У післявиборчий понеділок, з раннього ранку і до обіду, Молдова з нетерпінням чекала на остаточні результати «європейського» референдуму, який відбувся 20 жовтня і був об'єднаний з голосуванням на президентських виборах. Зрештою, референдум переважною більшістю голосів менш ніж на пів відсотка підтримав закріплення інтеграції з Європейською Унією як стратегічної мети в молдовській конституції. На противагу цьому чинна президентка Мая Санду отримала 42% голосів. Це найбільше серед 11 кандидатів, але недостатньо для перемоги в першому ж турі. Через два тижні вона зустрінеться на виборах зі сильним кандидатом від Соціалістичної партії Александром Стояногло.
Поєднання голосування «за президента» і «за Європу» було ідеєю спічрайтерів Санду. Це було інтерпретовано як спосіб мобілізувати прозахідних виборців у масі, що дозволило б Маї Санду виграти президентство в першому турі. Саме тому багато хто називав референдум не «європейським» і навіть не «конституційним», а «референдумом Санду». Цей ризикований крок був значною мірою політичною інструменталізацією питання євроінтеграції в поточній політичній боротьбі. Однак щось пішло не так.
Непевний другий тур
Те, що Мая Санду переможе на голосуванні 20 жовтня, було досить очевидним, оскільки вона посідала перше місце в усіх передвиборчих опитуваннях. Однак вся інтрига подвійного голосування полягала в тому, щоб уникнути другого туру голосування, оскільки в ньому Санду довелося б зіткнутися з кандидатом, який потенційно набрав би голоси всіх інших кандидатів, які вибули в першому турі. А таких кандидатів дев'ять, і всі вони представляють кола, які відкрито вороже ставляться до Санду, часто скептично або відверто виступають проти європейської інтеграції. Контркандидатом Санду у другому турі буде Александр Стояногло, колишній генеральний прокурор країни, висунутий на виборчі перегони проросійським емігрантом, експрезидентом Ігорем Додоном зі Соціалістичної партії. У першому турі Стояногло отримав 26% голосів виборців. Це більше, ніж прогнозували опитування, у яких він посідав друге, а іноді і третє місце з підтримкою близько 10%. Суперник Санду, з яким чинна президентка зустрінеться у другому турі виборів, перебуває з нею в глибокому конфлікті. У 2021 році Стояногло був звинувачений і затриманий за перевищення своїх службових повноважень. Його також звинуватили в корупції, але Європейський суд з прав людини, до якого звернувся колишній генпрокурор, зняв з нього більшість звинувачень. Стояногло вважає, що його справу організувала правляча партія «Дія і солідарність» (PAS) й особисто Мая Санду.
Важливим фактом біографії Стояногло є те, що він походить з Гагаузії, автономної території на півдні Молдови, традиційно проросійської, де на нинішньому референдумі 95% виборців проголосували проти євроінтеграції.
Третє місце у президентських перегонах посів популіст Ренато Усатий, колишній мер Бєльців, другого за величиною міста Молдови, і лідер власної партії «Наша партія». Усатий балотувався з гаслом про необхідність встановлення диктатури в Молдові та оголосив, що не підтримуватиме Санду у другому турі. Тож імовірно, що частина з 14% голосів, які він здобув, підуть до пулу Стояноглу. Додайте до цього кілька відсотків розрізнених голосів, відданих за відверто прокремлівських кандидатів, таких як Василь Тарлєв, Вікторія Фортуна й Ірина Влах, які разом набрали 200 тисяч голосів, і перемога Санду у другому турі опиняється під великим питанням. Саме тому в коментарях, що з'явилися в Молдові після оприлюднення результатів, ішлося про холодний душ, що впав на голови політиків правлячої партії PAS і самої Маї Санду.
Нервовий підрахунок голосів
У цій ситуації президентка відреагував досить нервово. О першій годині ночі, коли ще тривав підрахунок голосів, але вже було зрозуміло, що мета виборів не досягнута і що на референдумі може статися що завгодно, Санду виступила з дивним брифінгом для преси. Вона зачитала заяву про те, що це була робота організованої злочинної групи, яка купила 300 тисяч голосів. Вона також оголосила, що повернеться до цієї теми після оголошення офіційних результатів. Нічна заява показала, що настрій у команді президента був, м'яко кажучи, напруженим. Це виглядало як відчайдушна спроба застрахуватися від поразки на референдумі, який мав стати стимулом для президентської кампанії, але став загрозою не тільки для самої Санду і її політичного табору, а й для іміджу європейських прагнень країни в цілому.
