У Львівському музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького відреставрували гончарню з Потелича 1930-х років. Нині це прикордонне село, в якому збережена найдавніша дерев’яна церква України – Святого Духа 1502 року. Її будівництво профінансували гончарі, які були найчисельнішими ремісниками тодішнього містечка. Розповідаємо його історію.
Як зазначають у скансені, Потелич був центром гончарного промислу ще з середньовіччя. І гончарня з цього села – поки єдиний музейний об’єкт з каменю. Про історію містечка відомо щонайменше з 1262 року. За цей рік воно згадується в Галицько-Волинському літописі під час візиту князя Данила Романовича.
Артефакти з Потелицького городища датуються ще ІХ–ХІІІ ст. Археологи фіксують залишки валів, які досі частково помітні у рельєфі. Тоді вали й укріплення обороняли ремісничий центр, який був на шляху з Белза до Надсяння. Від 1498 року Потелич отримав магдебурзьке право з правом вирішувати господарські справи на місці і проводити ярмарки. Відомий ще з XVI століття його герб: два перехрещені ключі у щиті, які зверху та знизу оточують дві шестикутні зірки. Тоді місто досягло найбільшого розквіту, мало ратушу.
У Потеличі розвинулося багато ремесел: ткацтво, кушнірство, шевство, сідлярство, ковальство, боднарство та найбільше – гончарство. Поруч було родовище глини, де майстри черпали сировину. Згодом у містечку відкрили фаянсову фабрику, дві гути, а ще економічний розвиток підтримували броварня, ґуральня, млини, воскобійня.
З історії відомі спустошливі напади татар у 1502 і 1569 років, внаслідок яких місто частково згоріло. Шкоди наробили і козаки Хмельницького.
Містечко занепало у XVII столітті, коли головний торговий шлях, що з’єднував Люблін зі Львовом, перенесли так, щоб він проходив через Раву-Руську. Проте ще у XIX ст. Потелич залишався містечком Рава-Руського повіту Королівства Галичини. У 1875 році в Потеличі були три дерев’яні церкви: Святої Трійці, Святого Духа, Різдва Богородиці та костел Святого Станіслава.
Із дерев’яних сакральних будівель до нашого часу збереглися дзвіниця церкви Святої Трійці і найдавніша нині в Україні церква Святого Духа 1502 року. Її будівництво профінансували гончарі.
Пам’ятки Потелича (фото ZAXID.NET)
«Географічний словник Королівства Польського та інших земель слов’янських» XIX ст. писав, що у Потеличі є поклади фаянсової і гончарної глини; добрий вапняний камінь, білий пісок придатний для гути скла, а також буре вугілля. А на початку XX століття там заснували порцелянову фабрику, яка могла конкурувати із закордонними.
Гончарня з Потелича, яку перевезли 1975 року у львівський скансен, призначалася для виготовлення посуду та інших виробів з глини. Її стіни вимурувані з каменя-пісковика на вапняно-цементному розчині. Дах покритий черепицею.
Віреставрована гончарня з Потелича (фото скансену)
Як зазначають на сайті музею, у першому приміщенні розташовувалась гончарна піч, у другому – виробниче приміщення з гончарним кругом, іншими знаряддями та сушарнею для керамічних виробів. Піч розпалювали ззовні, для цього в тильній стіні влаштували невелику прибудову. А до лівої причілкової стіни прибудували дерев’яну «шіпку».
Гончарню реставрували рік. У ній замінили покрівлю, зміцнили камінь, вимурували нову гончарну піч для випалу, замінили столярку та оздобили інтерʼєр та внутрішню експозицію. На роботи витратили 600 тис. грн.
До слова експозицію музею поповнила глиняний виріб XIX ст. з Потелича. На ній вказані датування та імʼя майстра: «виробив Гринь Дудик в Потеличі 1893 р. дня 26/7».