Пендерецький, котрого не знаємо
Культура

Пендерецький, котрого не знаємо

Двадцять кращих цитат культового польського композитора

Лідія Мельник, 15 листопада 2014 862 0

Напередодні виступу Кшиштофа Пендерецького у Львові ZAXID. NET вибрав двадцять кращих цитат із різних інтерв’ю культового польського композитора, котрі характеризують його чи не найкраще. Нагадаємо, Кшиштоф Пендерецький виступить завтра, 16 листопада, у проекті “Від Падеревського до Пендерецького” на сцені Львівської опери.

У Львові навчався мій дідусь, мій вуйко тут був начальником штабу, а я із мамою завжди приїжджав сюди на канікули. Тому вже не перший рік обіцяю собі приїхати сюди просто як турист.

З майбутнім понтифіком я був знайомий давно, ще з кінця 1950-х років. Тоді він, ще священик, виступав в театрі. Згодом у Кароля Войтили вже не було на це часу, хоча зустрічалися ми неодноразово. А один твір - Чакону - я присвятив Івану Павлу II вже після його смерті.

Я не писав позивних фанфар Олімпіади 1972 року в Мюнхені, а лише композицію, присвячену цій події.

Я пишу небагато, але постійно, з дитинства. Якщо є можливість навіть щоранку.

Навчити композиції неможливо.

Той, хто досяг майстерності, просто не може писати поганої музики. Згадайте Чайковського. Або Малера. Але погане виконання може вгробити будь-який твір.

Мій парк часом видається мені важливішим за музику. Це дуже сильна пристрасть. Щовесни я відчуваю потяг, незалежний від мене. Я просто покликаний садити дерева. Сьогодні мій парк займає вже 30 га.

Коли я був молодим, мене цікавило те, що створила людина. А тепер мене більше цікавить те, що створив Господь Бог. Красивим деревом я захоплююся набагато більше, ніж найдосконалішим твором мистецтва.

Композитору важливіше слухати себе, ніж те, що відбувається назовні. Музика, вона в мені.

Я вірю в замкнуті форми, засновані на випробуваному досвіді. Ось чому мене приваблює флірт із минулим.

У Польщі часто одні групи людей не люблять інших. Зовсім як різні породи собак. Раніше ми, композитори, може і не любили один одного, але об'єднувалися проти спільного ворога - соціалістичного реалізму.

Сьогодні деякі з моїх колег пишуть музику, яка повинна подобатися ксьондзам на селі. Ця естетика - я б назвав її соцсакралізмом - мені чужа.

З так званою широкої публікою в Польщі не так вже й погано. Свого часу я їздив з хором Польського Радіо сільськими костелами. Там люди найчастіше вперше приходили на концерт, але виявлялися дуже відкритими до моєї музики.

Ті мої твори, які я вважав найкращими, так і не досягли успіху у публіки.

У людини, що прагне зробити велику кар'єру, повинен бути стиль. Якщо його немає, вона зупиняється в дешевих маленьких готелях, не вміє поводитися за столом, тікає після концерту, не зустрічається з людьми і нікого не запрошує на вечерю. І шансів у неї теж немає.

Свою першу серйозну грошову премію - 25 тисяч дойчмарок в 1966 році - я витратив на покупку "Мерседесу". Цілу. Після цього мої акції різко пішли вгору.

Звичайно, є композитори, які вміють писати велику музику за келихом пива в дешевому шинку. Такими були Шуберт і Брамс. Але є й такі, як Вагнер - вони повинні творити в оксамитовому шляфроці. Я, радше, належу до останніх.

Всі композитори, які живуть сьогодні в Польщі, страждають від "комплексу Пендерецького".

Я можу назвати один видатний твір - Месу сі мінор Баха.

В кіно я ходжу дуже рідко. Навряд чи частіше п'яти разів на рік. Хоча написав музику до 85 фільмів і театральних вистав. У мене було кілька пропозицій з Голлівуду, але я їх завжди відхиляв. Погодився лише, коли до мене звернувся сам Стенлі Кубрик. А він у фільмі "Сяйво" зробив моїй музиці харакірі.

Я краще почитаю книжку, ніж буду з кимось розмовляти.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук