Віза на Донбас
IQ

Віза на Донбас

Як переїхати з контрольованої території на неконтрольовану і навпаки

Володимир Молодій, 2 червня 2015 3388 0

Після двогодинного чекання на дозвіл зайти на територію блокпосту шкіра від спеки та пилюки стає липкою. Це перший шар втоми. У людей, які стоять на іншому кінці блокпосту, ця втома багатошарова. І помножена на такі ж товсті тривогу та знервованість.

За цей час повз нас проїхало 50-60 авто. У більшості автомобілів є спільна ознака – номерні знаки із поєднаннями літер АН і ВВ. А ще низька посадка, незалежно від моделі. Причина – у вантажах, які вони везуть.

Амортизатори темно-вишневої Opel Astra, яка стоїть при в'їзді на блокпост, зараз відпочивають – майже весь вміст її багажника розкладено поруч. Це пакунки з продуктами, блоки згущеного молока і томатної пасти. Та підставою для детальнішого, ніж в інших, контролю, мабуть, стали близько 10 дволітрових пластикових пляшок пива. Алкоголь у таких кількостях кваліфікують як комерцію, а на це потрібний відповідний дозвіл.

«Ви зможете поїхати далі, тільки якщо виллєте все пиво», – слова військового звучать як остаточний вирок без права на апеляцію. Чоловіки з «Астри» мовчки тупцюють кілька хвилин довкола машини, сподіваючись, мабуть, хоча б на якусь альтернативу. Але потім, розуміючи, що вибору таки немає, починають носити пляшки за кількадесят метрів. «Отуди, щоб не смерділо потім на сонці», – військовий помахом руки вказує, де виливати алкоголь.

Офіційна назва блокпосту за Артемівськом – Контрольно-пропускний пункт в'їзду-виїзду «Миколаївка». Місто Миколаївка розташоване поруч, звідти недавно й перенесли цей блокпост. Пункт є одним із кількох коридорів, через які людей і транспорт пропускають за лінію військового конфлікту в Донецькій та Луганській областях.

Зараз з боку Артемівська, при в'їзді у напрямку неконтрольованої українською армією території, стоїть близько десяти машин. Але з того боку, з Майорська, тягнеться, виблискуючи на сонці, вервечка із понад сотні авто.

Підполковник Юрій Ковальчук, заступник коменданта блокпосту, каже, що так склалося через заборону з 1 травня пропускати вантажний і пасажирський транспорт на контрольно-пропускному пункті у Лисичанську. Тепер усі рейсові автобуси їдуть через «Миколаївку».

За словами військового, за добу через цей блокпост пропускають біля 2 тисяч людей та до півтори тисячі транспортних засобів. Справа його підлеглих – перевірити документи на проїзд і обшукати авто щодо наявності зброї і вибухових речовин. Військовий кілька разів наголошує, що вони роблять це ще перед блокпостом. Бо вже на ньому відбувається перевірка лише документів. Усі необхідні дозволи на перевезення промислових вантажів окремо перевіряє фіскальна служба.

Три місяці замість десяти днів

На іншому краю блокпосту, з боку окупованої української території, стоїть невеликий білий вагончик з кондиціонером на даху. Серед документів, яких вимагають військові на перепускному пункті, ключовою є перепустка для виїзду і в’їзду до зони збройного конфлікту. У цьому вагончику і видають такі перепустки. А також оформляють документи на їх отримання.

 Цей документ був запроваджений рішенням РНБО ще 21 січня 2015 року. Перепустки видають спеціальні координаційні групи, створені при відділах МВС районів у містах Дебальцевому, Старобельську, Великій Новосілці, Маріуполі й Артемівську. Але з боку тимчасово неконтрольованих територій – філіалами координаційних центрів. Це маленькі вагончики відразу на блокпостах. За дозволом перетнути лінію розмежування сюди мають звертатися українські громадяни з «того» боку.

Саме з таких людей формується гучний і рухливий натовп біля будки координаційного центру. На відміну від принишклих і флегматичних людей в авто, які вже отримали перепустку, тут часто чути крики і сварки. Це здебільшого старші люди. Більшість приїхали із Горлівки і стоять тут від шостої ранку. Вони виглядають втомленими та безпорадними, хоча при цьому залишаються рухливими й гучними. Серед причин отримання перепускного документа на вільну територію часто вказують отримання пенсії.

