Залучення Саакашвілі – це хороший тактичний крок від Володимира Зеленського, який допоможе вирішити багато питань і розв’язати чимало проблем. Але наскільки він правильний стратегічно – покажуть місцеві вибори наприкінці року. Якщо описати основну мету такого призначення, то це боротьба з опонентами, зміна наявної системи комунікацій, руйнування рейтингів політичних опонентів, наведення порядку у своїй партії.
Перша і найбільш очевидна причина – це не боротьба з Арсеном Аваковим, як більшість вважає, а створення системи противаги у своєму ж оточенні. Монобільшість, яка зі самого початку була доволі хисткою, зараз остаточно стала історією. Від початку було зрозуміло, що вона довго не протримається. Голова Верховної Ради України Дмитро Разумков, котрий мав бути одним з найвідданішим соратників, більше працює над розширенням свого впливу і позиціонуванням у суспільстві. У відкриті конфлікти він не вступає, але, наприклад, не погодився на скорочену процедуру голосування закону про землю та не дуже прихильно коментує можливе призначення Саакашвілі.
У фракції «Слуги народу» теж багато груп, які постійно борються за владу та вплив, не особливо переймаючись ситуацією в країні і думкою президента. Обидва керівники Офісу президента – це самостійні гравці, які працювали/працюють так, як хотіли і вважали за потрібне. Обидва уряди не мали/мають прем’єрів, здатних стати лідерами, через що хтось з міністрів (як Уманський чи Аваков) бере на себе забагато. Окрім того, вони легко піддаються зовнішньому впливу (тут не про Сороса, а про депутатів, фракції та олігархів).
Політичний човен Зеленського сильно хитається останні три місяці і вже починає набирати води з одного боку, тому потрібно на інший бік посадити того, хто збалансує його і дасть протриматись бодай до кінця кризи. Тож мова про Саакашвілі, котрий не має своєї фракції чи групи підтримки, а це означає, що він кожного разу буде змушений обговорювати всі законопроєкти з президентською фракцією й опонентами, а отже створить місток для зв’язку, якого досі немає. Він стане противагою для інших міністрів, передусім для Авакова.
Боротьба з Аваковим, яку розпочинав ще Андрій Богдан, провалилась, більш детально про це можете прочитати у статті «Чорт з вами». Але ріст впливу Арсена Борисовича на КМУ не може не лякати Зеленського. Він як старший у пісочниці, всім допомагає і розказує, що робити. І це не є ні для кого таємницею. Тому грузинсько-український реформатор має стати йому противагою й опонентом, насамперед у публічній площині. Коли Аваков спробує вчергове тиснути на прем’єра, з’явиться людина, котра зможе заперечити йому. В ідеалі він має повторити той самий трюк, що й з Арсеном Яценюком – публічно знищити й усунути від політики.
Ще однією причиною політичного воскресіння Саакашвілі є боротьба з партією «ЄС». Якщо в Саакашвілі вийде, то Зеленський і його команда точно скажуть: бачите, яким реформаторам Порошенко не давав працювати і вигнав з країни. Це стане одним з інструментів боротьби на місцевих виборах з партією експрезидента, ріст рейтингу якої не може не лякати команду Зе. Якщо Міхо провалиться, то опонентам не сильно вдасться це використати, бо їхня риторика не особливо відрізнятиметься від тієї, що є зараз.
Хай там як, Міхеїл Саакашвілі – це лідер молодої грузинської держави, яка повстала проти корупції, бідності та російського впливу, країни, яка протистояла Росії у війні 2008 року. У нього хороший кредит довіри на Заході і контакти, яким і Порошенко може позаздрити. Отже, комунікація України з ЄС та США має покращитись. Тому теж не дивно, що Саакашвілі зразу заявив про доручення президента вести переговори з МВФ.
Попри заяви про те, що партія «Слуга народу» має десятки депутатів, які мають обговорювати зі суспільством зміни і рішення, наявність прем’єр-міністра та великої кількості медійників в ОПУ – комунікацію команда Зеленського провалює. Їм потрібен вправний оратор, якісний спікер, котрий зможе ходити до ЗМІ й говорити про зміни. Саакашвілі однозначно має харизму і знає що і як подавати. Також він має відтягнути на себе частину уваги суспільства і ЗМІ. Тому що Зеленський дедалі більше відчуває негатив людей на собі. Падіння рейтингу є зрозумілим та очікуваним. Проте важко передбачити, як поводитимуться його ж депутати і суспільство загалом, коли цей рівень стане критичним. Тому зараз важливо якомога довше не давати рейтингу президента падати.
Партія «Слуга народу» не має своєї структури на місцях, не має людей і не має досвіду проведення місцевих виборів. Тому цілком логічним для них виглядає варіант об’єднання з іншою політичною силою. Але зі «старими» вони не можуть цього зробити, оскільки борються проти них. А ось «Рух нових сил» Міхеїла Саакашвілі підходить для такого об’єднання чи співпраці. Про подібність ідеологій, цінностей та одне електоральне поле говорив соратник Саакашвілі – Давид Сакварелідзе. Таке об’єднання, звичайно, не вирішить усіх проблем з місцевими осередками, але вагомо допоможе.
Саакашвілі досі є подразником для Володимира Путіна. Тож призначення грузинського реформатора – це хай слабкий, але все ж сигнал того, що в Києві не зважають на позицію Путіна і не переймаються, чи буде він дратуватись.
Усі названі причини показують, що призначення Саакашвілі може дати великий плюс Зеленському, особливо на короткій дистанції. Проте може призвести й до поганих наслідків, якщо все вийде з-під контролю: загострення боротьби з Аваковим у публічній площині, до якої, можливо, й не готові в ОПУ; посилення розколу у власній партії; нехтування прохання Тбілісі не призначати Саакашвілі, нерозуміння в ЄС і США, з ким і про що вони мають говорити в Україні; коли гучні заяви Саакашвілі не буде кому виконувати й чим підкріпити. Тому таке призначення – це як гра в карти, коли ти виграєш, треба точно розуміти, коли зупинитись, щоб все не втратити.