Неминучі зміни в українському уряді були анонсовані ще на початку 2024 року, і деякі спостерігачі задавалися питанням, чи не були це просто порожні декларації, щоб відвернути увагу громадськості від відставки генерала Валерія Залужного, тодішнього командувача Збройних Сил України. Незначні зміни в уряді відбулися значно пізніше.
У травні зі своєю посадою попрощався Олександр Кубраков, колишній міністр інфраструктури та розвитку громад. Цей несподіваний розвиток подій заскочив багатьох зненацька, оскільки Кубраков мав чудові контакти зі західними партнерами, а також був на доброму рахунку в президента. Водночас у ЗМІ з'явилася інформація про плани звільнити прем'єр-міністра Шмигаля й замінити його на Юлію Свириденко, міністерку економіки й одночасно віцепрем'єр-міністерку.
«Токсикація» глави уряду тривала кілька місяців, на тлі погіршення ситуації на фронті. Багато чого змінила Курська операція, а також пряма розмова Шмигаля зі Зеленським наприкінці серпня. За даними джерел журналістів «Української правди», прем'єр-міністр поставив президентові ультиматум: або негайно погодитися на його відставку, або припинити кампанію спекуляцій навколо неї. Зеленський, очевидно, погодився на другий варіант. Шмигаль залишився на посаді.
Неминуче «перемеблювання»
Зміни в уряді великі, але навряд чи їх можна назвати землетрусом. Річ у тім, що деякі міністерства очолили тимчасові виконувачі обов'язків, а інші міністри регулярно отримували негативні оцінки своєї роботи. Крім того, президент з лютого 2024 року декларував, що планує оновити склад уряду. Однак реалізація цих планів надовго затягнулася – значною мірою через події на фронті та невизначену міжнародну ситуацію. Лише після Курської операції для політиків у Києві створився сприятливий ґрунт для політичної інтриги.
З точки зору влади, цей час видається вдалим для кардинальної зміни уряду ще з однієї причини. Україна переживає надзвичайно важкі часи на фронті, їй бракує підтримки США і вона стикається із західними спекуляціями щодо примусу Києва до гнилого компромісу з Росією. Оновлюючи склад Кабінету міністрів, Зеленський і його оточення, можливо, хочуть створити враження, що звільнені урядовці несуть часткову відповідальність за ці проблеми. Неодноразово заміна старих політиків на нові обличчя допомагала відновити довіру громадян до влади. Однак не факт, що це станеться і в цьому випадку, але варто взяти до уваги, що це також могло мотивувати дії президента. Тим більше, що в Україні діє воєнний стан, який унеможливлює проведення виборів, залишаючи політичну напругу без виходу.
Зеленський і його адміністрація також розробили специфічний спосіб управління персоналом. Він має і переваги, і недоліки. Ідеться про атмосферу невизначеності, яка має мобілізувати чиновників на більш ефективну роботу. Однак невпевненість у майбутньому своєї кар'єри може спрацювати і навпаки – деморалізувати їх та занурити в апатію. Такі ситуації зазвичай мають негативні наслідки, як це відчув на собі Генеральний штаб Збройних Сил України наприкінці 2023 – на початку 2024 року, коли регулярно надходили повідомлення про те, що президент хоче відправити у відставку тодішнього головнокомандувача генерала Валерія Залужного. Політичний конфлікт надмірно ангажував військових і відволікав їх від дедалі складнішої ситуації на фронті.
Врешті список змін в уряді Дениса Шмигаля виглядав так:
- Ольга Стефанішина залишилася на посаді віцепрем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції і перейняла портфель міністра юстиції Дениса Малюськи;
- Герман Сметанін (колишній голова державного концерну «Укроборонпром») став міністром з питань стратегічних галузей промисловості (Олександр Камишин обійняв іншу посаду);
- Андрій Сибіга отримав посаду міністра закордонних справ (замість Дмитра Кулеби);
- Олексій Кулеба (не пов'язаний з колишнім очільником МЗС) отримав портфель міністра реконструкції (замість Кубракова);
- Віталій Коваль призначений міністром сільського господарства (замість в.о. Тараса Висоцького, який перебуває під підозрою в корупції);
- Наталія Калмикова отримала портфель міністерки у справах ветеранів (замість в.о. міністра Олександра Порхуна);
- Микола Точицький став міністром культури та стратегічних комунікацій (замість в.о. міністра Ростислава Карандєєва);
- Матвій Бідний отримав посаду міністра спорту (був в.о. міністра з листопада 2023 року);
- Світлана Гринчук стала міністеркою екології та природних ресурсів (замість Руслана Стрільця);
- Анатолій Стельмах став міністром з питань реінтеграції окупованих територій (колишня віцепрем'єрка Ірина Верещук перейшла на роботу до Офісу президента).
