Спостерігаючи за суперечкою довкола подальшої долі (знесення чи перейменування/перелицювання) монумента Родіна-мать відмітив для себе певний пуризм у підході деяких учасників дискусії. І хотів би висловити кілька думок на цю тему з погляду та досвіду Церкви.
Християнство проходило ті самі етапи і мусило відповідати на ті самі питання, що й теперішнє українське суспільство. Йдеться про питання, що від попередньої системи координат можна прийняти та переосмислити, а що відкинути? У християнстві це була постійна дискусія, де пролягає межа між проповіддю Євангелія та інкультурацією в сенсі переймання звичаїв та традицій євангелізованих народів. І досвід показав, що чим більше місцевих традицій і звичаїв було перейнято та наповнено новим змістом, тим успішнішою була місія та тим більше було закорінено християнство.
Якщо брати конкретний приклад України, то це всі ті колишні язичницькі звичаї, які в нас асоціюються тепер зі святами церковного календаря: уся обрядовість Різдвяного циклу, свячення страв на Паску, меду й маку на Маковія та яблук і решти садовини на Спаса і багато чого іншого. Все це залишки язичницьких обрядів і традицій, тобто елементи тієї системи, проти якої прямо виступало християнство. Але самі ці елементи роблять кожне християнське свято таким відмінним і цікавим у кожній країні.
Більше того: у багатьох країнах церкви будувалися на місці колишніх язичницьких капищ із включенням елементів звідти в будівлю нового християнського храму (наприклад, у тій же Італії чи Мексиці). Пантеон (у перекладі: храм усіх богів) не руйнували, а просто перейменували на храм Усіх святих.
Якщо перенести це на дискусію про подальшу долю монумента Родіна-мать, то її перейменування та заміна гербі на щиті цілком собі вписується у християнську концепцію інкультурації, яку ми в нашому побуті спостерігаємо постійно. Мабуть, у т.ч. й тому такі результати голосування, які й визначили подальшу долю цього пам'ятника. Тому люди, дайте собі на спокій, як кажуть на святій Галичині, і прийміть нарешті оновлений монумент, як християнство свого часу прийняло і просто наділило новим сенсом давні язичницька звичаї. І гіршими християнами ми від того не є. І меншими українцями та патріотами від того, що монумент лишився і лише змінив герб і назву ми не станемо. Бо це ми визначаємо, що той чи інший символ означає, це ми наділяємо символи тим чи іншим значенням.