23-річна біологиня Валерія Грицаєнко та 30-річний фізик-теоретик Михайло Тульський розвивали сучасну науку в Києві, поки 24 лютого у їхнє життя не увірвався «рускій мір». Пара разом з друзями і родичами переїхала у будиночок під Бородянкою і це виявилось жахливою помилкою. Два тижні десятеро людей існували під постійними обстрілами, без їжі, води і надій на виживання.
Валерії та Михайлу таки вдалося виїхати з пекла, яке влаштували росіяни на Київщині. Просто вижити виявилось занадто малим досягненням для науковців, тому вони приїхали у Львів, де разом з однодумцями започаткували безкоштовну школу для дітей-переселенців. Сьогодні Валерія і Михайло розповідають учням про Всесвіт і не уявляють, як колись покинуть цих дітей, щоб повернутись додому в Київ.
ZAXID.NET зустрівся з науковцями та поспілкувався про виживання в складних умовах, переїзд до Львова та перспективи науки в Україні.
«Не було жодної хвилини, щоб не тряслася земля»
Валерія Грицаєнко цього року закінчила магістратуру у Києво-Могилянській академії за спеціальністю «молекулярна біологія». Дівчина працювала у лабораторії та мала невдовзі вступати на аспірантуру. А Михайло Тульський розвивав теоретичну фізику, займався власним стартапом та громадською діяльністю. На світанку 24 лютого Михайло прокинувся від вибухів, розбудив Валерію і з цього моменту їхнє відносно спокійне життя перетворилось на жахіття.
«Ніхто ж не очікував, що таке може бути. Це треба, мабуть, або мати інформацію з розвідки або бути несповна розуму, щоб взагалі таке уявити. Тому коли я почув вибухи, я зрозумів, що треба терміново евакуюватися», – розповідає Михайло Тульський.
На годиннику була 5:00 ранку. Михайло зідзвонився з друзями, Валерія – з родичами, які також жили в Києві. Вони прийняли рішення разом їхати у заміський будиночок під Бородянкою, що за 30 км від столиці. У перші дні війни значна кількість киян евакуювалася саме у села та містечка в області, вважаючи, що ворог атакуватиме лише столицю. Дуже швидко стало зрозуміло, що це було помилкою, для багатьох – навіть фатальною.
Збори у Валерії з Михайлом не заняли багато часу, адже виїжджати необхідно було швидко.
«Ми зібрали батьків, взяли кішку, друзів, серед яких була подруга з 9-річною дитиною. І ми всі поїхали у цей будиночок, та майже одразу зрозуміли, що це було помилкою. Міша у той день їхав з дівчатами на електричці через Гостомель, бо не всі помістились у машину. І там вже відбувались активні бої», – розповідає Валерія.
Будинок, у якому мешкали Валерія з Михайлом, розташований посеред трьох доріг, де велися бої між росіянами і ЗСУ. Більше того – ворог постійно, щохвилини обстрілював Бородянку, Макарів та інші ближні села та міста. Довго жити у таких умовах, та ще й без їжі та води, неможливо, але й виїжджати звідти було смертельно небезпечною ідеєю.
«Ми думали, що це буде 2-3 дні, я уявляв, що зможу повернутись до Києва через кілька днів, зустрітись з друзями. Але на другий день ми опинилися у повній ізоляції і не було можливості не те, що повернутися в Київ, а взагалі ніхто не міг нам навіть їжу підвезти. Всі два тижні, поки ми там були, не було жодної хвилини, щоб не тряслася земля. Ще перших два дні ти думаєш – ну що ж ви бомбите Бородянку, там немає ніяких об'єктів? Але коли це вже другий тиждень, то незрозуміло, що ж вони намагались там зробити – діру пробити в літосферній плиті? І звісно у таких умовах психіка людини не дуже адекватно себе поводить», – згадує Михайло Тульський.
Загалом у будиночку під Бородянкою у пастці опинились 10 людей. З кожним днем ситуація лише погіршувалась.
«В якийсь момент людина думає: я зараз або помру, або дістануся до їжі. І все, ти її не можеш ніяк переконати, що життя важливіше», – каже Валерія.
Після двох тижнів виживання в таких умовах мешканці будинку вирішили вдатися до самоевакуації, хоч шанси вижити були мізерні.
«Я намагався зважити вірогідність вижити, і в якийсь момент вже стало зрозуміло, що залишатися нам не можна. І тут ще треба розуміти, що, коли ти вирішуєш евакуюватися, то окрім того, що ти себе ставиш у небезпеку, ти ще можеш стати на заваді ЗСУ, тому що для них пріоритет – це захист цивільного населення, і вони будуть вимушені зупинити свої дії, якщо вони побачать цивільних», – пояснює Михайло.
Свій порятунок Валерія і Михайло називають дивом, адже їхати довелось фактично по полю бою, під прицілом російських танків та постійними обстрілами.
«Коли ми їхали, то якраз відбувався бій і російські військові не дивились на нас, бо виглядали ЗСУ. Саме тому, що йшли бої і їм було у той момент не до нас, нам вдалося виїхати і вижити», – переконаний Михайло.
Дорога була нелегкою, довелось їхати поміж розстріляними росіянами машинами, повз тіла загиблих. Коли Валерія з Михайлом виїхали на Житомирську трасу, що веде до Києва, то вперше за два тижні зловили зв'язок і подзвонили друзям. Виявилось, що їхати у сторону столиці в той момент було небезпечно, адже на цій дорозі також велися бої. Отож пара вирушила до Житомира, а звідти разом з друзями прийняли рішення поїхали у Львів.
