Покер та кіно, або Що радять норвезькі вчені

Відразу декілька фільмів стартували в українському прокаті 1 лютого. Три з них вартують особливої уваги: вони прикрашені роботами зірок, отримали чи претендують на різноманітні нагороди, а головне – є цікавими та різними.

Засновано на нереальних подіях

«Зменшення» Александра Пейна брав участь у Венеціанському кінофестивалі. Ім’я цього іронічного представника незалежного американського кіно дуже добре відомо усім, хто дивиться фестивальне кіно. «На узбіччі», «Небраска» тощо давно визначили йому місце десь в тій частині кінематографу де живуть собі брати Коени.

Ні, Пейн не заливає екран кров’ю, але примудряється через комедійні ситуації та абсурдні пригоди говорити про дуже важливі речі. Усе це є і в «Зменшенні» (Downsizing), де головні ролі зіграли Метт Деймон та Крістоф Вальц.

Мет Деймон вміє бути переконливим у будь-якому розмірі

Сюжет простий: ресурси на Землі закінчуються, для того, щоб їх заощадити, норвезькі вчені розробляють технологію зменшення. Тепер 12-сантиметрові люди потребують дуже мало, а буквально за пару доларів можуть дозволити собі дуже багато.

Подружжя типових представників американського середнього класу вирішує піти на цю процедуру. Пол (Деймон) успішно її проходить і, прийшовши до тями, дізнається що його дружина передумала в останній момент. На нього чекає розлучення, нудна робота та самотність. Аж до того часу, поки він не познайомився з ексцентричними сусідом (Вальц)... Пейн розповідає про життя «маленької людини» в прямому сенсі цього слова, він створює модель світу ніби то в ляльковому будиночку.

«Зменшення»: як врятувати Землю та себе самого?

Проте цього разу режисер трохи зраджує собі: ситуації та герої є дещо передбачуваними, моделі очікуваними, а розв’язка сентиментальною. Проте майстерність, з якою Пейн проголошує відомі істини та віртуозність у вмінні змусити з неослабним інтересом слідкувати за банальностями та співчувати їм, приводить фільм до категорії «must see». Кіноманське задоволення гарантоване, а особливо напружуватись не доведеться.

Кому варто подивитись? Тим, хто переймається долею планети, надто серйозно ставиться до цього, а також любить Деймона та старий добрий гумор.

Засновано на напівреальних подіях

Француз Мішель Хазанавічюс ніколи не приховував, що є насамперед кіноманом. Саме такою є його картина «Артист», яка принесла йому не лише світову славу, оберемок призів, але і репутацію вишуканого естета. Після невдалої драми «Пошук» Хазанавічюс знову сідає на свого улюбленого коника: історію кіно. І знову він його вивозить у фільмі «Молодий Годар».

І це попри те, що Мішель підняв руку на святе: на самого Жан-Люка Годара, постать таку ж культову, як і похмуру.

Коли стало відомо, що фільм відібрали до конкурсу Канн, його відразу, задовго до початку фестивалю, призначили головним провалом. Не сталося.

Хтось повідомив про замінування залу перед прес-переглядом у Каннах

Цікаво було спостерігати за подивом на обличчях критиків після прес-перегляду (до речі, показ відклали через повідомлення про бомбу у залі, що дехто відразу назвав символічним).

Хазанавічус екранізував спогади дружини Годара Анн Вяземські того періоду, коли великий режисер зняв «Китаянку».

Гаррель, Хазанавічюс та Мартін представляють фільм у Каннах

На дворі 1968 рік. Годар стає символом та прапором студентів, що вийшли на вулиці. Годар їде у Канни, на той знаменитий фестиваль, який він та його колеги зірвали.

Він дивакуватий, лисуватий та смішний, він постійно губить серед революційних буревіїв свої знамениті окуляри та дуже багато говорить. Саме таким він постає у блискучому виконанні красунчика Луї Гарреля.

До слова, в оригіналі фільм називається Le redoubtable («Розгніваний»). Хазанавічюс не боїться бути іронічним, бо він іронізує з любов’ю.

«Молодий Годар»: кіно про кіно

Чудові діалоги, актуальні й для нинішніх кінематографістів-революціонерів, легкість і якась неймовірна повітряність, із якою Хазанавічюс робить своє кіно, дозволяють глядачеві легко та невимушено мандрувати хвилями пам’яті, знаменитих історичних та кінематографічних подій тощо. Недоліком можна назвати якусь надто мляву Стейсі Мартін у ролі Анн Вяземські.

Анн Вяземські, актриса та письменниця, внучка Франсуа Моріака, встигла побачити фільм і навіть побувати на його прем’єрі (невдовзі вона померла). Чи варто говорити, що Ґодар фільму не бачив?

Кому варто подивитись? Кіноманам, шанувальникам стильного французького кіно у доброму сенсі цього слова, любителям мистецьких суперечок. Шанувальницям Гарреля? Так, але обережно.

Засновано на реальних подіях

Якщо Пейн вигадує зовсім фантастичний сюжет, Хазанавічюс з легкістю жонглює фактами, то один із найвідоміших сценаристів Голлівуду Аарон Соркін у картині «Гра Моллі» (Molly's Game) розповідає реальну історію, яка трапилась зовсім недавно.

Головна героїня - Моллі Блум. Не потрапивши до Олімпійської збірної через травму вона вирушила до Лос-Анджелеса. Дівчина влаштовує підпільний покерний клуб для знаменитостей Голлівуду. Згодом вона робить з цієї справи потужний та надійний бізнес. Аж поки ФБР не висуває їй звинувачення…

«Гра Моллі»: режисерський дебют відомого сценариста

Стрічка знята за автобіографічним романом Моллі Блум, її історія чомусь так сильно надихнула кінобіографа Цукерберга та Джобса (Соркін є сценаристом фільмів «Соціальна мережа» та «Стів Джобс»), що він нікому не довірив втілювати свій сценарій. «Гра Моллі» - його дебютна кінокартина у якості постановника. Головну роль зіграла Джессіка Честейн, а роль її батька – Кевін Костнер.

Соркін явно дуже уважно дивився фільми, які знімали за його сценаріями. Він використав увесь накопичений голлівудський досвід створення байопіків та пафосного перетворення сумнівних персонажів у героїв. В тім, реальним є факт, що Моллі Блум втратила все, не пішовши на угоду з ФБР й так і не оприлюднила відому лише їй інформацію про своїх клієнтів. Проте у Соркіна вона майже ідеальна, хіба що наркотики вживає.

За роль Моллі Блум Джессіку Честейн номінували на «Золотий глобус»

Як і його колеги, такі блискучі сценаристи як Чарлі Кауфман чи Ґільєрмо Арріаґа, Соркін не відкриває чогось нового у ролі режисера. Проте йому вдається зняти кіно, яке цікаво дивитись. А це вже немало. І, звичайно, Честейн стабільна та переконлива. Що теж не є чимось новим у кінематографі.

Кому варто подивитись? Шанувальникам міцного голлівудського кіно старої школи та адептам титру «засновано на реальних фактах». Аматорам покеру дивитись обов’язково. Лише вони зможуть зрозуміти текст повністю.

Фото: Катерина Сліпченко та кадри з фільмів (IMDB)