Згідно з правилами, після подачі необхідних документів і їхньої перевірки заявнику мають надати перепустку через десять днів. Однак люди нарікають, що насправді перепустки отримують аж за кілька місяців. Для того, щоб дізнатися, чи документ готовий для видачі, існують номери телефонів гарячої лінії. Проте на практиці за цими номерами або не відповідають, або ж вони взагалі не працюють. Щоб довідатися про готовність перепустки, треба їхати в координаційний центр і запитувати про це усно.

Світлана прибула з Горлівки. Документи здала ще 20 лютого. Сьогодні, через три місяці, приїхала забирати перепустку. Розповідає, що дзвінки на гарячу лінію жодного результату їй не приносили. Дізналася ж про те, що її перепустка є готовою, від знайомих – вони отримували свою швидше і випадково почули її прізвище із переліку, який зачитували.

Підполковник Юрій Ковальчук підтверджує існування проблеми з порушеннями термінів оформлення перепусток. Він каже, що до військових на блокпосту часто звертаються з претензіями на цю тему. «Але це ж не до нас питання. У нас чітко: якщо немає перепустки, ми завертаємо назад», – каже підполковник.

Світлані документ потрібний для того, щоб їздити за пенсією для хворого батька. Під час найбільших обстрілів вона переїжджала з сім'єю до Краматорська, але згодом всі повернулися назад. Жінка розповідає про незручності, пов'язані з хворим татом, як раптом відчиняються двері вагончика, і чоловік, вийнявши цигарку з рота, вигукує її прізвище. Світлана протискується у двері і за кілька хвилин виходить, тримаючи в руці білий папірець із буквою С на звороті.

Літера на документі вказує на сектор, в якому діє контрольно-пропускний пункт із коридором для дозволу перетинати лінію зіткнення. Старобільськ – А, Велика Новосілка – Б, Артемівськ – С, Маріуполь – М.

Нерозголошення даних...

В Артемівську біля входу в будинок, у якому працює координаційна група, понад два десятка людей. Це ті, хто прийшов за перепусткою з українського боку,  місцеві та переселенці. Час від часу двері відчиняються, і жінка по-радянському, з криком впускає когось всередину. Скарги у людей тут такі ж самі, як і на блокпості – неможливо додзвонитися за номерами довідкової служби та тривале очікування документа.

В Олександра Малюченка, полковника СБУ, відповідального за роботу координаційної групи, на більшість питань відповідь одна: дуже велика кількість заяв для видачі перепусток. У центрі, за його словами, щоб швидко їх опрацьовувати, надто мало людей і техніки. У кімнаті, де пишуть заяви, полковник показує стоси документів, поданих на вироблення перепустки. «Це вже частково оброблені, які перебувають зараз на перевірці. Їх там близько 18 тисяч», – каже полковник.

Згодом військовий розповів, що проблема є комплексною, бо роботу також уповільнює відсутність чіткої координації між тими базами даних, які потрібно перевіряти, опрацьовуючи заявки від людей. Крім того, з перепусткою одного сектора не можна проходити в іншому. Люди не завжди це знають, йдуть, їх повертають, і це створює ще більше плутанини та нервовості.

Подати документи можна через електронну пошту, каже полковник Малюченко. Але додає, що цей спосіб не є ефективним, бо або формат документів може не відкриватися, або люди не те шлють. Донедавна працювала електронна база даних, де можна було отримати інформацію про етап, на якому перебуває розгляд заяви на перепустку. Але цю систему забракували через існування ризику розголошення персональних даних заявників. Планують запровадити безпечнішу, у якій був би доступним лише номер заявки та стан її розгляду. Та коли саме це станеться, полковник не уточнює.

Олександр Малюченко виглядає втомленим. Періодично його перекрикує жінка, яка впускає і випускає з приміщення людей. Полковник говорить, що дівчата-волонтери на дзвінки відповідають постійно, всі телефони працюють. А те, що люди не можуть додзвонитися, є наслідком перевантаження мережі.

Підштовхування до корупції

Крім довгих термінів і мертвих телефонів, люди у чергах за перепусткою говорять і про корупційну складову у системі проходження лінії розмежування. Якщо  заплатити 500 гривень певним людям, то можна зробити перепустку за кілька днів.

Геннадій Якубов, волонтер організації SOS-Краматорськ, підтверджує, що до них часто надходить інформація про процвітання такого бізнесу на непідконтрольній території. Переселенці, які приходять до них в офіс, називають ціни за такі послуги від  300 до 700 гривень.

Волонтер переконаний, що корупційного монстра породила саме недосконалість пропускної системи. Всю нелогічність Геннадій пояснює на прикладі бюджету поїздок для вироблення перепустки для середньостатистичного заявника. Щоб приїхати й здати документи, часто людині потрібно витратити 200-300 гривень. Оскільки додзвонитися годі, через деякий час треба знову витратити таку ж суму лише для того, аби дізнатися, чи готова вже перепустка. Якщо неготова, то доведеться їхати ще, як мінімум, раз. «До нас приходять люди й кажуть: мене ніби підштовхують заплатити якомусь дядькові 500 гривень і отримати перепустку відразу», – каже Геннадій. «Ці документи однозначно потрібні, але треба зробити їх отримання легшим і простішим», – говорить волонтер.

На думку Якубова, рецептом, аби позбутися корупції, тут можуть стати легальні платні послуги з вироблення документа. «Люди, які заплатили 700 гривень, впродовж дня отримують цю перепустку. Тому очевидно, що існує пріоритет у їхньому виготовленні. Гадаю, якщо буде можливість офіційно заплатити та пришвидшити справу, то буде взаємна користь. А також швидше з’являться можливості й ресурси у координаційних груп купити комп’ютери й організувати свою базу так, щоб система працювала максимально швидко», – пояснює Геннадій Якубов.

«Пробачити й забути»

Як біля вагончика на блокпосту, так і біля дверей в Артемівську люди нарікають насамперед на організацію системи перепусток через буферну зону. Скаржаться на бюрократію і корупційні схеми під час вироблення цього документа. Другим пунктом обурення часто є взагалі доцільність цих перепусток. І вже звідси починають критикувати центральну владу. Проте коли мова заходить про війну і життя на окупованих територіях, то критика стосується здебільшого одного боку військового протистояння – того, що із заходу. Хоча відповідальність за початок бойових дій узагальнено покладають на всіх. «Треба визнати помилки з обох боків і обнятися по-братськи. З двох дурнів хтось має бути розумнішим, хтось має першим подати руку. Пробачити й забути, – говорить жінка років 60-ти біля дверей координаційного центру в Артемівську. – Коли все закінчиться, то ми б хотіли, щоб було так, як було раніше».

Світлана з Горлівки вважає, що війна почалася «з верхів»: «Вони там щось не поділили, а ми гарматне м'ясо. Завжди потрібно шукати компроміс і домовлятися». Відповідаючи на питання, хто з ким мав би домовлятися, в тоні голосу з'являються вагання: «Я вважаю, що українська влада у нас є. І якщо в Києві вони намагаються виконувати мінські домовленості щодо “ДНР”, отже, і на тій території у нас є якась влада... Ось з ними нехай і домовляються. Хочуть кордону, то нехай буде кордон, тільки припиніть стріляти. Це єдине прохання». Сивий чоловік у шкірянці, який стоїть поруч і згідно киває головою, додає: «Знаєш прислів'я – пани сваряться, а у холопів чуби тріщать».

Про те, де б вона хотіла, щоб залишилося її місто після завершення війни, Світлана говорить тихо і якось сором’язливо: «Я хотіла б, щоб Горлівка лишилася в Україні. Не можу пояснити чому. Десь в середині щось так підказує. Але із трохи зміненою владою. Риба гниє з голови, отже, голову треба ампутувати».

 

Проект реалізує ГО «Телекритика» у партнерстві з Асоціацією польських журналістів у рамках Польсько-канадської програми підтримки демократії за підтримки програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук