Сьогодні темою ZAXID.NET LIVE буде питання, з яким постійно стикаються усі без винятку львів’яни, що мають дітей, а саме – школи і гроші.
Практично в усіх львівських школах батьківські збори закінчуються однаково – треба здати гроші. Чому так і чи зобов’язані ми платити? Поговоримо про це у прямому ефірі з Оленою Пономаревою, головою ГО «Батьківська рада Львівщини».
Для початку пропоную подивитися коротенький сюжет, який підготувала наша журналістка Вікторія Іваскевич.
***
На штори, нові парти, додаткові заняття. І скільки б не боролись із поборами у школах – додаткові гроші далі вимагають і несуть. Часто це стає причиною скарг: якщо не в Управління освіти, то хоча б у соцмережах.
Пости у соцмережах:
«Прибирання класу, фонд школи, фонд класу... Хіба на мило і туалетний папір не забезпечила держава? 20+20+....15+...вийшло більше 300 грн разом».
«1000 грн: на дошку, стіл, паркет, ремонт, на люстри, 1000 гр ще на інше, а ще на зошити, альбоми, і це вже одразу 100 баксів набігає, а ще немає кінця і далі вимоги ростуть.
«Деякі батьки люблять "вишибати" гроші на подарунки, а я зі своїх релігійних міркувань деколи гроші не здаю,але хочу це якимось чином компенсувати, бо у свій адрес чую: “Ви не цінуєте працю вчителя”».
Найчастіше збирають на мило, туалетний папір та миючі засоби – хоча якраз на це дають гроші з міського бюджету. На камеру ж батьки школярів розповідають різні історії – і, як не дивно, більшість не проти скинутися на те, аби дітям було комфортніше.
Зоряна, мама трьох школярів: «Ну, збираються в класі гроші на якісь потреби, на якісь книжки з англійської мови, на охорону. Але таке, дуже спокійно».
Оксана, мама першокласника: «На охорону збирають, а так майже нічого не збирають. Ми тільки перший клас.
–А як ви взагалі ставитеся до подарунків учителям?
– Нам пощастило, наша вчителька подарунків не приймає.
Людмила, бабуся школярів: «Нема нічо, ніхто нічого не каже, ніхто ні на що не збирає».
Світлана, мама школярки: «Мені ніхто не говорить здавати на фонд школи кошти. На жаль, я про таке нічого не чула».
– Тобто у вашій школі такого немає?
– Я не можу сказати: особисто мені ніхто не говорив.
Оксана, мама школярки: «Ну, якщо потрібно на щось таке обов'язкове, то я, наприклад, за. Якщо потреба є – там якась хімія потрібна, то потрібно здати».
– А якісь подарунки вчителям? Збирають у вас зараз до восьмого березня?
– Ой, ми здавали скорше. Та, напевно будуть.
– А до цього ви як ставитися?
– Ну, якщо чисто символічно – то можна і привітати. Нічого такого немає.
В міському ж управлінні освіти кажуть, що у батьківській допомозі немає нічого протизаконного. Можуть і меблі купувати, й оплачувати додаткові уроки. Але все має бути добровільно і лише через банк.
Зоряна Довганик, начальниця міського управління освіти: «Неодноразово управлінням освіти видавалися відповідні накази про заборону обігу готівкових коштів. Тому ми рекомендуємо батькам скеровувати благодійні кошти на спец рахунки, які відкриті у кожного навчального закладу».
Готівку заборонено збирати навіть батьківським комітетам. І за цим має пильно стежити дирекція школи. Водночас у міському управлінні розповіли, що найбільше скарг отримують, коли одні батьки тиснуть на інших, аби ті здавали гроші. Згадаємо хоча б резонансний випадок у сихівській школі, коли мати однієї із учениць поскаржилась, що її доньці не дали повішати куртки до шафи, бо батьки не скинулись на нові меблі.
***
Пані Олено, я зауважив, що ви хотіли щось прокоментувати, коли говорили мами.
