Склалося так, що більшість інформації, яку коментують світові ЗМІ і окремі оглядачі, це не політичні події у світі, а короткі заяви світових політиків – починаючи від президента США Трампа, і закінчуючи якимось алкоголіком Медведєвим. Журналістський сленг називає такі повідомлення «песиками». Те, що заяви, наприклад, Медведєва абсолютно ні на що не впливають, зрозуміло навіть і найтупішим, але, як це не дивно, майже так само ні на що не впливають також і заяви Трампа, Путіна, Сі Цзіньпіна, Мерца, Макрона, як, до речі, і будь-якого іншого політика рангом нижче. Найбільше привертають увагу такі «сенсації», як, наприклад, абсолютно нікчемна «жовтувата» полеміка, чи назвав генсек НАТО Марк Рютте президента Трампа «татусем», чи не назвав, а якщо назвав, то в якому сенсі. Звісно, що більш важливих проблем у світі не існує.
А Трамп зустріч із Зеленським на саміті НАТО в Гаазі дуже «змістовно» прокоментував так: «Насправді все минуло дуже приємно. Інколи було непросто. Він був максимально приємним. Я думаю, те, що я взяв із зустрічі, було максимально приємним». А Макрон засудив удар рашистів по Дніпру. Важливість такої заяви для України просто неймовірна. А президент Литви сумнівається, що війна в Україні закінчиться за три роки. А дуже цікаво, що з цього приводу думають, наприклад, президенти Латвії чи Естонії, може вони вважатимуть, що ця війна закінчиться за чотири роки, а може за два. Дуже шкода, що вони чомусь не висловлюються з цього приводу, бо українці ночами не сплять і щохвилини кидаються до своїх телефонів, аби довідатися, що ж там сказали ці президенти про закінчення війни.
Усі ці заяви політиків або є цілковито пустими й не несуть жодної інформації, і навіть не спонукають до якихось роздумів, або ж вони відверто брехливі. Наприклад, посол Ізраїлю в Україні заявляє про передання Україні системи ППО Patriot, утім тут же ізраїльське МЗС цю інформацію спростовує, або канцлер Мерц то заявляє про можливе передання Німеччиною Україні ракет Taurus, то забирає свої слова назад. А брехливі заяви найкращого у світі укладача мирних угод – «пізділера» (peace dealer) Дональда Трампа вже й набридло коментувати. То він дає термін для припинення російсько-української війни двадцять чотири години, то сто днів, то начебто ультиматум Путіну два тижні, потім ще два тижні, і потім ще невідомо скільки разів по два тижні, і жодних своїх обіцянок не виконує. То він дає Ірану ті самі два тижні для припинення атак на Ізраїль і відмову від розробки ядерної зброї, і тут же через два дні (а не два тижні) наказує американським воякам завдати удару по іранських ядерних об’єктах.
Зазвичай всі так звані «доленосні» заяви світових лідерів – це заяви постфактум, коли все й так усім зрозуміло. Путін о 5-й годині ранку 24 лютого 2022 року оголошує про початок «СВО», коли вже годину і двадцять хвилин на Україну летять тисячі бомб і сотні ракет, і коли про це, тобто про початок війни, вже о 3:40 заявили українські ЗМІ, а самі українці зазнали на собі жахливих наслідків цієї атаки. Яка несподівана заява болотного недоімператора, а ми й не знали, що його недоімперія розпочала проти нас війну.
Або 22 червня 2025 року Трамп заявляє про удари по трьох ядерних об’єктах в Ірані тоді, коли про це вже знали і сповістили всі світові ЗМІ. Якщо би Путін оголосив про початок так званої «СВО» наперед, скажімо 22 чи 23 лютого 2022 року, або Трамп про атаку на Іран 20 чи 21 червня 2025 року, то ця інформація мала б якийсь сенс, а так ці заяви лише розкривають для світу секрет Полішинеля.
Заяви болотного недоімператора дарма коментувати, бо вони позбавлені не лише здорового глузду, але й жодної логіки. Ну, наприклад, і сам Путін, і його посіпаки багато разів говорили про те, що російсько-українську війну може завершити усунення її так званих «першопричин». Про те, що ця війна не почалася б, якби президентом був Трамп, сам американський лідер повторював напевно разів із тридцять, якщо не більше, і, аби догодити Трампові, Путін ясно й недвозначно повторив цю маячню принаймні два рази.
