його родич, Нарек. Незадовго до виборів з’ясувалося, що він теж не мав би там фігурувати, бо також має додаткове російське громадянство. Він це приховав. Про це повідомили Центральну виборчу комісію, але вона не наважилася зняти «Сильну Вірменію» з виборів. Гадаю, вони боялися реакції Путіна. Це могло спричинити якісь суспільні заворушення чи безлади.

- На твою думку, Росія задоволена результатами виборів?

- Не знаю, але мені здається, що так. «Сильна Вірменія», її «темна конячка», потрапила до парламенту, тож можна сказати, що вона вийшла із цього з гідністю. Ці їхні 40 відсотків голосів можуть позитивно вплинути на наші взаємні відносини. Є шанс, що вони почнуть нормалізуватися.

- З одного боку, у Вірменії дедалі частіше чути, що суспільство розчарувалося в Росії, що не довіряє їй, а після останньої війни з Азербайджаном і втрати Карабаху переконалося, що не може розраховувати на неї в питаннях безпеки. З іншого боку, цьому суперечать мандати, здобуті відверто проросійською опозицією, та загалом кількість голосів, відданих де-факто проти Пашиняна, зокрема й за інші партії, програми яких кореспондуються з його. Чим це можна пояснити?

- Гадаю, що ставленням до Пашиняна. Багато людей його не люблять, а іноді й відверто ненавидять. У нього величезний негативний електорат, який зробить усе, тільки б усунути його від влади. Це насамперед ті, для кого Карабах був і залишається найважливішим у світі, а у його втраті вони звинувачують саме Пашиняна. Цей аргумент чудово використала Росія у своїй передвиборчій дезінформації. До цього додалася пропаганда, яка знайшла своїх прихильників у Вірменії. Наприклад, фейк про те, що Пашинян планує завезти на нашу територію 300 тисяч азербайджанців. Це гра на страху, а люди хочуть нарешті жити в мирі.

- За кілька днів до виборів агентство Reuters повідомило, що Росія планує відправити до Вірменії 100 тисяч вірмен з вірменськими паспортами, щоб вони проголосували проти Пашиняна. Скільки в цьому було правди?

- Не знаю. Однак здається, що навіть якщо такий план і був, то він не вдався. Принаймні не в таких масштабах. Звісно, занепокоєння викликає той факт, що явка на цих виборах була на 10 відсоткових пунктів вищою, ніж на виборах 2021 року. Це багато, тож можна підозрювати, що хтось намагався на це вплинути. Однак немає способу це довести. Те, що відбувалося напевно, – це роздача хабарів. Кілька осіб за це затримали, тож, можливо, незабаром із розслідування ми дізнаємося, як саме це відбувалося. Насправді обидва ці явища викликають занепокоєння, бо незабаром Росія може ще більше мобілізуватися, роздати більше грошей і купити наші вибори. Тоді на посаду прем’єр-міністра неодмінно зайде їхній кандидат.

- Самвел Карапетян – про нього кажуть, що він є «Іванішвілі 2.0». Що ти про це думаєш?

- Обидва – мільярдери з Росії, які в якийсь момент виїхали звідти, повернулися до країни, а потім пішли в політику. Проте Карапетян значно більше, ніж Іванішвілі, залежить від Росії. Той, перш ніж повернутися до Грузії, продав у Росії свої активи, а в політичному житті своєї країни брав участь дуже довго. Як відомо, спочатку він підтримував і фінансово допомагав Саакашвілі, а коли той був повалений і він сам прийшов до влади, не змінив курсу Грузії. Він і надалі орієнтував країну на Захід. Зараз, хоча його відносини з Європою значно ускладнилися, не можна сказати, що він проводить суто проросійську політику. А Карапетян повністю перебуває під контролем Росії, і мені дуже важко уявити, що він проводив би якусь самостійну політику, якби прийшов до влади.

- А хто голосував за Пашиняна?

- Провінція. Під час передвиборчої кампанії Пашинян дуже багато їздив регіонами, спілкувався з людьми, не уникав їх. Вірменія невелика, тож йому було неважко виконати це завдання. Однак важливішим за його присутність було те, що за вісім років його правління там багато чого змінилося на краще. Якість життя людей покращилася. Пашинян зробив ставку на ремонт або будівництво нових доріг, дофінансував частину дитячих садків і шкіл, створив робочі місця, а головне – поборов корумповану систему, яка в нашій країні діяла на повну силу. Ці зміни люди відчули і на власній шкірі, і у власному гаманці. У прикордонних регіонах уже понад два роки панує спокій, і ніхто не стріляє, хоча раніше це було нормою майже три десятиліття. Це справді велика якісна зміна.

Я не думаю, що він мав потребу використовувати адміністративні ресурси. Він повторював, що якщо хтось намагатиметься змусити людей голосувати за його партію, то буде покараний. Проте завдяки тому, що він перебував при владі, мав вплив на законодавство. Тож він запровадив підвищення пенсій та загальне медичне страхування, що, безперечно, додало йому голосів. Окрім того, Пашинян протягом усього періоду передвиборчої кампанії мав незрівнянно більше ефірного часу, ніж інші кандидати, і це теж має значення. У Єревані за нього також проголосувало більше людей, ніж, наприклад, у 2021 році. Варто додати, що змінилося й покоління вірменської діаспори. Нове покоління вважає, що не має втручатися у внутрішні справи Вірменії, оскільки воно там не мешкає. Старше покоління мислить зовсім інакше. Воно вважає нас провінціалами, яким треба пояснювати, що і як робити. Їм здається, що вони знають краще. А оскільки вони живуть у Нью-Йорках, Парижах чи інших Москвах, то автоматично вважають себе мудрішими. Така позиція дуже дратує людей у Вірменії.

