Медики львівської лікарні повідомили, що їхня пацієнта Олена Грицюк з Маріуполя, яка понад місяць не мала зв‘язку з рідними, бо її телефон згорів, а номери телефонів сина, невістки, онуків вона не пам’ятала, таки знайшла своїх дітей. Вони також евакуювалися на Львівщину і зараз живуть у Стрийському районі. Забирати жінку з лікарні приїхала вся її сім'я.
ZAXID.NET писав про те, що мешканку Маріуполя Олену Грицюк з пораненням госпіталізували до однієї з львівських лікарень, після того, як у будинок, де вона була у Волновасі, влучив снаряд. Документи, одяг, телефон – все згоріло. Жінку дістали з-під завалів і з пораненням руки евакуювали до Львова. Тут її прооперували і вже мали виписувати 8 квітня, коли дізналися, що жінка не може розшукати рідних, не знає, що з ними. І тоді тисячі людей кинулися допомагати їй знайти сина і його родину. Повідомлення про те, що вона їх шукає, поширювали у соцмережах. І 8 квітня забирати пані Олену з лікарні приїхала вся її родина.
«Задзвонив телефон, його підняла донька. Номер невідомий. І я чую, як донька каже: «Бабуся…». Це було щось неймовірне. Ми понад місяць, з 27 лютого не мали ні з нею, ні з рідними, що жили у Волновасі зв’язку, не знали, де вона і що з нею. У списках евакуйованих, а також тих, хто отримував допомогу, її не було. Ми вірили, що вона жива і збиралися шукати її у Волновасі, як тільки там трохи втихне», – розповіла невістка Ольга.
Ольга розповіла, що вони евакуювалися з Маріуполя 20 березня, бо залишатися там більше вже було неможливо. Їхали своєю машиною, разом з ними виїхали і друзі. Вони дивом вибралися з того пекла, бо над машиною літали снаряди, було дуже страшно. Зараз родина мешкає у невеликому будинку на Стрийщині. їхній будинок у Маріуполі знищено.
У Стрий ський район разом з дітьми поїхала і пані Олена. Жінка у лікарні говорила, що доведеться обрізати волосся, бо через травму руки вона не зможе за ним доглядати. Але від цієї ідеї рідні її відмовили. Вони допомагатимуть їй розчісувати волосся, поки не загояться її рани на руці.
Пані Олена вперше за півтора місяця обняла сина, невістку, онучку, онука та його наречену і, мабуть, вперше за тривалий час усміхнулася. Яке це щастя, що вони усі живі і тепер разом.