Дуже-дуже помітно: деякі батьки в курсі, що ці питання не просто так запитують, а десь це покажуть. Тому вони кажуть: «Ні-ні, у нас нічого не збирають». Кажу вам відверто – гроші збирають. Але ми і не розраховували дуже, що цей наказ відразу все змінить і перестануть збирати кошти. Найголовніше – що цей останній наказ…
Маєте на увазі наказ управління освіти…
Так – останній. Таких наказів є декілька – не тільки від управління, є і накази вищих інстанцій, є і з міністерства, і в 2010-му, і в 2009-му році подібні накази виходили. Але ніхто не контролював, нікого не карали.
Розумієте, тут потрібно взагалі розібратися, що таке побори, розмежувати. Бо, в принципі, завжди – і тоді, коли ми з вами вчилися – все одно десь щось батькам хотілося: якесь свято, щось прикрасити, якийсь похід зробити в театр, дітки ходили в цирк.
Ну, це зрозуміло: театр, цирк, але…
Завжди працювали активні батьки – маю на увазі, комунікували з вчителями, з адміністрацією, завжди це було. Потім прийшли важкі 90-ті роки, коли всі страждали, у вчителя мізерна зарплата, заклади освіти дійсно дуже страждали, дуже погане фінансування було. Тоді батьки зрозуміли і підставили то плече. Важкі роки були – і вони підставили плече, знали, що без них діти дійсно будуть сидіти в тій плісняві, треба десь щось підбілити, десь пофарбувати.
А зараз?
Поступово це перетворилося… Але це сподобалося чиновникам, розумієте? І коли батьки підставили плече – то в той час не було в нас децентралізації, не було в міста стільки грошей у бюджеті, як є тепер. У нас зараз – заявляю це відкрито – дуже багате гарне місто. На депозитах шикарні суми. Навіть міністр освіти Гриневич пару днів тому писала, дописи є в соціальних мережах: що подивіться, люди, скільки є грошей.
У нас виділяють шалені кошти. У нас освіта забирає з бюджету більше половини, більше, ніж охорона здоров’я. У нас освіта дуже багато грошей забирає. Але чи доходять ці гроші власне до дітей і чому збирають із батьків? Зараз я вам поясню. Тому що комусь це сподобалося, розумієте? А дехто з батьків вирішив, що він буде збирати гроші – і таким чином якусь владу зможе продемонструвати. Я не знаю, чому батьки над батьками знущаються...
Освітянам це сподобалося. Все почалося під «це ж заради ваших дітей, чому ви не хочете здавати?» Шановні, минули ті часи – все фінансує держава! Не треба підміняти функції держави. І коли батьки все купляють – держава ніколи і не буде надавати те, що належить дітям згідно з законами, згідно з Конституцією, згідно з санітарними нормами, регламентом.
Ви як представник громадської організації якимось чином принаймні тримаєте це питання на контролі?
Стараємося.
У нас, судячи з сюжету, найчастіше скидаються на мило, туалетний папір, мийні засоби – хоча якраз на це гроші з міського бюджету виділяють. А ви стежите, куди вони зникають?
Це неможливо відстежити. Я поясню – немає такої строчки. У нас є місцевий бюджет, є бюджет розвитку міста і є субвенція – три джерела фінансування освіти. Субвенція (не беремо, коли вона ще на енергоносії) – зараз це суто майже всі гроші йдуть на заробітну плату. Частково потім – ви чули, що там багато залишається, – її розподіляють, щось на підручники…
Утримання всіх комунальних навчальних закладів лежить на місцевому бюджеті. Капітальні витрати – заміна вікон, басейни, ремонти – це вже бюджет розвитку міста.
Так-от, наприклад, якщо школа – то там є свої певні формули: залежить від кількості дітей, стану школи, думаю, скільки років має ця школа. І виділяються кошти. Якщо це велика школа, якщо це «тисячник», наприклад (у нас такі є і на Сихові, і у Винниках 29-та величезна, наприклад), то директор школи на витрати отримує сто тисяч на рік. Як він їх витратить, наскільки ефективно і чому він не витрачає ці гроші на...
Тобто маєте на увазі, що замість туалетного паперу купують щось інше? Новий стіл у кабінет директора, наприклад?