- А чи не дратує їх пашинянівська концепція «Реальної Вірменії», яка передбачає скорочення території Вірменії до 29 тис. км² – не лише без Карабаху, а й Арарату, який, до речі, уже зник із печаток, що донедавна ставили прикордонники в паспортах?

- Це правда, багатьох це дратує, але водночас у мене складається враження, що дедалі більше людей розуміють: у нас немає іншого виходу, ми мусимо з цим змиритися. На мою думку, це не примха Пашиняна, а результат того, що відбувалося протягом останніх кількох років. Він навчився на власних помилках і тому вирішив змінити підхід. Наше попереднє мислення призвело до того, що сьогодні наші кордони з Туреччиною та Азербайджаном закриті, ми не маємо Карабаху і досі не підписали мирний договір. Ми мусимо щось змінити, щоб рухатися вперед. На зустрічі з діаспорою у Швейцарії він сказав, що раніше всі партії у Вірменії були ідеологічно пов’язані з дашнаками – партією «Вірменська революційна федерація “Дашнакцутюн”» (націоналістична партія, що має міцні корені в колах діаспори; вона, зокрема, виступає за підтримку справи Карабаху та повернення вірмен, міжнародне визнання геноциду 1915 року та відповідні репарації – ред.). Тому сьогодні ми маємо зосередитися на реальній Вірменії, на тому, що реально маємо на наших майже 30 тис. км² землі, бо будь-який інший варіант приведе нас до конфлікту із сусідами та сумних наслідків. Це не всім подобається, але я вважаю, що ми маємо нарешті це зрозуміти і йти цим шляхом.

- А як, на твою думку, Баку ставиться до результатів виборів? Чи задоволене воно таким розподілом сил?

- Для Азербайджану Пашинян є найкращим кандидатом. Вони сприймають його як гаранта миру. Гадаю, якби на чолі держави став Карапетян чи Кочарян, то Азербайджан швидко повернувся б до політики, що існувала до 2023 року, тільки вже без Карабаху на нашій стороні. У цій ситуації боротьба точилася б за Сіунік (південна провінція Вірменії, через яку має пролягати так званий Зангезурський коридор, TRIPP, тобто «Шлях Трампа на користь міжнародного миру та добробуту», що розташований поруч із кордоном з Іраном і з’єднає Азербайджан з ексклавом Нахічевань – ред.). Гадаю, саме в цьому полягав російський план. Такий розподіл сил влаштовує Азербайджан. Перед виборами він поводився дуже обережно, не провокував жодних зайвих кроків, щоб не знизити шанси Пашиняна на перемогу.

- Але Пашинян не набрав конституційної більшості, а це означає, що він не зможе провести референдум щодо зміни конституції, якої вимагає Азербайджан для підписання мирної угоди.

- Це реальна проблема. Можливо, мирні процеси й надалі триватимуть, але сам мирний договір підписати не вдасться. Для Азербайджану це питання надзвичайно важливе, тож, імовірно, він від нього не відступить. Сподіваюся, що все ж вдасться відкрити кордони й налагодити дипломатичні відносини. Ми вже знаємо такі випадки в історії. Після 1945 року Японія та СРСР також не підписали мирного договору, але відносини й торгівля між країнами налагодилися.

- А як Росія ставиться до TRIPP? Не схоже на те, щоб вона була задоволена тим, що нагляд за його безпекою здійснюватиме Америка. Які шанси TRIPP дає Вірменії?

- Росії дуже не до вподоби, що США контролюватимуть цей маршрут. Для Вірменії ж це – великий шанс на розвиток. Завдяки цьому ми почнемо заробляти на транзиті. Крім того, це шанс налагодити взаємовигідні відносини з Азербайджаном і можливість подальшого розвитку доріг у межах цього проєкту. Завдяки TRIPP Вірменія може стати транзитною країною, а проєкт «Перехрестя світу» почне діяти. З Росією буде нелегко, але наразі вона не хоче псувати відносини з Трампом, тож цим треба скористатися.

- У Європі ваші вибори подавали як цивілізаційний вибір Вірменії між Росією та Заходом. Однак не все так просто. Пашинян повторює, що не має наміру відвертатися чи віддалятися від Росії. Як ти це бачиш? Чи може Вірменія взагалі відмежуватися від Росії?

- Не дуже. Ми залежимо від неї в питаннях енергетики, експорту, імпорту, наша залізниця належить їм, та й на території країни розташована 102-га військова база. Тому Пашинян робить усе, щоб не дратувати Росію, і не хоче ані відходити від неї, ані виходити з Євразійського економічного союзу. Якщо ж Росія вирішить нас вигнати, то це буде її рішення, а не наше. Якщо вона це зробить, ми отримаємо свободу дій, а вона зв’яже собі руки, бо втратить інструменти для того, щоб нас карати. Тут діє той самий принцип, що й у випадку з тим, хто хоче піти з роботи, але не хоче сам звільнятися. Тому він робить усе, щоб роботодавець ухвалив це рішення за нього. Вірменія намагається зробити це з Росією.

Переклад з польської

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Оригінальна назва статті: Paszynian wygrywa po raz trzeci