Минуло три перші конкурсні дні 68-го кінофестивалю у Каннах. Звичайно, ще зовсім не час підбивати підсумки, проте вже можна назвати декілька цікавих робіт, якими уже відзначився фестиваль.
В основному конкурсі одним із найочікуваніших був фільм грека Йоргаса Лантімоса «Лобстер». Похмура і водночас вишукана антиутопія стала першим англомовним проектом режисера. Його поперднє «Ікло» у Каннах перемогло в програмі «Особливий погляд». «Ікло» було шоком, було ідеальнім фільмом у своєму радикалізмі та безкомпромісності.
Загалом «Лобстер» зберіг безжальність режисерського почерку Лантімоса, проте голлівудський бюджет та голлівудські зірки зробили свою справу. Не сказати, щоб чорну. Скоріще лише дещо пригламурили Лантімоса.
Історія кохання, яку бездоганно розіграли Рейчел Вайс та Колін Фаррел відбувається у дивному суспільстві недалекого майбутнього. Самотніх мешканців вивозять у так званий Готель, що більше нагадує в’язницю. Там протягом 45 днів вони мають знайти пару. Якщо цього не трапляється, вони стають тваринами, на яких вдеться полювання.
Рейчел Вайс. Фото: Катерина Сліпченко
Цього разу вона запропонувала зворушливу історію «Ан». Чоловік відробляє борг, працюючі у маленькому кафе. До нього проситься на роботу літня жінка. Звичайно, тільки диво та не аби який кулінарний хист змушують головного героя погодитись на співпрацю із нею.
Наомі Кавасе. Фото: Катерина Сліпченко
У підсумку отримуємо доволі традиційну та часом передбачувану історію на тлі вишневого дерева, яке стає свого роду окремим героєм картини, позначаючи плинність часу та зміну сезонів. Адже у маленькому кафе, де готують традиційні японські оладки, ан, нічого не змінюється. Окрім, звичайно, стосунків героїв. Бездоганна режисура Кавасе робить маленький камерний сюжет драмою високого рівня.
Найбільш радикальним та вільним став наразі фільм каннського дебютанта. Угорець Ласло Немеш, учень знаменитого Белли Тара, взяв із досвіду свого вчителя найкраще. Його «Син Саула» належить до так званих «неможливих» або «нестрпних» фільмів. Дія відбувається в Освенцимі.
Саул працює в зонрдеркоманді. І, спалюючи чергову партію трупів, він знаходить тіло свого сина. Тепер усе його перебування в концтаборі стає не боротьбою за виживання, а намаганням викрасти тіло та поховати як слід.
Камера весь час тримає у фокусі головного героя, повторюючи його неспинний рух. Натуралізм фільму дещо помякшує манера зйомки: у фокусі лише головний герой, усі страхіття грандіозної фабрики смерті є злегка розмитим тлом. Проте у ньому ми без проблем можемо вгадати і гори оголених тіл, і стіни, залиті кров’ю.
Рідкісний фільм, де тема Голокосту знаходить нові ракурси, а індивідуальна трагедія, приватне божевілля стають уособленням загальної катастрофи.
Наразі саме «Син Саула» є переможцем усіх можливих рейтингів. Але попереду наступні конкурсні дні.