Польсько-українські відносини останнім часом струсонули дві події, в яких важливу роль відіграли міністри закордонних справ. По-перше, виступаючи 28 серпня в Кампусі Польщі в Ольштині тодішній глава української дипломатії Дмитро Кулеба, необережно згадав про те, що Україна блокує ексгумацію жертв Волинської різанини. Хоча він наголосив, що українська влада не має нічого проти польських ексгумаційних робіт, але все ж нагадав про операцію «Вісла», тобто примусове переселення українського населення комуністичною владою в 1947 році на «повернуті території», і назвав південно-східні райони Польщі, де проводилася ця операція, «українською територією». Реакція польської громадської думки, підігріта деякими польськими політиками, була вкрай негативною. Деякі коментарі доходили до абсурду, звинувачуючи Кулебу у висуненні територіальних претензій до Польщі.
Сутичка президента з міністром... і сандалі
Польська влада не могла повністю проігнорувати цю подію. Міністр Сікорський намагався вгамувати пристрасті й дипломатично розкритикував заяву Кулеби. Однак пізніше віцепрем'єр-міністр і міністр національної оборони Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Україну не приймуть до Європейської Унії, поки вона не вирішить питання ексгумації та не врегулює історичних суперечок з Польщею. На заяву Дмитра Кулеби також відреагував прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск, який підкреслив, що Україна не буде членом Європейського Унії без згоди Польщі. Польський прем'єр додав, що Україна повинна відповідати певним стандартам, які стосуються не тільки торгівлі й кордонів, але й культурних і політичних аспектів.
У середині вересня журналіст Onet Вітольд Юраш повідомив, що під час зустрічі президента Зеленського з міністрами закордонних справ Польщі й Литви між українським лідером і Радославом Сікорським відбулася нервова перепалка. За словами українського джерела, на яке покликався автор тексту, Зеленський мав низку претензій до Польщі: відсутність рішення про передачу Україні польських винищувачів МіГ-29, те, що Польща не збиває російські ракети і безпілотники над Західною Україною (адже ці засоби ураження можуть прямувати до Польщі), а також те, що замість того, щоб готувати ґрунт для прискореного вступу України до ЄУ, польський уряд використовує тему Волинської різанини й ексгумації жертв злочинів УПА в політичних цілях. Під час розмови український президент, як стверджується, продемонстрував відверто негативне ставлення до польського політика. Напружену атмосферу дискусії підтвердили також джерела українського порталу «Європейська правда».
Викликає подив, що в цьому переліку претензій до польської сторони не фігурувало питання виконання Польщею своєї участі в чеській ініціативі з надання Україні боєприпасів. Влітку чеські ЗМІ з'ясували, що одна з країн, яка задекларувала готовність брати участь у цьому проєкті, досі не сплатила обумовлену суму, що створює ризик не лише затримки поставок, а й навіть закупки артилерійських снарядів Росією. Річ у тім, що ці боєприпаси найчастіше купують у країн, які мають добрі відносини з РФ і не хочуть ставити їх під загрозу. У середині вересня з'ясувалося, що країною, яка досі не сплатила свою частку коштів, є Польща. Це здивувало як поляків, так і українців. У середині вересня міністр Сікорський заявив, що уряд найближчим часом перекаже кошти на чеську ініціативу щодо боєприпасів.
На думку Вітольда Юраша, українці, можливо, сподівалися на публікацію статті з критикою міністра Сікорського. Але журналіст Onet з таким же успіхом міг хибно витлумачити мотивацію українського джерела. Річ у тім, що навіть у київському владному таборі не бракує внутрішніх розбіжностей. Не секрет, що втому і роздратування від розширення впливу Андрія Єрмака, керівника Офісу президента, демонструють навіть деякі депутати з пропрезидентської партії «Слуга народу». Відомі також конфлікти Єрмака з українськими військовиками. Зокрема, з тими, хто до 24 лютого 2022 року попереджав президента, що росіяни вторгнуться в Україну – водночас Єрмак, як кажуть, переконував Зеленського, що вторгнення не відбудеться. У той час як у Польщі ми живемо з темою погіршення двосторонніх відносин між Києвом і Варшавою, в Україні точаться зовсім інші інтриги. 23 вересня в українських ЗМІ з'явилися витоки про плани звільнення генерала Кирила Буданова з посади начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Вони можуть бути просто інформаційним вкидом для оцінки реакції української громадськості, але також можуть бути початком «токсикації» Буданова, тобто паплюження його іміджу в очах президента Зеленського. Міністр оборони Рустем Умеров, якого пов'язують з Андрієм Єрмаком, кількома днями раніше звільнив двох заступників начальника Головного управління розвідки, на що він мав право як його начальник.