Ну, я не знаю, чи в кабінет директора – але щось інше. І директор каже: «Бо нам це треба більше». Ні, шановні – спочатку виконайте норми. А якщо вам треба щось інше, то чому ви, коли подаєте [запит]…? Як формується бюджет? Директори шкіл мають дати фінансовий запит – кошторис вони роблять, що їм потрібно. Ну, не можуть же в управлінні все знати – у нас 117 шкіл, навчальних закладів. Вони подають: комусь треба дах, комусь ремонт, комусь меблі. Це все докупки. На підставі того, коли збирають всі оті фінансові запити, формується бюджет і виділяються кошти. Але ми знаємо, як районні управління освіти діють: кажуть «працюйте з батьками».
Але якщо ти – директор, то знаєш, що твоєму закладу треба – і маєш подати. Якщо управління тобі не надає, то скажи батькам чесно: «Я подав фінансовий запит, я просив – мені не дали».
Слухайте, але ж приблизно так у школах і відбувається – кажуть: «Нам дали от стільки, а нам треба ще оце».
А часто відбувається так: «Шановні батьки, нам нічого не дають, ми такі бідні! Та не слухайте ви нікого, і ту громадськість… Нам нічого ніхто не виділяє». Даєш запит: як бачиш, скільки виділяють – тоді в батьків очі відкриваються. Але коли перепитуєш…
Зараз вийшов новий закон про освіту. Це рамковий закон – ще не про середню освіту, це фундамент. І вже там чітко прописано, що на початку кожного місяця директор повинен звітувати. В доступі, публічно все мусить бути, бо публічні кошти – за них треба звітувати: скільки грошей, яке фінансування, на що витратили. Так само і батьківський комітет.
Львівські школи вже ніби почали це публікувати.
Почали вони публікувати. Скажу чесно – все підганяється. Батьки пишуть одні суми – ніби вони збирають ледь не по три гривні, а реально збирають і по три тисячі на рік – різні суми.
Я хотів би правильно зрозуміти – ви в принципі проти збору грошей у школах?
Ні, ну як я можу бути проти? Це не Пономарева проти, не «Батьківська рада», не громадськість – це закон. Ми за те, щоби дотримувалися законодавства – розумієте?
Але якщо дотримуватися законодавства і повністю профінансувати школи, то тоді немає потреби взагалі [платити], навіщо тоді батькам ще щось додатково?
А ви знаєте, що є такі міста, де не беруть вже давно з батьків – це заборонено? І в нас заборонено.
Власне, хотів теж запитати, як у нас заборонено. Ми з’ясовували про цей останній наказ управління освіти міста – і виявляється, це щороку видають такий ритуальний наказ, який просто не виконується.
Якщо зараз мова йде про останній, який вийшов 26 вересня…
Ви ж його і оприлюднили.
Ми його ще й оприлюднили – ми ж його, скажу чесно, і добилися, хоч він і на коліні писаний – так сталося. Коли батьки тиснуть на батьків і виходу іншого немає – то змушені були. Цей наказ має свої юридичні оказії, колапси – то таке. Але справа в тому, що це перший раз, коли Управління освіти звернулося [до батьків]. Раніше зверталися лише до педагогічних працівників, яким було заборонено збирати готівку. А тепер звернулися до батьківських комітетів, до батьків – заборонити і батькам збирати кошти готівкові. Наголошую – готівкові! Я вважаю, що до тих пір, поки батьки це не зрозуміють і не перестануть збирати, ніколи наші школи і садочки не будуть нормально фінансувати.
Пані Олено, я – батько двох дітей, які вчаться в школі. І я вам скажу, що батьки цього не зрозуміють.
Саме тому ми і мусимо…
Так, як ви і говорили: батьківські збори закінчуються тим, що «ну, треба здати» – і всі здають. Всім зручніше здати готівку. Зрештою, я не бачу різниці особливо.
Тому ми і наголошуємо, що батьківські збори і збори з батьків – це зовсім різні речі. Батьківські збори – це чудово, а збори з батьків – це кримінальна справа.