Також у відставку пішли міністри, яких високо цінували експерти та громадськість, а в кількох випадках відбулися кадрові перестановки. Міністерство з питань реінтеграції окупованих територій планується ліквідувати, оскільки реалізація діяльності міністерства залежить від можливості звільнення великих окупованих територій. Ідеться не про те, щоб пересунути лінію фронту на кілька десятків кілометрів, а про те, щоб відвоювати тисячі квадратних кілометрів. Тільки тоді можна буде відсунути смугу бойового зіткнення й почати відбудову звільнених територій.
Дуже цікаве рішення було ухвалено щодо Ольги Стефанішиної. Хоча міністерство з питань європейської та євроатлантичної інтеграції було ліквідовано, Стефанішина залишилася на посаді віцепрем'єр-міністерки, відповідальної за ці напрями. На посаді міністерки юстиції вона зможе впливати на швидшу й ефективнішу адаптацію українського законодавства до вимог ЄУ. Успішна реалізація цього завдання покращить рейтинги Києва в очах Європи і, можливо, Америки.
Андрій Сибіга своєю чергою є дуже досвідченим дипломатом. Ще будучи початківцем в українському МЗС, він 1998 року був скерований до посольства в Польщі, де пропрацював до 2002 року. Повернувся до Варшави, але вже як радник українського посла, у 2008 році й обіймав цю посаду до 2012-го. Із 2016-го по 2021 рік був послом у Туреччині і зміг відіграти значну роль в укладанні ключових збройових контрактів для України, включно зі закупівлею розвідувально-ударних безпілотників Bayraktar TB2. У перервах між дипломатичною діяльністю він постійно працював у міністерстві, тож, безумовно, має добрі знання про те, як воно працює.
Несподівані відставки
Найбільшою несподіванкою стали відставки двох міністрів: Дмитра Кулеби та Олександра Камишина. Міністр закордонних справ став відомим як надзвичайно ефективний дипломат під час війни. Наполегливість Кулеби сприяла поступовій зміні політики деяких європейських країн, особливо Німеччини, щодо російсько-української війни, що призвело до все більш жорстких санкцій проти Росії, включно з відімкненням російських банків від системи SWIFT, а також заморожування заощаджень Російської Федерації. Президент також доручив йому переконати Захід надати більшу військову підтримку Україні. Кулеба також реалізовував амбітний проєкт зі збільшення впливу своєї батьківщини в країнах Глобального Півдня. Він став першим очільником українського МЗС, який здійснив дипломатичне турне країнами Африки. Крім того, саме за часів його перебування на посаді було відкрито найбільшу кількість українських посольств на континенті.
За інформацією джерел «Української правди», Зеленський і його оточення в Офісі президента вважають, що Кулеба не досягнув усіх поставлених цілей і був недостатньо ефективним. Це твердження викликає сумніви, оскільки саме президент та Андрій Єрмак поступово скорочували сферу компетенції колишнього міністра, залишаючи йому переважно роботу з країнами Глобального Півдня і Європи, які в Офісі президента вважали другорядними для Києва. Кулебу також усунули від дипломатичної діяльності, пов'язаної з постачанням зброї в Україну. Цю відповідальність перебрав на себе Офіс президента лише через кілька місяців після російського вторгнення. Єрмак і Сибіга взяли на себе відносини з провідними партнерами Києва, а також переговори з Китаєм, який вважається мовчазним союзником Росії.
На думку журналістів, однією з причин відставки Кулеби могли бути позитивні рейтинги, які він отримував у соціологічних опитуваннях. Хоча популярність колишнього очільника МЗС навіть не наближалася до популярності президента, його рейтинг був доволі високим, Кулеба не був контроверсійним, не був пов'язаний з корупцією чи скандалами і мав високу довіру населення. Не можна відкидати, що, як і у випадку з генералом Залужним (який зараз є послом України у Великій Британії), в Офісі президента керувалися політичним інстинктом і вирішили позбутися потенційного конкурента Зеленському.
