Дональд Трамп здобуває тріумфальну перемогу на виборах президента США. Ще кілька днів тому сценарій, коли кандидат від Республіканської партії бере всі хиткі штати, був занадто оптимістичним навіть для його відданих прихильників. Проте ніч з 5 на 6 листопада принесла справді втішні новини для Трампа і його політичної сили. За попередніми підрахунками, «слони» беруть під свій контроль також Сенат і Палату представників. Червона хвиля накрила Сполучені Штати Америки і відправила в нокаут демократів.
Те, що сталося 5 листопада на виборах у США, дуже схоже на повторення 2016 року. Тоді Трамп вперше виграв президентство, сенсаційно здобувши перемогу над Гілларі Клінтон. Хоча майже всі опитування прогнозували комфортну перемогу кандидатки від Демократичної партії. Соціологія 2024 року була більш прихильною до республіканця. Та все ж виявилося, що опитування американського суспільства не повною мірою відображають реальні настрої виборців. Соціологи на початку листопада прогнозували, що в Гарріс є кращі шанси виграти Неваду, Мічиган і Вісконсин. А також фіксували незначну перевагу Трампа в Пенсильванії, Північній Кароліні, Джорджії й Аризоні. Насправді ж різниця між обома кандидатами на користь республіканця вийшла далеко за межі статистичної похибки. Трамп у всіх хитких штатах обігнав Гарріс на кілька відсотків. Також він здобуває переконливу перемогу в загальнонаціональному голосуванні, набравши на кілька мільйонів голосів більше, ніж його суперниця.
Можна по-різному ставитися до постаті Трампа і його поглядів. Але потрібно визнати: перемога республіканців на виборах зумовлена об’єктивними чинниками. За чотири роки правління Байдена в країні накопичилося багато проблем. І їх пов’язують саме з демократами. Серйозно зросли ціни. Спалахнула міграційна криза на кордоні з Мексикою й мільйони нелегалів заполонили країну. Зросла злочинність у великих містах. Додатковим чинником постійного роздратування значної частини суспільства є крайня ліволіберальна соціокультурна політика нинішньої Демократичної партії. Сучасні демократи настільки захопилися пошуком підтримки різноманітних меншин, гендерів, мігрантів і пригноблених верств населення, що забули про інших виборців.
Відверто кажучи, Камала Гарріс не була ідеальною кандидатурою, щоб кинути виклик Дональдові Трампу. Для багатьох американців вона є надміру ліва. Спроби зліпити з неї більш помірковану кандидатку під час виборчої кампанії не були оцінені електоратом і виглядали не дуже щиро. У той же час Трамп був принаймні послідовним у своїй епатажності, скандальності й харизматичності. Так само помилковим рішенням демократів став вибір губернатора Міннесоти Тіма Волза на посаду віцепрезидента. «Віслюки» очікували, що Волз допоможе Гарріс відбити в республіканців голоси білих чоловіків. Але не врахували його надмірного захоплення лівацькими ідеями у своєму штаті.
Свою роль також зіграли стратегічні помилки демократів у проведенні виборчої кампанії. Імідж Камали Гарріс як сильного, розумного й харизматичного лідера не пройшов випробування реальністю виборчої кампанії. Її інтерв’ю не захоплювали публіку. Її суперечливі ідеї про підвищення податків, безвідсоткові кредити для чорношкірих і компліменти в бік нелегальних мігрантів точно не допомогли залучити незалежних виборців. А спроба демократів зліпити з Трампа фашиста звучала не дуже переконливо і не зайшла громадськості. Також у штабі Камали Гарріс самовпевнено розраховували на те, що їй гарантовано забезпечена підтримка чорношкірих, жінок і латиноамериканців. І коли зіткнулися з тенденцією відтоку чорношкірих чоловіків до опонента, то не придумали нічого кращого, як дорікати їм.
На відміну від 2020 року, коли підрахунок голосів затягувався і світові лідери не поспішали вітати з перемогою того чи іншого кандидата, цього разу все відбулося швидко. Уже вранці 6 листопада Дональд Трамп почав приймати вітання від закордонних політиків з перемогою. Не залишився осторонь й український президент Володимир Зеленський, який особливо відзначив «вражаючу перемогу» республіканця.