З вечора неділі, коли після закриття виборчих дільниць розпочався підрахунок голосів, результати, що надходили до ЦВК, вперто відмовлялися вкладатися в очікуваний сценарій. Перші дані показували майже 10-відсотковий розрив між прихильниками і противниками ЄУ на користь останніх. Я спостерігав за барвистими графіками, представленими ЦВК Молдови на великому екрані, разом з групою жінок-активісток і політичних аналітиків, які зібралися на неформальній післявиборчій домашній вечірці в одному зі старих таунхаусів у центрі Кишинева. Але я був єдиним, хто панічно реагував, бачачи, що противники інтеграції до ЄУ продовжують лідирувати. Зауваживши мою нервозність, Євген, один з активістів, які беруть участь в акціях, що пропагують участь у референдумі, заспокоїв мене: «Це нормально для молдовських виборів. Я бачив їх так багато, що мене не дивує початкова перевага проросійських сил. Спершу надходять дані з регіонів, зі сіл і невеликих комісій. Не хвилюйтеся, тут ще немає голосів Кишинева і діаспори. Щойно вони надійдуть, усе зміниться. Можете спокійно їхати додому і лягати спати. Зранку сюрприз навряд чи буде».
У цій раціоналізації міститься вся концепція виборів, розроблена правлячим проєвропейським табором, і водночас вона вказує на мілини групового мислення, які, вочевидь, накопичилися в цьому середовищі.
Тим часом реальність передвиборчих опитувань зовсім не свідчила про те, що перемога на виборах вже була в кишені президента. Опитування громадської думки, проведене безпосередньо перед виборами консорціумом watchdog.md і CBS Research, показало, що Маю Санду підтримує 36% виборців, Александра Стояногло – 9%, а Усатого – 6,5%. Із похибкою до 3%, опитування ніяк не передбачало перемоги Санду в першому турі виборів, тим паче, що її підтримка залишалася на одному рівні протягом декількох місяців. При цьому сильно зростала група виборців, що не визначилися з вибором, яка за тиждень до виборів становила 28% серед опитаних.
Референдум мав стати виборчим тригером, оскільки підтримка проєвропейських конституційних змін повільно зростала зі серпня по жовтень і досягла 55%. Співробітники штабу, очевидно, припускали, що якщо об'єднати у свідомості електорату голосування за конституційні зміни з голосуванням за Санду, єдиного реального кандидата, який відкрито підтримував прозахідний курс, то виникне ефект синергії і одним пострілом буде вбито двох електоральних зайців. Передбачалося, що механізм спрацює так, що рішуче проєвропейські виборці, яких трохи більше ніж 50%, підтягнуть слабкий результат Санду і завдяки цьому вона може перемогти вже в першому турі. Такі сподівання були поширені серед аналітиків, з якими я спілкувався напередодні виборів: «Референдум практично виграний, але хто знає, можливо, президентство вирішиться вже завтра», – говорили вони. У своїх підрахунках піарники не врахували одне з питань опитування, відповідь на яке виявилася симптоматичною для стану політичної свідомості молдован. У цитованому вище опитуванні 49,8% респондентів відповіли позитивно на запитання про те, чи вважаєте ви, що більшість населення підтримує вступ до ЄУ. Це питання, яке діагностує настрої населення, відповідь на нього виявилася найбільш близькою до остаточного результату референдуму.
Лише після 18:00 понеділка ЦВК Молдови оголосила, що 50,46% виборців сказали «так» на референдумі, тоді як 49,54% проголосували «ні». Прихильники інтеграції перемогли і зітхнули з полегшенням після багатогодинного політичного трилера. Адже після вечірнього оптимізму, зранку в понеділок усі вже знали, що за невеликих хитань результат міг бути протилежним. Лише 11,5 тисячі голосів перехилили шальки терезів. Передбачуваний механізм спрацював навпаки: голосування на референдумі не додало голосів Санду, але мобілізувало її опонентів, які проголосували «проти», і ще більше додало голосів виборців, розчарованих політикою партії PAS, Александрові Стояногло.
