Почаїв і Пустота

Війна на Сході відлякала прочан і з України, і з країн колишнього союзу

21:31, 1 листопада 2015

Через війну на Донбасі Почаївська Лавра втрачає туристів, а місцеві мешканці – шанси заробити. Саме зараз вони розуміють взаємну потребу одне в одному: історичний осередок російського православ’я виявився не таким вже й усесильним без підтримки місцевих жителів, які його оточують. Лавра вже куди обережніша зі своєю риторикою, але й досі простягає невидиму длань до всіх процесів життя у Почаєві.

«Русскій мір» vs Бандера

Золоті бані Лаври ще ледь виблискують, огорнуті ранковим туманом, але їх поклик уже чутно звідусіль. Церковний дзвін відлунює від стін міста й поки поодинокі жінки, оперезані хустками, прямують до утрені, міським сквером поважно походжає череватий батюшка Харитон. Його кроки широко розтинають рясу, а сиза борода спадає на синтепонову куртку.

– Почаевская Лавра – это православная святыня, где люди спасутся от Третьей мировой войны! Приезжайте в Почаев, покупайте здесь дом.

Харитон – не місцевий. Розповідає, що до цих країв приїхав із Казахстану, коли його покликав Бог. Перехожим теж радить прислухатися до Бога, особливо в справах політики. Місцеві вибори для Харитона – цирк шапіто, за яким ховається війна та смерть. І через людей, які в цей час голосують, з’являться лише трупи.

– На выборы идите в Лавру. Голосуйте за Иисуса Христа, – завершує настанову батюшка та поспішає додому. Він прихворів та хоче полежати на пічці.

Почаїв – маленьке містечко, в якому вісім тисяч мешканців розташувалися навколо Свято-Успенської Лаври. Коли для всього православного світу це святиня, то для почаївчан – це також засіб вижити, адже місто живе завдяки туристам. Та Лавра зараз переживає не найкращі часи. Війна на Сході відлякала прочан і з країн колишнього союзу, і тих українців, які не хочуть ходити до церкви, пов’язаної з московським патріархатом.

Діду Миколі – за 70, і він вийшов з дому задовго до свого автобуса; попри струнку поставу, крокує помалу, дуже неспішно.

Він народився в селі неподалік,  однак більшу частину життя працював у Запоріжжі. Після смерті дружини повернувся на рідні землі – до коханки.

– Коли в Лавру приїжджав той священик, багатєй з Росії, що на Курілах отдихає, то стільки охрани було. А так побили б тут його к єбєной матєрі.

Може, колись, каже Микола, зберуться тут люди, як на Майдані – і Лавра стане українською. А поки, мовляв, лише балачки.

Невдовзі у Почаєві має постати пам’ятник Володимирові Великому, наразі ж на його місці визирає картина: в одній руці київський князь тримає хрест, а в іншій – тризуб у червоно-чорному обрамленні. З місцевого ринку лунає то хриплий шансон, то козацькі застільні пісні: продавець прилавку з дисками чергує збірки «Золотые купола» та «Українські народні».

«Русскій мір» та «бандерівці» вживаються тут довгий час, схоже, що тепер ця протилежність поглядів набуває химерного симбіозу. Відсутність закордонних туристів на вулицях змусили Лавру (яка, до того ж, позбулася політичного протекторату Партії регіонів) та містян ретельніше приглядатися одне до одного. У скрутні часи вони приречені шукати шляхів співіснування.

Пакт про ненапад

У день міських виборів срібляста лада патрулює місто. Минаючи виборчі дільниці, машина зупиняється біля кафе. З неї виходить мер Почаєва – Василь Бойко.

Раніше він був начальником міліції. Та коли настала пора пенсійного віку, Бойко вирішив піти у політику. На посаді мера – лише рік, але на сьогоднішніх виборах він спробує її втримати як кандидат від «Солідарності» Петра Порошенка.

На Бойкові простенький костюм – схоже, ще з минулої роботи, а з яскравої сорочки випинають та виблискують запонки. Під час розмови в кафе до нього час від часу підходять місцеві, аби привітатися: мер радісно простягає їм руку.

– Знаєте, я не хочу конфліктів. Бо якщо я буду підтримувати одну сторону, то інші стануть проти мене. Я приймаю всі варіанти думок.

Цей рік, каже Бойко, був дуже важкий, але робота в міліції психологічно його загартувала. Міській раді вдалося вигідно переглянути в суді понад 30 справ, провести ямковий ремонт на асфальтованих дорогах і мінімально навести лад з неасфальтованими. Але поки мер шукає, як залучити інвестиції в покинуту після Союзу промисловість міста, економічно Почаїв виживає переважно завдяки Лаври. Тому загострення ситуації довкола монастиря мера лякає:

– Владика Володимир, настоятель Лаври  – розумний чоловік. Втримати тут стабільну ситуацію, щоб не було бійки між сусідами за церкву – це треба вміти. До мене приїжджали деякі організації, просили провести мітинг, а я їм кажу: «Не будоражте людей!». Бо ви частину піднімете, а частина буде проти вас. Не лізьте сюди, ми розберемося самі.