І ось що ми тут маємо для логічної задачі: 1) ця війна не почалася б, якби Трамп був президентом, і з цього випливає, що 2) «першопричиною» цієї війни було те, що Трамп не був президентом. 3) для завершення цієї війни треба усунути її «першопричину». 4) нині Трамп є президентом, тобто, увага (стежимо за руками) – за всіма законами логіки «першопричину» війни усунуто, бо Трамп є президентом, і з цього всього випливає, що 5) війна мала б завершитися. Ця задачка показує, наскільки пустим і непродуктивним є намагання якось витлумачувати заяви не лише болотного керманича, а й будь-якого іншого чільного світового політика.
А ось про справжні «першопричини» цієї війни варто було б іще раз нагадати.
Ми достеменно, на всі тисячу відсотків знаємо, для чого болотна імперія розв’язала цю війну. Для того, аби вбивати, калічити, ґвалтувати, знищувати все живе на своєму шляху, перетворювати на попіл та руїни усе, що колись будувалося, цвіло і буяло. Повне згарище на окупованих землях, де люди будуть знищені і більше нічого не виросте і не збудується. А для чого це у підсумку болотянам треба, нам, українцям – цивілізованій нації із нашим матеріалістичним світоглядом второпати не до снаги, бо ми нічого не розуміємо в ідеалізмі дикунів. А їхній «ідеалізм» полягає у тому, що їм не треба ані добре жити, ані щось добре мати, їм треба тільки знищувати, знищувати і знищувати, аби нічого людського і цивілізованого на Землі не залишилося.
У сенсі так званих «першопричин» цієї війни цікавою є байка про те, як бідних росіян чи там російськомовних в Україні переслідувала зловісна «хунта». Росії зовсім не треба було «чужої землі», а що ж їм треба було?..
Лавров заявляє: «Ми чужої землі ніколи не хотіли, ми просто хотіли, щоб до людей, які є невід'ємною частиною російського світу, російської культури, російської мови, історії, релігії, щоб до них ставилися по-людськи, як того вимагають міжнародні права, численні конвенції про права людини, про права національних меншин, і як того вимагає, насамперед, Статут Організації Об'єднаних Націй».
Тут із Лаврова явно виліз Фройд із «чужою землею», таки визнав покидьок, що загарбують «чужу землю», якої «ніколи не хотіли» (ну, звісно, хто б сумнівався), утім як же «не по-людськи» українські «нацисти» ставилися до росіян і рускаязичних в Україні? Зрозуміло, що про ці «нелюдські злочини» звірячих нацистів проти народу Бамбаса знає весь світ. Коли в Донецьку люди в кокошниках водили вулицями ведмедя з балалайкою на шиї, то підлі українські нацисти ведмедя розстрілювали, балалайку ламали об коліно, а кокошники топтали чоботами, аби знищити все російське. Коли рускіє дєті грали в «лапту», то підлі нацисти видирали в них з рук бити і забивали ними до смерті по головах. Коли культурні росіяни «щі лаптєм хлєбалі», то погані нацисти росіян і рускаязичних били, лапті викидали, а щі самі з’їдали.
А коли культурні росіяни пили «бояришник» чи «містер сидр», то огидні нацисти, що взагалі є найбільшим злочином проти російської культури, виривали з рук маленькі пляшечки, а їхній вміст виливали в каналізацію. І думали-думали українські нацисти, як би ще більше знищувати російську культуру і ментальність, і коли вже всю геть знищили, то не знайшли нічого більш огидного, як «распять мальчіка в трусіках і маїчькє».
Цього, звісно, допустити не можна було, і далі Лавров переконує: «На території України, яка за межами конституційних кордонів РФ, мільйони людей розмовляють російською мовою, вона для них рідна. І залишити їх під керівництвом хунти, яка заборонила навіть розмовляти російською мовою (тільки думати ще не заборонили), – це буде дуже великим злочином».
І тут вдруге з Лаврова вилазить Фройд, коли він говорить про «дуже великий злочин», скоєний Росією проти України. Свята правда. Не який-небудь злочин, а дуже великий. Бо вона таки залишила мільйони людей, які розмовляють російською під керівництвом київської «хунти», яка теж поза мікрофоном в кулуарах розмовляє тою самою російською. Шизофренічність ситуації зашкалює, утім те, що власне мова є (не однією з причин цієї війни, бо про причини ми вже з’ясували вище, а) одним із головних приводів до неї, доволі фальшивих приводів, – факт, здається, незаперечний. «І взагалі Путін напав на Україну, бо половина України розмовляла російською» – наскільки ця теза є правдивою, з’ясуємо трохи згодом.