«Батьківська рада» мало того, що має свої осередки по Львівській області (у нас шість осередків діючих, десятки тисяч прихильників, активістів), ми ще є одні з ініціаторів – по всій Україні є Всеукраїнська коаліція батьків. Ми зустрічалися з міністром і наполягали звернути увагу на ці питання. І от зараз наші всі колеги… Ми не хочемо розпорошувати.
У Львові видали цей наказ. Якщо хтось помічає зміни в освіті – то моментально пішла ланцюгова реакція: 26 вересня Львів, 3-го [жовтня] моментально підхопив Київ – і такий самий наказ, далі пішло, далі, далі… Зараз ми чекаємо, триває суд: пан Фурманюк, громадський активіст, Кривий Ріг, подав у суд на школу за те, що з нього вимагають на ті самі мийні [засоби]. Зараз ми робимо прецеденти.
Тобто цей наказ львівський став прецедентом для України?
Так, львівський – для України. Ми чекаємо, що стане судова справа, яку він виграє по школі. А в Харкові мама подала вже на маму з батьківського комітету.
Бо якщо ви так само слідкували і дивилися – що таке батьківський комітет? «Батьківська рада Львівщини» вважає, що це незаконне формування – я вам зараз за одну хвилину це докажу. Тому що батьківський комітет – скажіть мені взагалі, що це взагалі за формування?
Ми ж розуміємо, що батьківські комітети – це, умовно, неформальні утворення, це група «таваріщей».
Так. Ну, раніше було положення №440, точніше наказ 440 про примірне положення про батьківські комітети. Зараз його скасували. І моментально під вечір міністр, як скасувала (тому що він не відповідає новому законодавству) терміново зразу сказала: «Ні-ні-ні, ми не забороняли».
Я от тепер відповідаю на перше ваше запитання: проти ми чи не проти. Ми не проти, ми тільки за. Ми – самі ті батьки, які з задоволенням займаються волонтерством, допомогою. Але все має бути чесно, щоби уникнути того брудного потоку готівки. Бо пропадають кошти, бо наживаються на коштах і батьки, і освітяни.
А у вас є такі факти, що хтось наживається?
Є факти. І ті факти ми надаємо в управління [освіти].
Назвіть якийсь випадок – хто нажився на батьківських коштах.
Тільки не називаючи навчального закладу, бо я не маю такого права від батьків. Ось у чому вся суть – батьки настільки залякані деякі: вони здають, а потім виходять попід школу, і починається бруд, бруд у соцмережах. Ви розумієте, що оці побори настільки принизили саму галузь, стільки бруду…
Тобто ви кажете, що в Харкові подала одна мама на другу.
На батьківський комітет.
У Львові немає таких випадків?
Ну а ми навіщо…
Невже є люди, які готові відкрито заявити, що в них вимагають гроші?
Є люди, які готові відкрито заявити. Скажу більше: зараз у Львові не те, що тиск батьків на батьків (тому що в «Батьківської ради» у статуті прописано захист прав учасників освітнього процесу), зараз вже є факти поборів адміністрації школи з учителів і тиск вчителів на вчителів. Якщо це булінґ (це про дітей більше), я забула це слово…
Ну, булінґ, цькування.
Ну так, це до дітей, до дорослих там трошки інакше.
Ну, це вже адміністративний тиск, якщо директор на вчителя тисне.
Тобто те, що відбувається всередині, настільки треба привести в законне поле. Ми розбалансували галузь освіти.
Я правильно розумію, ви хочете сказати, що директори якихось львівських шкіл змушують вчителів збирати певні суми?
Є такий факт. Думаю, що в нас буде суд по тому факту.
А ви не готові розголосити подробиці?
Не готові, тому що не можу – ми зараз вивчаємо цей факт, збирається певна база документів. Ще один випадок: 95-та школа, Таня Говірко, я з нею так само спілкувалася. Факт по 98-й школі багатьом відомий (завдяки чому і наказ ми маємо).
Ви маєте на увазі сихівську школу?
