Відрадно, що Україна долучилася до антишпигунської акції провідних країн світу і висилає з нашої території 13 так званих російських дипломатів. Однак при всьому позитиві такого кроку, не покидають невеселі міркування. Чому так пізно і чому лише 13? Навіщо для здійснення такого кроку було чекати, поки путінським режим отруїть у Лондоні свого шпигуна-перебіжчика? Невже для жорсткого рішення щодо висилки російської агентури мало було агресії проти України, мало було тисяч загиблих громадян нашої країни, мало було очевидних фактів диверсійної діяльності Росії на нашій території?
Схвалюючи рішення українського МЗС, усе ж не можу не наголосити, що вважаю його недовершеним. Жодні півміри не здатні захистити нас від подальших агресивних провокативних дій з боку нашого ворога.
Я категорично переконаний, що після чотирьох років з часу російського вторгнення на територію України, підтримувати дипломатичні стосунки з агресором – недопустимо ні з практичної, ні навіть з моральної точки зору.
Саме тому я ініціював звернення Львівської обласної ради до вищого керівництва держави, яке підтримали колеги-депутати. Ми вимагаємо негайно розірвати дипломатичні стосунки з країною-агресором та запровадити візовий режим для її громадян.
Вважаю недоречними розмови, що такий крок України після очікуваної реакції Російської Федерації створить проблеми в економічних стосунках. Про які економічні стосунки може йтися з країною, яка захоплює наші території та вбиває наших громадян? Безпека України та українців – найголовніше у нинішній ситуації і тому вимагає рішучих кроків.
Сказане майже століття тому Миколою Хвильовим гасло «Геть від Москви» актуальне і сьогодні. Не треба боятися бути рішучими.