«Я ціную прихильність президента Трампа до підходу “мир через силу” у глобальних справах. Саме цей принцип може реально наблизити справедливий мир в Україні. Сподіваюся, що ми разом втілимо його в життя. Ми очікуємо на епоху сильних Сполучених Штатів Америки під рішучим керівництвом президента Трампа. Розраховуємо на подальшу потужну двопартійну підтримку України у Сполучених Штатах», – написав Зеленський у соцмережі Х.
Чого очікувати Україні від перемоги Трампа? Насправді, чіткої відповіді на це запитання немає ніхто. Навіть сам Дональд Трамп. Хоча він і висловив бажання «припинити війни у світі» і хвалився закінчити російсько-українську війну за 24 години, зараз абсолютно незрозуміло, як майбутній сорок сьомий президент Америки це робитиме. Можна лише припустити, що політика США щодо України зазнає змін. І є великі ризики, що ці зміни можуть бути не дуже сприятливими для нас. Водночас не можна повністю відкидати ймовірність позитивних новин. Трамп відомий своїми неоднозначними заявами, які, серед іншого, стосуються Росії й України. А також дивною прихильністю до авторитарних лідерів. Утім, він також відомий своєю непередбачуваністю й імпульсивністю. У світі, де авторитарні режими звикли систематично порушувати правила гри і наперед знають, чого очікувати від своїх супротивників, ці риси можуть виявитися корисними.
У разі перемоги Гарріс, найімовірніше, Вашингтон продовжив би політику дозованої підтримки України нинішньої адміністрації Джо Байдена. Втім, через брак досвіду в міжнародній політиці, Гарріс могла б виявитися ще більш обережною, пасивною й нерішучою. Чи змогла б Україна за таких умов протриматися ще чотири роки? Відповіді на це запитання немає. Натомість у Трампа, попри його скандальні заяви, існує менше внутрішніх обмежень і штучних червоних ліній. Це може бути і погано, і добре для нас. В усякому разі зараз зарано впадати у відчай і заздалегідь готувати себе до апокаліпсису.
Можливо, Трамп не дасть нам потужної зброї. Не тішитиме наш слух заявами про глибоку стурбованість й обіцянками бути з Україною стільки, скільки треба. Також, цілком можливо, він не буде проявляти належний ентузіазм у питанні відновлення територіальної цілісності України. Але опосередковано його політика може мати деякий позитивний вплив і створити додаткові незручності для Росії. У своїй промові після отримання переможних результатів з виборчих дільниць Дональд Трамп згадав про нафту. Він оголосив, що збирається розвернути курс країни «на 180 градусів». Переможець виборів анонсував зниження податків і нарощування видобутку нафти, пообіцявши, що її в США буде більше, ніж у Росії й Саудівської Аравії. За часів першої каденції Трампа ціни на нафту справді були нижчими, ніж зараз. Між тим, нафтогазові доходи становлять третину російського бюджету. Тому тривале й відчутне падіння цін на «чорне золото» здатне створити великі проблеми Кремлю. Але це станеться не зразу.
Багато що залежить від того, кого Трамп призначить державним секретарем, радником з питань нацбезпеки й очільником Пентагону. У попередній каденції поруч з Трампом працювали загалом притомні посадовці на кшталт державного секретаря Майка Помпео й радника з нацбезпеки Джона Болтона. Та й віцепрезидент Майк Пенс займав адекватну проукраїнську позицію. Як буде цього разу – важко сказати. Майбутній віцепрезидент Джей Ді Венс відомий своїм вкрай скептичним ставленням до підтримки України, просуває ідею заморозки конфлікту й перетворення України на нейтральну державу поза НАТО. Залишається тільки сподіватися, що його вплив на зовнішню політику буде обмеженим.
Президентство Дональда Трампа ставить перед Україною нові виклики. До певної міри це крок у невідомість. Ступати в цю невідомість потрібно з холодним розумом і без зайвих ілюзій. Але й без панічних атак.