Однак варто звернути увагу на збіг подій. Можливо, джерело витоку в польські ЗМІ інформації про непросту зустріч Зеленського із Сікорським мало на меті виставити українського президента та його найближчу людину Андрія Єрмака в поганому світлі. Адже інформація, яка з'явилася в статті на Onet, зображувала Зеленського як нездатного до ефективної дипломатії та відштовхувала від нього політиків з країн, які симпатизують Україні.
Незабаром після цього в польсько-українських відносинах стався ще один розлом. Ідеться про розголос, який українські ЗМІ надали нібито пропозиції міністра Сікорського щодо Криму. На конференції Ялтинської європейської стратегії в Києві польський міністр нібито запропонував передати Крим під управління ООН на 20 років, а потім провести на півострові референдум про державну приналежність. Над Дніпром цю пропозицію сприйняли як спробу підірвати територіальну цілісність України. Натомість у Польщі деякі коментатори з ентузіазмом проголосили, що польський уряд починає ставитися до України з позиції сили і реалістично дивитися на сценарії завершення війни. Міністерство закордонних справ Польщі швидко відреагувало і роз'яснило, що сталося хибна інтерпретація. Міністр Сікорський не ставив під сумнів територіальну цілісність сусідньої держави, а слова про референдум були сказані як одна з ідей на випадок гіпотетичної геополітичної ситуації. До того ж вони були сказані «не для друку».
Наче цих суперечностей між Польщею й Україною було недостатньо, 16 вересня портал «Європейська правда» опублікував інтерв'ю авторитетного редактора Сергія Сидоренка з Радославом Сікорським. Увага деяких польських коментаторів, однак, відволіклася від змісту розмови на... сандалі українського редактора. Невдовзі пролунав вердикт, що таке вбрання є доказом неповаги українців до польського міністра. Хоча Сидоренко в тих же сандалях брав інтерв'ю, зокрема, у міністерки оборони Нідерландів Кайси Оллонґрен, амбасадорки ЄУ в Україні Катерини Матернової, чеського дипломата Давида Стуліка чи у відомого філософа Френсіса Фукуями. «Скандальне» взуття Сидоренко взув і на інтерв'ю з Андрієм Єрмаком, але це не було сприйнято як знак неповаги ні до співрозмовника, ні до офісу президента Зеленського.
Ексгумаційний глухий кут
Одним із найважливіших пунктів суперечок між Польщею й Україною досі є питання блокування польських пошукових робіт на українській території. Це стосується не лише пошуку масових поховань жертв антипольської акції УПА 1943-1945 років, але й жертв злочинів радянського режиму та польських солдатів, загиблих під час Першої світової війни і воєн 1918-1920 років. Українська влада запровадила мораторій на них у 2017 році у відповідь на випадки руйнування українських місць пам'яті в Польщі, зокрема легальних. Це стосується й меморіальної дошки на братській могилі партизанів УПА на горі Монастир, яка була встановлена з дозволу покійного Анджея Пшевозніка, генерального секретаря Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва у 1992-2010 роках. Винні в актах вандалізму досі не встановлені. Чорної гіркоти українцям додало й руйнування меморіалу на цвинтарі в Грушовичах у 2017 році. Вважалося, що за цим стоїть війт ґміни Стубно, який проігнорував прохання української влади демонтувати пам'ятник і перевезти його до України. Замість цього пам'ятник був розбитий і використаний для прокладання дороги. Доля українського герба, який тоді демонстративно спиляли, невідома. В українців тодішні дії викликали чіткі асоціації з практиками російських окупантів у Криму та на Донбасі. Польська влада тоді проігнорувала інцидент. Демонстрація сили лише посприяла жорсткості української позиції та прагненню до хибного кроку – запровадження мораторію на пошукові роботи.