Лавра не лише дає людям змогу заробити, а й готова займати українську сторону: Бойко розповідає, що кілька разів вона відправляла на Донбас одяг військовим, а також своїми силами відремонтувала дві старі швидкі.  І додає, що Лавра зараз тримається осторонь політики:

– Коли був Янукович, то батюшкам конкретна команда була вказувати людям, за кого голосувати. А от зараз зустрічався з владикою Лаври і кажу йому: «Владико, у нас вибори. Але ви служите господу Богу, то не потрібно сюди вмішуватися».

–  І він погодився?

– Сказав, що не має нічого проти. І під час перевиборчого періоду вони не втручалися в політику, ось так щоб на проповідях говорити, кому віддати голос.

– А раніше так і було?

– Я не буду казати за раніше. Я кажу, як зараз є.

– У кого є підтримка в Лаврі, той і виграє вибори, – каже голова міського осередку «Свободи», Микола Замковський.

Цього разу він не балотується, бо каже, що не хоче йти на поклон до владики Володимира, якого називає намісником Кремля. Проте Лавра, як «містоутворююче підприємство», змушує з собою рахуватися навіть тих, хто у своїх політичних поглядах проголошує радикально протилежні речі. Миколу Замковського можна було б назвати почаївським Дон Кіхотом, який воює з дзвіницями Лаври, якби його помічник, Тарас Паляниця, теж свого часу не долучився до їх будівництва. На території святині постійно зводять нові приміщення, які допомагають розбудовувати мешканці міста, оскільки іншої роботи в Почаєві небагато. Та праця такого характеру небезпечна, часом там гинуть люди, за загибель яких Лавра не несе відповідальності, оскільки офіційно їх не працевлаштовує. Замковський звинувачує Лавру в тому, що вона тільки паразитує на місті та його мешканцях.

–  Одна іконна лавка могла б утримувати цілий район, якщо б платила податки. Нещодавно Лавра звела готель на дві тисячі місць, податки з якого міська рада хотіла змусити платити в казну міста, та він зареєстрований як «странноприємний дім», тому Почаїв не отримує ні копійки.

«Свободівець» каже, що Лавра лише прикидається українською церквою, насправді ж владика має тісний зв’язок і з Московським патріархатом, і з Кремлем.

– У Лаврі не молилися, не моляться і не будуть молиться за українське військо та загиблих. Більше того, було багато прикладів, коли приходили люди, хотіли віддати записки за упокій душі померлих солдатів, а вони казали, що краще б він військкомат підпалив, аніж ішов воювати на Донбас.

Та попри обурення Замковський не бачить сенсу боротися з Лаврою, оскільки всі, хто стають на цей шлях, програють. На його думку, хід історії міста може змінити лише задокументоване рішення «зверху», яке переведе Лавру під іншу юрисдикцію.

Де шукати майбутнє

Юрій – власник та шеф-кухар ресторану «Гражда», облаштованого в національному стилі. Сьогодні тут – лише кілька зайнятих столиків з-поміж кількох залів. Заклад розрахований на туристів, а їх уже значно менше, ніж 5 років тому, коли Юрій відкрив ресторан.

– Бачите, печу хліб тут, м’ясо. Заробляю сам гроші, як можу, – каже він, місячи тісто на зімпровізованій посеред залу кухні.

Щоб відкрити «Гражду», Юрію довелося чимало поїздити на заробітки:

– Багато де був. В Польщі, Німеччині, Англії. Ніде такого, як у нас, нема. Хоча й країна не паршива, і люди не паршиві…  А сьогодні у посольствах черги стоять по 3-4 місяці, щоб візу отримати. І вся молодьож, яка нормальна, виїжджає. Ніхто не бачить тут перспективи. Якщо раніше на заробітки їздили, то тепер назавжди.

***

Не хоче нікуди їхати з Почаєва Степан – організатор почаївського руху Street Workout, учасників якого об’єднує любов до здорового способу життя та православ’я. Він працює охоронцем у Лаврі, але у вільний час почав качатися на турніках. Невдовзі довкола нього зібралася група однодумців, які разом вирішили облаштувати новий спортивний майданчик власними силами. Зараз активісти добудовують спортивний зал: Лавра допомогла з приміщенням та будматеріалами, а місцеві підприємства – грошима.

У вході до спортзалу висять православні молитви та список жертводавців. Тут діють строгі правила:

– Тут не можна матюкатися, і за кожен матюк доведеться відтискатися тридцять разів. А якщо хтось у вільне время займається тим всяким, курить по углам, то ми його просто вичеркуєм. Даєм попередження, а потім виганяємо.

Православна складова гуртка для Степана не менш важлива, ніж усі інші:

– Ми з хлопцями постійно вітаємо Владику зі святами.  Ходимо постоянно на службу, щоб мати не лише силу, але й голову. У Лаврі ми теж як сім'я.

***

На виборах переміг Василь Бойко. Ситуацію в Почаєві він описав історією, схожою на  притчу: «Було озеро каламутне. Намул, грязь, даже купаться не можна. Потім з часом вся грязь осіла на дно, очистилося помаленьку, більш-менш появилася чиста вода. А то прийде дядько з вилами, скалатає, і знову вся грязь у воду. Нашо то робити?».

На ранок після виборів Почаїв став ще більш тихим та порожнім. Схоже, всі бояться скаламутити воду.