Раптовий вибух протестів у Казахстані привернув увагу спостерігачів з усього світу. Прості пояснення на зразок офіційної версії – терористична атака ззовні чи кланова боротьба за владу беруть до уваги одні чинники, але не враховують інших. Що ж насправді відбулося в Казахстані – бунт, переворот чи революція і наскільки ці події подібні до подій 2013/14 років в Україні? Спробуймо поглянути на казахський випадок ширше, беручи до уваги внутрішній і зовнішній контекст.
Протести почалися в перші дні січня в Мангистауській області Казахстану і були викликані різким зростанням цін на пальне (скраплений газ та інші нафтопродукти). Упродовж кількох днів вони перекинулися на великі міста. Спочатку демонстранти вимагали зниження вартості пального, а потім відставки чинної влади й усунення з політичної сцени першого президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва.
Найбільші зіткнення сталися в м. Алмати. 5 січня протестувальники захопили будівлю міської адміністрації й аеропорт. Того ж дня президент Касим-Жомарт Токаєв звернувся до Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) по допомогу в «подоланні терористичної загрози». В ніч на 6 січня в місті були розграбовані найбільші торговельні центри. 6 січня поліція розпочала «антитерористичну операцією», в результаті чого, за непідтвердженими даними, загинуло 164 цивільні особи і 16 силовиків. 9 січня влада Казахстану заявила, що в усіх регіонах країни ситуація стабілізувалася і перебуває під контролем. Війська ОДКБ не брали участі в зачистках, їм доручили охорону аеропорту, Байконуру та інших стратегічних об'єктів.
Масові протести, як правило, викликають кризу, але реакція на неї з боку влади залежить від типу режиму. Що більш авторитарний режим, то різкіша реакція. І в Україні, і в Казахстані влада вдалася до насилля, але в Україні ступінь насилля зростав поступово (від побиття студентів 30.11.2013 до розстрілів протестувальників 18-20.02.2014). У Казахстані президент Токаєв дав прямий наказ на вогонь без попередження уже в перші дні протестів. До того ж в Україні влада намагалася всіляко приховати використання сили, а в Казахстані президент діяв показово відкрито.
Другою спільною рисою був розкол еліт, однак його наслідки в Україні та Казахстані суттєво відрізняються. В Україні розкол у Партії регіонів призвів до переформатування парламенту, створення нової більшості і втечі Януковича з країни. У Казахстані чинний президент скористався кризою, щоб припинити двовладдя – усунути свого попередника Назарбаєва з посади голови Ради національної безпеки, яку той після 30 років правління мав займати пожиттєво, і водночас позбувся впливу його оточення в країні. 5 січня 2022-го Токаєв прийняв відставку уряду, звільнив двох заступників і голову Комітету національної безпеки, з яких один був племінником Назарбаєва, а також заступника голови Ради нацбезпеки.
Ще однією спільною рисою була політична криза, яку можна вважати революційною ситуацією, але вона призвела до різних наслідків. В Україні криза переросла в політичну революцію, але в Казахстані прихована боротьба за владу збіглася з вибухом народного невдоволення і була використана Токаєвим для утвердження одноосібної влади в країні.
Отже, масові протести, розкол еліт, політична криза і використання сили проти демонстрантів – це те, що зовні робить ці події подібними. Відмінності є глибшими, і вони показують, що події в Казахстані більше схожі на прихований переворот, ніж на революцію.
Насамперед варто розуміти, що політична конкуренція в Казахстані має відверто клановий характер. Це як боротьба Червоної і Білої троянд у середньовічній Англії. Нурсултан Назарбаєв належить до впливового роду Шапрашти, який після 30 років його правління здобув значний вплив у країні. Касим-Жомарт Токаєв походить з менш впливового роду Кушик, що належить до групи племен Жалайир, який стоїть нижче в соціальній ієрархії казахів. Дозволивши Токаєву стати президентом, Назарбаєв залишив за собою символічний вплив і «золоту акцію» – посаду голови Ради національної безпеки, а його родичі контролювали ключові державні посади і цілі галузі економіки. З обранням на пост президента в березні 2019 року між кланами Токаєва і Назарбаєва триває прихована боротьба за вплив і контроль ресурсів у країні. У медіях циркулює думка, що вибух народного невдоволення був використаний оточенням Назарбаєва для дискредитації Токаєва.