У 2019 році відбулася зустріч між президентом Польщі Анджеєм Дудою і Володимиром Зеленським, який незадовго до цього став президентом. Тоді було успішно укладено вигідну для Польщі угоду, згідно з якою українці погодилися зняти мораторій, а польська влада погодилася відновити один український меморіальний об'єкт – саме на горі Монастир. Польська сторона виконала свої зобов'язання у «креативний» спосіб. Замість того, щоб відновити фактичний стан речей, тобто меморіальну дошку з іменами українських повстанців, які загинули в боротьбі з радянською владою, вона встановила іншу, яка містила лише інформацію про події на горі Монастир та загиблих на ній людей. Однак вона не містила поіменного списку жертв, що українці сприйняли як спробу стерти пам'ять про загиблих.
Проривом стала реакція значної частини польського суспільства і влади на російське вторгнення і допомогу, надану українцям (і біженцям, і військовикам). Поляків тоді широко хвалили над Дніпром, а Зеленський фаворизував президента Дуду. 1 липня 2022 року професор Пьотр Ґлінський, віцепрем'єр-міністр і міністр культури та національної спадщини, підписав меморандум про співпрацю з Олександром Ткаченком, тодішнім міністром культури та інформаційної політики України, який також містив питання розвідки й ексгумації на українській території. Хоча меморандум мав набути чинності негайно, обидва політики домовилися, що через війну, яка триває, дослідницькі роботи розпочнуться через три місяці після скасування воєнного стану в Україні. Зрештою, вони розпочалися швидше. У вересні 2023 року, коли тривала зернова криза, тодішній міністр без портфеля Міхал Дворчик оголосив, що в Україні розпочалися роботи в селі Пузники, де шукають тіла жертв УПА. Згідно зі заявою УІНП, окрім запитів від асоціацій, пов'язаних з міністром Дворчиком, було отримано ще один інший запит. Це був запит від Кароліни Романовської, засновниці Асоціації польсько-українського примирення, яка подала свою заяву не до відповідних українських установ, а безпосередньо до президента Зеленського.
У цьому контексті важко зрозуміти, чому в польських ЗМІ з'являється інформація про нібито блокування ексгумацій українською стороною, хоча згадані вище випадки свідчать, що українці не блокують роботи щонайменше з літа 2023 року. Складається враження, що ця тема є політично й медійно навантаженою, тому її використовують у дискусіях. Часто можна почути твердження, що українці навмисно блокують пошук й ексгумацію жертв Волинської різанини, щоб світ не дізнався про жорстокість їхніх предків. Це нонсенс хоча б тому, що до 2022 року на Заході було досить поширеним бачити українців антисемітами і головними винуватцями, нарівні з німцями, Голокосту в СРСР. Такий образ ретельно формувався й поширювався радянською, а після 1991 року – російською владою. Зрештою, знання про Голокост на Заході набагато поширеніше, ніж знання про вбивство поляків на Волині.
У польському дискурсі зрідка звучать голоси українців, які виступають проти бюрократичних заходів, що заважають полякам знаходити і ховати своїх співвітчизників. У вересні Андрій Дещиця, колишній міністр закордонних справ і колишній посол України в Польщі, висловився за те, щоб надати їм право голосу. Він використав дуже ефективний аргумент, порівнявши потребу поляків знайти і гідно поховати своїх предків з ідентичними мотивами українських родин, які хочуть відшукати тіла близьких, загиблих на війні, щоб вони могли їх гідно поховати.
Вийти зі зачарованого кола
Протягом багатьох місяців деякі польські політики і публіцисти закликають до більш жорсткого курсу щодо України. Вони наполягають на необхідності провадження більш напористої міжнародної політики, яка передбачала б сильніший тиск на Київ. Прихильники такого підходу припускають, що українські політики мислять радянськими категоріями і тому розуміють лише аргумент сили. Звідси лунають думки про те, що влада повинна скористатися можливістю тиску, яку надає піврічне головування Польщі в ЄУ.