Багато шкіл, де з тими поборами… Але найсмішніше (знаєте, воно вже доходить до дикості) коли мама – це вже не батьківський комітет школи… От зараз маю. Він до сих пір не підтверджений, бо доки нам не напишуть офіційної заяви, ми можемо лише послухати. А батьки дуже хочуть, щоби громадськість вирішувала їхні проблеми, вони не хочуть починати з себе. Треба заявити.
Так, це поширено.
І от зараз є дуже такий цікавий факт, як мама збирала гроші. Мама збирала-збирала гроші, а потім не з’явилася на батьківські збори і зникла – забрала документи і пішла зі школи. Батьки кажуть: «Де наші 28 тисяч?» А вона: «Які 28 тисяч? Ідіть в суд, докажіть, що ви мені їх давали». І мама перевела дитину в іншу школу. От вам і факт.
Скажіть, будь ласка, а якщо справді є щире бажання, наприклад, «плазму» купити?
Будь ласка.
Але коли хтось з батьків сам, без згоди комітету…
Якщо хтось із батьків сам, без згоди комітету – ну звісно, Господи!
Але чи не трактується це як хабар, певним чином?
Чому? Якщо це робиться публічно, оформляється акт передачі, ставиться це на баланс – будь ласка. Як часто ми бачимо – і в лікарні дарують…
Добре, то якщо я подарую вчительці золотий перстень на 8 березня чи директорові школи…
Ну, це ваше право.
Послухайте, для будь-якого державного чиновника таке би трактувалося як спроба підкупу! А ви хіба не вважаєте, що такий подарунок може трактуватися як спробу підкупу?
Якщо ви про це розголосите… А хто вам може це заборонити?
Я скромний, я не хочу слави.
Не важливо, я не беру зараз суми. А може, ви просто квіти захотіли? Не бачу в цьому нічого поганого, якщо ви йдете і даруєте.
Скажу більше: от зараз 8 березня – не принижуйте вчителя… Я писала цілу статтю на ту тему. Не принижуйте вчителя! Не потрібні вчителеві ваші подарунки, які ви даруєте нещиро. Коли ви збираєтесь гуртом, бо ото дешевше, цілий рік того вчителя поливаєте брудом у соцмережах, обливаєте брудом попід школою. На вчителя кажете, що він побори завів – хоча самі батьки винні і збирають ті гроші в більшості випадків. І потім, коли ви приходите два рази в рік, там на 8 березня (хоча я взагалі не бачу потреби цього дня когось вітати, ми з днем електрика нікого ніби не вітаємо), з Днем вчителя ми звикли вітати. Ну, то таке, то вже хай батьки самі розбираються. Або на День вчителя ви вбираєте ту таку штучну посмішку на обличчя і несете вчителю – ви його тільки цим принижуєте, повірте.
Вчителі – самодостатні люди, особливо молоді. В них є ті, хто їх любить і хто їх щиро вітає. Не треба принижувати, а потім розповідати, що ви подарували. А якщо бажаєте привітати… Я свого директора школи, свого вчителя вже багато років (вже десятки років, як я закінчила школу) завжди вітаю на день народження, ну і з професійним святом – телефонний дзвоник. А на день народження я завжди приходжу. Якщо вони мене побачать – передаю їм велике вітання! Тому робіть це все щиро.
А бажаєте в школу щось? Батьки, ну хто ж вам забороняє? Є рахунок. Давайте про рахунок поговоримо – я вас прошу, це дуже важливо. Не слухайте байки, що «то казначейство, через нього важко, а потім податки». Благодійність у нашій країні не обкладається податком. А якщо ви навіть зробили внесок, то ще й відшкодування в кінці року йде за благодійність. І рахунок – це публічні гроші, вони ніколи нікуди не зникнуть.
Добре, пані Олено. На жаль, наш час вичерпався.
Мало.
Звичайно, мало – але такий формат програми. Нагадаю, що сьогодні у нашій студії була голова громадської організації «Батьківська рада Львівщини» Олена Пономарева. Дякую вам, до побачення.
Вам дуже дякую, до побачення. З першим днем весни.