Інше пояснення причин відставки Кулеби простіше. Йдеться про виснаження. Буквально за мить до російського вторгнення у 2022 році український міністр закордонних справ зіткнувся з повною відсутністю впевненості американців у тому, що українці зможуть відбити вторгнення «другої армії світу». Були також повідомлення від послів низки інших важливих західних країн, таких як Німеччина, що свідчили про віру в неминучу перемогу Росії. У перші дні повномасштабної війни Кулеба доклав чимало зусиль, щоб переконати Захід застосувати жорсткі санкції проти Росії. Це завдання йому значною мірою вдалося. Відомий український політолог Володимир Фесенко називає втому колишнього очільника МЗС однією з важливих причин його відставки. Він також пояснює втомою непродуману і суперечливу заяву Кулеби під час конференції в Ольштині щодо акції «Вісла» та ексгумації жертв Волинської різанини на українській території.
З Кулебою тепло попрощалися, подякувавши йому за співпрацю, провідні західні дипломати, такі як Кая Каллас і Жозеп Боррель (Верховний представник ЄУ із закордонних справ), а також міністри закордонних справ: Ентоні Блінкен (США), Анналена Бербок (Німеччина), Мелані Джолі (Канада), Каспар Вельдкамп (Нідерланди), Ґарбріелюс Ландсберґіс (Литва), Лумініта Одобеску (Румунія). 7 вересня Тобіас Більстрьом, міністр закордонних справ Швеції, написав про Кулебу:
«Дякую вам за плідну співпрацю і за всю вашу наполегливу роботу на посаді міністра закордонних справ України. Ви надали своїй країні неоціненну послугу, і я пишаюся тим, що був і колегою, і другом. Я бажаю вам всього найкращого у ваших майбутніх починаннях і, звичайно ж, перемоги для України».
Не меншою несподіванкою, ніж відставка Кулеби, став відхід Камишина з уряду. У ЗМІ зазначалося, що міністр з питань стратегічних галузей промисловості мав тісні зв'язки з Офісом президента, а сам Зеленський стверджував, що поки що задоволений його роботою. Невдовзі після його відставки з'ясувалося, що Камишин став позаштатним радником президента зі стратегічних питань. Зеленський вирішив залишити цього ефективного чиновника у владному колі.
Посилення впливу Офісу президента
Багато з нових міністрів є колишніми чиновниками Офісу президента або людьми, пов'язаними з його керівником. Ідеться про Олексія Кулебу, Андрія Сибігу (колишні заступники Єрмака) та Віталія Коваля і Миколу Точицького (які співпрацювали з керівником Офісу президента). За даними Центру протидії корупції «Межа», Ольга Стефанішина також консультується за лаштунками зі сірим кардиналом української влади.
Завдяки перестановкам в уряді Андрій Єрмак зможе мати більший вплив на політику Києва в кількох дуже важливих сферах. Особливо наголошується на питанні відбудови країни, на яку будуть виділені великі кошти. Важливими є також міжнародні відносини, до яких голова Офісу президента має особливий інтерес.
В уряді також залишилися міністри, які не мають позитивної експертної оцінки, але користуються довірою Єрмака. Йдеться про Рустема Умєрова, очільника міністерства оборони. Він кримський татарин, який пройшов до Верховної Ради за списком опозиційної партії «Голос» на виборах 2019 року. Наступного року він став співзасновником міжпартійної «Кримської платформи». Після цього він вийшов на контакт з Офісом президента, який вже очолював Єрмак. У вересні 2022 року Верховна Рада проголосувала за його кандидатуру на посаду голови Фонду державного майна України. Через рік, 6 вересня, Умєров був призначений міністром оборони. На нього покладалися великі надії, від нього очікували модернізації міністерства й викорінення корупції. Важливим завданням для нового міністра було також налагодження діалогу з партнерами України щодо посилення підтримки Києва. Умєров виконав лише частину поставлених завдань. Його найбільшим досягненням є зменшення ролі бюрократії на користь сучасних технологій та диджиталізація міністерства. З іншого боку, критики вказують на те, що під час його перебування на посаді міністерство було охоплене хаосом, а сам міністр виявився набагато менш ефективним у пошуку підтримки за кордоном, ніж його попередник Олексій Резніков.
Новий кабінет Дениса Шмигаля помітно омолодився. Молоді урядовці можуть виявитися більш енергійними й винахідливими, ніж їхні попередники. Незабаром ми дізнаємося, чи стане новий уряд також динамічнішим і політично ефективнішим.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Rekonstrukcja ukraińskiego rządu zaskoczyła