Однак, зважаючи на проблеми в польсько-українських відносинах, які існують на сьогодні, а також на спроби вирішити їх шляхом тиску на Київ (як у випадку з обмеженням Польщею кількості дозволів для українського колісного транспорту на проїзд польською територією перед 2022 роком), важко не сумніватися в ефективності таких рішень. Сама думка про те, що українці легко зламаються під впливом «демонстрації сили» з боку польських політиків, є химерною, оскільки вона повністю ігнорує реальність. Тому варто нагадати, що Україна з 24 лютого 2022 року чинить збройний опір Російській Федерації, ядерній державі, яка донедавна вважалася другою за величиною військовою потугою у світі.
Не варто також забувати про особисту мужність багатьох українських політиків, включно зі самим Зеленським. Хоча роль українського президента в обороні країни іноді сильно переоцінюють, але той факт, що він залишився в Києві після початку повномасштабної агресії з боку Росії, безумовно, позитивно вплинув на моральний дух українців і справив величезне враження на західні суспільства й політичні еліти. Водночас Владімір Путін уникав публічних виступів, подейкували, що він ховається в бункері, а його зустрічі з міністром оборони Сергієм Шойгу та начальником Генштабу генералом Валерієм Герасимовим перетворилися на меми. Із цих двох лідерів саме російський є незрівнянно більшою мірою радянською людиною, і через свій вік, стиль управління, і через щиру ностальгію за СРСР. Особиста мужність багатьох українців не пов'язана з тим, що ми розуміємо під поняттям радянськості, і тому безглуздо виводити їхню нинішню позицію з радянських моделей і таким чином порівнювати їх з росіянами.
Не можна відкидати, що це взяв до уваги президент Анджей Дуда, який у коментарі Polsat News щодо пошуків та ексгумації на українській території заявив: «Сподіваюся, що до кінця мого президентства буде якийсь прорив у цьому питанні. З іншого боку, я не хотів би, щоб це було зроблено шляхом гіркого шантажу, який, на мою думку, не принесе добрих результатів». Президент Польщі критично поставився до слів віцепрем'єра Косіняка-Камиша: «Якщо хтось у зв'язку з цим говорить, що він збирається заблокувати доступ України до Європейської Унії, то тим самим він вписується в політику Владіміра Путіна. Ну, я не знаю, чи таким був намір тих, хто зараз при владі? Хотілося б знати, що конкретно мають на увазі міністри, поновлені прем'єри, коли роблять такі заяви».
На думку Анджея Дуди і його оточення, спроба шантажу України призведе до посилення позиції влади в Києві. Це також сумнівний інструмент з огляду на питання християнських цінностей, які піднімає польська сторона, і риторику, яку вона використовує. Ідеться про те, що шантаж має мало спільного з аргументами про мораль, і про те, що питання ексгумації не є предметом політичного торгу. Тут не можна випускати з уваги ще один момент – українці можуть вимагати проведення власних пошукових та ексгумаційних робіт на польській території. І це поставить польську сторону у складну ситуацію. Такий розвиток подій поставить під сумнів реакцію як політиків, так і органів місцевого самоврядування. У такій ситуації спроби Польщі заблокувати роботи можуть бути сприйняті за кордоном як акт лицемірства, що сильно вдарить по іміджу польської держави. Польській владі варто було б пам'ятати, чинячи тиск на Україну через ексгумації і ставлячи їх умовою української євроінтеграції, що Київ може застосувати принцип обопільності.
Колишній міністр закордонних справ Яцек Чапутович висловлювався про політику польського уряду щодо України значно жорсткіше. У вересні газета Rzeczpospolita опублікувала його критичний текст під назвою «Політика гієни процвітає». Міністр Чапутович заявив, що уряд Дональда Туска хоче отримати переваги, скориставшись складною ситуацією в Україні, пов'язаною з війною. Він також припускає, що проблему можна було б вирішити, виконавши зобов'язання щодо українського меморіалу в Монастирі. «Дозвіл на поховання – це не лише право, але й моральний імператив нашої цивілізації. Німецькі солдати, які загинули у Другій світовій війні, мають власні кладовища та меморіали. Наприклад, у кварталі німецьких солдатів на Північному кладовищі у Варшаві на кількох плитах викарбувані сотні імен. Чи можемо ми вимагати від українців відмовитися від цього права?» – запитує колишній очільник польського МЗС.