Це не трагедія
Саме тому в понеділок після виборів у Кишиневі відбувся фестиваль раціоналізації. Після нервового нічного брифінгу Мая Санду, очевидно, охолола і на наступній пресконференції заявила, що «ми побачили, що в демократії кожен голос важливий», із чим важко не погодитися. Вона пояснила фактичний провал очікуваних результатів російською операцією з підкупу виборців, але зменшила масштаби цієї операції від нічних заяв про 300 тисяч до 150 тисяч куплених виборців. Протягом дня метафора війни, де вибори – це ще одна битва, виграна проти Росії, стала поширеним аргументом серед прихильників євроінтеграції: масована гібридна атака була відбита, усе гаразд, ми боремося далі.
У понеділок я зателефонував Олексієві Тулбуре, політичному коментатору і колишньому представнику Молдови в Раді Європи й ООН, з яким я спілкувався напередодні виборів. Олексій кинув у слухавку:
- Я не думаю, що це трагедія!».
Після цих, здавалося б, оптимістичних слів, я одразу зрозумів, що його оцінка ситуації критична.
- Тобто, як є насправді? – запитую я.
- Це було близько до трагедії, – відповідає Тулбуре. – Тому що ні ситуація не вимагала цього референдуму, ні він не був інституційно необхідним. Ми бачимо, що суспільство поляризоване і треба працювати з людьми, щоб вони не потрапили під каток російської пропаганди.
З Євгеном, з яким ми познайомилися раніше на передвиборчому вечорі, я домовляюся про ранкову каву з підсумуванням виборів. На вулицях Кишинева чітко видно два похмілля, одне з яких політичне.
- Можливо, ми були занадто самовпевненими? – каже Євген. – Кампанія, яку проводив уряд, була слабкою, опитування громадської думки були оптимістичними. Усі думали, що референдум – це простіше простого.
Діагноз, який Євген ставить уже після того, як шкоду було завдано, насправді говорить про синдром групового мислення, який завадив адекватно оцінити ситуацію перед виборами. Навіть дослідження WatchDog, на яке посилається Євген, показало, що третина громадян не зрозуміла питання, поставлене на референдумі. Крім того, був недооцінений вплив російської виборчої корупції й налаштування електорату, інфікованого пострадянськими ресентиментами. Результат – перемога, але не солодка, а з присмаком полину.
Ця гірка перемога, яка цілком може означати поразку Санду у другому турі президентських виборів, значною мірою є поразкою правлячої партії PAS, очолюваної зі заднього ряду президенткою Молдови. Партія має підтримку 32% виборців і, схоже, найближчим часом не зможе покращити свої рейтинги. Віктор Кіронда, колишній заступник мера Кишинева, пояснює мені, що саме PAS програла ці вибори.
- Вони діють більше як неурядова організація, вони досі не зрозуміли, як має працювати справжня політична партія, – стверджує Віктор. – Вони все звалюють на Санду, вони не створили жодної іншої самостійної політичної фігури.
Віктор шукає влучну метафору і згадує молдовську казку про муху, яка сидить на спині вола, що оре, і хвалиться, що вони разом господарюють. Так і у випадку з партією PAS і президенткою, яка в цій домовленості відіграє роль вола. Саме так спрацював цей контрпродуктивний механізм, коли нерозумні рішення уряду PAS вплинули на голосування за Санду, а це потягло вниз результати референдуму. Коли до недовіри до політиків додається розпливчасте питання референдуму, ми отримуємо ситуацію, коли громадяни не бажають давати політикам повноваження порушувати конституцію. Віктор впевнено заявляє: «Це був референдум не за чи проти інтеграції до ЄУ, а проти змін до Конституції. Якби він був відкріплений від президентських виборів, я впевнений, що 60% людей проголосували б “за”».