Клановий характер політики пояснює інші відмінності. Так, поштовх до протестів в обох країнах має різну природу. У Казахстані каталізатором стало підвищення цін на пальне, що разом із тривалим матеріальним невдоволенням призвело до раптового вибуху. В Україні тригером стала відмова Януковича підписувати угоду про асоціацію з ЄС, тобто нематеріальний чинник.
Друге, динаміка і вияв протестів в Україні та Казахстані також істотно відрізняються. В Україні протести тривали три місяці, мали високий рівень внутрішньої організації, були більш масовими і мали виразні політичні вимоги. У Казахстані вибух народного невдоволення від початку мав неконтрольований характер. Якщо припустити, що розгром крамниць у Казахстані був керований зовні, то в Україні випадків мародерства не було, а в період протестів кількість правопорушень значно зменшилася.
Третє, реакція влади на протести в обох країнах була різною. В Україні влада поступово піднімала градус напруги – від побиття студентів до кількох спроб розгону майдану, прийняття диктаторських законів і, врешті, розстрілів. У Казахстані президент Токаєв дав прямий наказ на використання вогнепальної зброї на четвертий день після початку протестів.
Четверте, наслідки. Українська революція зупинила сповзання України до диктатури і вирвала Україну з-під впливу Москви, навіть ціною окупації Криму і частини Донбасу. У Казахстані м'яка диктатура Назарбаєва може змінитися більш твердою диктатурою Токаєва і збереженням, а то й посиленням залежності від Москви. Останнє зараз найбільше турбує Токаєва, і не факт, що йому вдасться вислизнути з «братніх обіймів» Путіна.
Наостанок дії Росії в Україні та Казахстані також помітно відрізняються. В Україні Росія тиснула на Януковича приховано, штовхаючи його до насилля, а після втечі змусила написати листа про військову допомогу. Президент Токаєв сам звернувся до Росії про введення обмеженого військового контингенту (3 тис.), однак впродовж дня змушений був погодитися на 10 тис. військових. На заяву Токаєва про припинення миротворчої операції ОДКБ у РФ відповіли – «до повної стабілізації ситуації». Тепер Кремль шукатиме приводу затриматися в Казахстані довше, бо нова нагода посилити там свій вплив може з’явитися нескоро.
Варто мати на увазі, що інтереси Росії в Казахстані зіткнулися з інтересами Китаю і Заходу. Казахстан забезпечує п'яту частину китайського газового імпорту. Там видобувають 40% світових ресурсів урану, якого потребує Пекін. Газовий й урановий бізнес контролював клан Назарбаєва через голову Комітету нацбезпеки, якого Токаєв звільнив з посади. Те, що Путін став на бік Токаєва, може вказувати на бажання зменшити вплив Китаю, з яким сім’я Назарбаєва мала вигідні контракти.
США також мають інтереси в Казахстані, де працює понад 700 американських компаній, зокрема гіганти Chevron, Exxon Mobil і General Electric. США, очевидно, намагатимуться потіснити Китай у Казахстані, чим пояснюється їхня стримана реакція на розстріли протестувальників, серед яких, ймовірно, були найняті кланом Назарбаєва іноземці. Крім символічної стурбованості утисками журналістів і громадських активістів, жодних санкцій до оточення Токаєва не буде, що дає йому карт-бланш на утвердження своєї влади. Придушивши протести, Токаєв оголосив про масштабні реформи силових структур, армії, державного управління, паралельно роздаючи популістські обіцянки народу. Тож, придушивши спробу перевороту з боку оточення Назарбаєва, Токаєв зробив крок до встановлення одноосібної влади. За потурання Росії і відсутності реакції Заходу це може призвести до зміни одного диктаторського режиму іншим.