«Після тих всіх жахіть, які ми пережили, хотілося поїхати у центр всього українського. Ми дуже хотіли саме у Львів», – каже Михайло.
За словами науковців, спочатку вони планували побути у Львові декілька днів, але досі не можуть покинути місто. «Львів нас не відпускає», – усміхається Валерія.
«Хлопчик знайшов муху, і ми зробили фото її очей під мікроскопом»
У Львові Валерія та Михайло зустрілися з друзями, які запропонували їм долучитись до створення креативної школи для дітей-переселенців What If Creativ School. Ідея цієї школи полягала у тому, щоб створити безпечне середовище, де діти, зокрема, підлітки, зможуть не лише навчитися чогось нового, але і знайти друзів.
«У Львові ми зустрілися з нашими знайомими, які створили безкоштовну креативну школу для дітей і закликали всіх, хто має бажання, доєднатись. Ми відгукнулись, набрали собі групу і відкрили авторський курс, назвали його "Загальна історія Всесвіту" – це поєднання біології та фізики», – розповідає Михайло Тульський.
Спочатку пара планувала провести декілька занять, але дуже швидко зблизились з дітьми і зрозуміли, що повинні дати їм щось більше. Михайлу з Валерією вдалося безкоштовно отримати техніку та інвентар для того, щоб їхні заняття стали цікавішими. Найбільше дітям подобається роздивлятись різноманітні речі під мікроскопом, каже Валерія Грицаєнко.
«Одного разу ми вигадали таку активність: діти приносили на урок будь-які зразки, буквально будь-що: жуйки, тональний крем, рослин, один хлопчик приніс муху. Ми роздивлялися їх під мікроскопом і потім зробили цілу виставку з цих фотографій. І такі гарні фотографії вийшли, особливо з цією мухою, хлопчик Кирило навіть вловив її очі і нам вдалося зазнаяти це», – розповідає Валерія Грицаєнко.
У школі What If Creativ School зробили виставку з фотографій, зроблених мікроскопом
Валерія з Михайлом постійно спілкуються з науковцями з різних країн світу та розповідають їм про ситуацію в Україні та про свою школу.
«Ми їм показуємо, що у нас тут гарний простір, світлі фотографії і діти усміхаються. І вони нам кажуть, що завдяки таким речам вони бачать різницю між Україною та Росією. Коли в Росії дітей викладають буквами Z, у нас дітям викладають про науку. І вони розуміють, що ця війна – це захист цивілізаційного сприйняття світу. Тому нам не було складно знайти якусь допомогу в плані матеріалів, техніки, що нам була потрібна для школи. Якось наші друзі з Фінляндії хотіли купити нам мікроскоп, і вони написали виробнику, бо думали, може, зробить знижку. Виробник почитав про нас і вирішив віддати нам цей мікроскоп безкоштовно», – розповідає Михайло.
Щоб зацікавити дітей наукою, Михайло з Валерією вирішили, що їхні заняття мають залежати не від виконання програми, як в традиційних школах, а від інтересів та запитів дітей.
«Наприклад, якщо нас дитина запитає щось таке, що ми не знаємо, ми не приховуємо цього і пропонуємо разом шукати відповіді на запитання. Загалом наша мета була не тільки створити якийсь курс, який може бути цікавим дітям, а і створити для них безпечну атмосферу, де вони можуть знайти підтримку, пораду, щось запитати, що їх цікавить», – пояснює Валерія.
«Наука може дати тобі змогу уникнути будь-якої війни»
Розвиток якісної наукової освіти в Україні може у майбутньому допомогти нам уникнути таких воєн, яку сьогодні веде Росія, переконаний Михайло Тульський. Він вважає, що саме дітей необхідно зацікавлювати у розвитку свого інтелектуального потенціалу.
«Сучасна наука – це можливість інтегруватись у будь-якій країні, тому що вона дуже сильно відкрита і дуже кооперативна. Але більш за те, воно дає тобі багато рівнів захисту. Це можливість створити власний інтелектуальний світ і зрозуміти, що сьогодні інтелектуальна складова важливіша, ніж тупа сила. І коли дитина розуміє, що вона може експлуатувати свій інтелект і свою цікавість та отримати гарну перспективу життя, це важливо», – пояснює Михайло Тульський.
«І особливо нам треба займатися популяризацією науки, щоб у нас не повторилось те, що зараз відбувається. Науково-технічний потенціал – це те, що може дати тобі змогу уникнути будь-якої війни, бо з тобою воювати просто неадекватно. І саме дітям легше довести, чому цим варто займатися. І я вірю, що якщо поставити гарну наукову освіту в Україні, то ми можемо собі гарантувати набагато більш безпечне і процвітаюче майбутнє», – переконаний Михайло.
Михайло з Валерією викладають науку для дітей у Львові уже п'ятий місяць. Також зараз пара науковців ще й викладає лекції в молодіжних клубах, які ініціювала організація STEM IS FEM.
Ідея швидко повернутись додому в Київ виявилась нездійсненою. «Як ми можемо поїхати геть від дітей?», – риторично запитує Михайло.
Далеких планів на майбутнє пара перед собою не ставить. Українські науковці часто виїжджають за кордон, де є більше перспектив для розвитку і заробітку. А Михайло з Валерією вирішили докладатися до розвитку науки саме в Україні, бо вірять, що так змінять щось в країні на краще.
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів»