Вірю, що Богоявлення оновить нас у пізнанні Бога і ми відкриємося ще більше до перемог у довірі!
Час, коли всі – експерти в будь-якому питанні, і то одночасно – і кожен переконаний у своїй правоті, як в останній інстанції.
Час, коли довіра чи то до влади, чи до законів, чи то між людьми настільки мала, наскільки велика нетерпимість і неохота чути іншого.
Час, коли ми нарікаємо на роз’єднаність, але коли досягаємо спільності думок, починаємо піддавати сумнівам.
Час, коли ми відштовхуємося виключно від «своєї» правди, і вважаємо, що якщо не по-моєму, то значить зле.
Час, коли хаос лукаво усміхається і здається чекає лиш одного. Аби люди якомога більше заплутались, зневірились, втратили мир в серці, надію і забули, що порядок можливий. І погодились на те, що дуже хоче бути усім – хаос.
Ми сповнені інформації настільки, що можемо запхати за пояс будь-кого, аби довести свою правоту. Ми знаємо, що додавши емоцій, досягнемо успіху набагато швидше, ніж коли спокійно будемо апелювати аргументами. І чого там лукавити, якщо озброїмось авторитетами, чутливими чи болісними для загалу темами – наша перемога буде гучною.
Але мені нецікаво брати участь в таких сучасних забавах, іграх мільйонів слів, тавруваннях, доказуваннях, що тільки ускладнює ситуацію, і не сприяє вирішенню якогось питання.
Тому я дуже ціную знання, а не набір інформації, виваженість, а не емоційні реакції, прийняті спільно рішення, а не чутки про них, довіру, а не страх, дискусію фахівців, а не «всезнаючих» коментаторів, закони, а не узаконення бажань.
Це дуже сприяє порядку. І зовнішньо, і внутрішньо.
Все це передує тому, що я думаю стосовно рішення робочої групи (не одноосібного) питання демонтажу каплиці в Шевченківському Гаю.
Отже, з того що мені відомо: з поміж багато інших до різних інституцій, було звернення музейників до міськоі ради – зустрілися сторони справи: ігумен, представники міської ради, музейники. Сіли, обговорили, вирішили питання і дійшли згоди – фахово, конструктивно – і згідно з церковними законами, і згідно з державними.
Я в цьому вбачаю порядок проти хаосу. І упокорення перед рішеннями і представника церкви і представників міста (який представляє Чинне законодавство), і представників музею.
Для мене довіра до думки церкви в особі ігумена (не бачила листів від центрального уряду Церкви, який би протестував, чи висловив незгоду з рішенням робочої групи), до думки представників міста, і до думки музейних представників, які були в робочій групі – є базовою для розбудови цивілізованого суспільства. І як на мене нам треба цінувати той факт, що кожна сторона дійшла згоди разом. І вважати перемогою довіри, нехай і маленькою.
Відважитися довіряти і бачити дії страху в житті, дискутувати, робити помилки, і зізнаватись, бути собою, пізнавати Правду, Істину і Життя, волю Бога і Його порядок – цього я вчуся у своїй Церкві.
І ще вчуся дару мовчання (мова не про мовчання-байдужість), яке проявляє довіру до людини, до інституції, і сприяє порядку.
Мудрості нам, довіри і любові!