У контексті суперечки навколо ексгумацій міністр Чапутович також ставить доречне запитання і водночас пропонує один зі шляхів виходу з глухого кута: «Зустрічається думка, що Київ ніколи не погодиться на ексгумацію поляків, бо це загрожує націоналістичній ідеології УПА. Чи не час відновити пам'ятник у Монастирі в його первісному вигляді і сказати “подивимося”?».
Українські пропозиції
Українці також мають свої пропозиції щодо вирішення конфлікту. Найбільш розгорнутий план представив український історик Олександр Зінченко. Ось найважливіші з його 12 пунктів:
- Підтвердження польською владою, що під час зустрічі президентів Дуди і Зеленського 2019 року було досягнуто домовленості про зняття мораторію на проведення розвідувальних та ексгумаційних робіт.
- Відновлення таблички на надгробку на горі Монастир у первісному вигляді (тобто з відновленням імен загиблих), як було домовлено у 2019 році.
- Оприлюднення президентом польського Інституту національної пам’яті (Instytut Pamięci Narodowej – IPN) Каролем Навроцьким запитів до українських установ, до яких зверталися з приводу пошуково-ексгумаційних робіт.
- Українські посадовці, які отримали такі запити від польського IPN, мають пояснити, чому вони не відповіли на них.
- Якщо буде встановлено, що такі запити не надсилалися, президент IPN повинен буде пояснити, чому польська громадськість була введена в оману і чому не було вжито ефективних заходів для гідного поховання поляків.
- Польський та український ІНП мають намір відновити співпрацю не тільки в питанні вшанування пам'яті. Вона також має охоплювати інші сфери, зокрема боротьбу з міфами і стереотипами, відновлення діяльності польсько-українського форуму істориків, організацію конференцій, освітніх та інформаційних кампаній.
- Сейм Республіки Польща має визнати недійсними частини тих законів і постанов, які можуть навіть пропонувати прирівняти ідею боротьби за незалежну українську державу до комуністичної та нацистської ідеології, обмежувати академічну свободу та відкриті дискусії серед істориків. (...)
- Встановити точну кількість жертв шляхом історичних досліджень, а не методом голосування в парламенті. Створення списку, який би містив імена жертв.
Хоча український історик холоднокровно й методично підійшов до розв'язання вузла у двосторонніх польсько-українських відносинах, ідеї Зінченка залишилися непоміченими в Польщі. Схоже, на політиків сильніше впливають результати опитувань громадської думки, яка легко піддається моральному збуренню. Наприкінці вересня в опитуванні, проведеному компанією SW Research для газети Rzeczpospolita, респондентам було поставлено запитання: «Чи повинна умовою вступу України до Європейської Унії бути згода на ексгумацію жертв Волинської різанини?». 52,6% з них відповіли ствердно, 19,6% – негативно, а 27,8% не мали думки з цього приводу.
Останні півтора місяця були сповнені скандалів і непорозумінь на лінії Варшава-Київ. У деяких випадках емоції досягали абсурдного рівня, що унеможливлювало предметну дискусію. Однак це не означає, що це зачароване коло, яке піддає випробуванню польсько-українські союзницькі відносини, не буде врешті-решт розірвано. Багато залежить від відновлення взаємної довіри. Приклади ставлення деяких українських політиків, таких як колишні очільники МЗС Андрій Дещиця і Павло Клімкін, вказують на те, що в питанні ексгумації можна досягти згоди без використання методів, пов'язаних зі шантажем. З іншого боку, варто пам'ятати, що в якийсь момент українці також звернуться з проханням про проведення ексгумаційних робіт на польській території – на таку можливість натякнув Клімкін у нещодавньому інтерв'ю радіо NV. Реакція на них стане тестом для польської влади.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Czy możemy wyjść z błędnego kręgu?