Брудні російські долари
Можна погодитися з воєнною метафорою, яка керує наративами про вибори. Безумовно, ми стали свідками безпрецедентної за своїми масштабами дестабілізації з боку Російської Федерації, яка використовувала структури, побудовані молдовським політиком-втікачем й олігархом Іланом Шором. У Кишиневі навіть говорять про 150 мільйонів доларів, пожертвуваних останнім часом на купівлю голосів виборців у регіонах. Росія також підготувала кілька сотень бойовиків для проведення воєнізованих операцій у міських умовах. Проблема, однак, полягає в тому, що роботу із запобігання й викриття організаційних схем Шора більш ефективно виконали журналісти, а не молдовські служби. Перед виборами громадську думку сколихнув скандал, викликаний публікацією тримісячного розслідування журналісти видання Ziarul de Garda, які під прикриттям проникли в підпільні структури Шора і детально показали, як працює механізм купівлі голосів на виборах. Звісно, влада намагалася перекрити фінансові шляхи переказу московських грошей, але недостатньо ефективно, оскільки сама Санду після виборів говорила про 150 тисяч куплених голосів.
Але більшою проблемою нинішньої влади в Молдові є провал публічної комунікації. Коли я відвідав Комрат, столицю автономної провінції Гагаузія, за день до виборів, я був шокований тим, наскільки добре в цій автономії функціонує скансен «русского міра». І справа зовсім не в тому, що в центрі міста, навпроти православного храму, на п'єдесталі вмостився Ленін з книжкою під пахвою. Незрозумілим є те, що майже через три роки після відкритої агресії Росії проти України на місцевому телебаченні ретранслюються пропагандистські програми Соловйова й Кісєльова, можна легко переглянути сайт Sputnik.md, а дивлячись на політичну рекламу в публічному просторі, складається враження, що в Молдові ось-ось відбудеться обрання Стояноглу президентом.
У контексті Гагаузії можна почути, що нинішнє молдовське керівництво навіть не намагається приїхати й поговорити з виборцями на цій сильно пропутінській території. Єдина ідея, яку воно має, – це наводнити 19-тисячний Комрат інвестиціями. Як на змаганнях, країни ЄУ і Туреччина відновлюють парки, стадіони, школи, дороги в місті. Польща також робить свій внесок, відремонтувавши спортивний зал в одній зі шкіл та систему водопостачання в місцевому університеті в рамках урядових програм. Однак у місцевій громаді існує думка, що більша частина багатства, яке надходить до жителів автономії, походить з Росії. У Комраті навіть циркулює міська легенда про те, що ось-ось тут розпочнеться величезна інвестиція з боку Росії й Туреччини, які разом побудують військовий аеропорт у Гагаузії! Навіть найбільші фінансові зусилля Центру, за підтримки фондів країн ЄУ, вкладені в регіон, де одночасно дається добро на російську пропаганду, зводяться нанівець або привласнюються. І це відбувається не лише в Гагаузії, але й в інших регіонах Молдови, де російські наративи добре сприймаються. Переважна більшість регіонів Молдови (27 із 37 регіонів і виділених міст) проголосували проти конституційних змін, і якби підраховувалися лише голоси жителів країни (без діаспори), то євроскептики перемогли б з 54% голосів.
Провал комунікаційних зусиль, на жаль, спостерігається не тільки в регіонах. Наприклад, у Кишиневі референдум підтримали лише 55% виборців. Вулична агітація, яка врешті-решт звелася до встановлення наметів, всередині яких літні люди за порожніми столами втупилися у свої телефони, не залишила ілюзій щодо професіоналізму виборчого штабу. На жаль, відсутність політичної прихильності до голосування, яке називали «історичним» і «вирішальним для майбутнього країни», призвела до тривожних результатів референдуму і виборів.
Другий тур виборів відбудеться через два тижні після першого. Тобто часу обмаль. Санду, здається, прискорює темп. У вівторок вона зразу ж оголосила про дебати з Александром Стояноглу, які відбулися на вихідних, за тиждень до голосування. Однак це не компенсує лінь і самовпевненість правлячої команди. І це, можливо, навіть не найголовніше для майбутнього Молдови зараз, оскільки повноваження президента тут досить обмежені. Найважливіша битва відбудеться влітку під час парламентських виборів. Якщо Санду і її партія «Дія і солідарність» не засвоять урок, якщо державні служби безпеки не почнуть діяти реалістично, блокуючи російську пропаганду, якщо не буде сформована дієздатна громадянська коаліція на підтримку європейських прагнень Молдови, результатом майбутніх виборів стане не стільки холодний душ, скільки політичний торнадо, який знову затягне молдован за завісу «русского міра».
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Pułapka politycznego myślenia życzeniowego