Продовжено прокат документального фільму «Будинок зі скалок» данського режисера Сімона Леренґа Вільмонта. Зараз стрічку можна подивитися у Києві та Львові.
«Будинок зі скалок» став єдиним фільмом, номінованим на премію «Оскар» у 2023 році, та другим в історії, коли серед країн-виробників є Україна.
Великий розголос викликало те, що «Оскар» отримав фільм про російського опозиційного політика «Навальний» канадського режисера Деніеля Роера. Проте варто усвідомлювати, що опинитися у п’ятірці номінантів – велика справа для будь-якого фільму, а для України, як би не було прикро, що про нас майже не говорили під час церемонії, це дієвий спосіб розповісти про себе.
«Ми дуже пишаємось і щасливі, що були номіновані на Оскар та отримали можливість продовжувати говорити про війну проти України та довгострокові наслідки війни для дітей», – прокоментувала продюсерка фільму Моніка Геллстром, проекти якої вже тричі були номіновані на «Оскар».
«Я думаю, важливо не забувати, який великий шлях пройшла наша стрічка до Оскарівської церемонії в Лос-Анджелесі. Це неймовірно. І те, що "Будинок зі скалок" отримав номінацію на Оскар свідчить про те, що це справжнє, талановите, важливе кіно. Зараз цей фільм можна побачити в українських кінотеатрах. То ж всіх, хто переймається за долю Оскара, я запрошую в кінотеатри. А ще, завітайте на сайт фонду "Голоси дітей". Цей фонд було створено Азадом Сафаровим та Оленою Розвадовською під час їхньої роботи над стрічкою. Вони допомагають дітям з зон підвищеного ризику. Фонду потрібна наша підтримка. Так само, як і українському кіно», – наголошує Дар’я Бассель, одна з українських співродюсерок фільму.
«Фільм підсвічує довгострокові наслідки війни на наше покоління у майбутньому, в тому числі, оповідаючи про людську крихкість та людську стійкість. Номінація на Оскар – це вже увага до України», – поділилася друга українська співпродюсерка фільму Вікторія Хоменко.
На церемонії нагородження фільм представляла команда з усіх чотирьох країн, що причетні до створення картини: України, Данії, Швеції та Фінляндії. Від України були лінійний продюсер та другий режисер Азад Сафаров, координаторка та консультантка фільму Олена Розвадовська, які є співзасновниками фонду «Голоси дітей». А також героїні стрічки, виховательки Лисичанського центру соціально-психологічної реабілітації дітей, Ольга Тронова та Маргарита Бурлуцька.
«Нам треба вірити, що ми можемо знімати класне документальне кіно. Бо, якщо ми хочемо, щоби світ дивився наше кіно, ми маємо також бути зацікавлені в ньому. В Україні зараз не треба шукати голівудських історій, бо кожен українець має таку історію. І про ці історії треба невпинно продовжувати розповідати світові. І найпростіше, що кожен українець може зробити вже сьогодні – це сходити на фільм в кінотеатр. Важливо, що стрічка показує абсолютну правду. Наш фонд опікується такими дітьми, які зображені у фільмі, тож будемо раді підтримці нашій діяльності. Ми продовжуємо працювати, «ламати стіни» та обов‘язково переможемо», – зазначила Олена Розвадовська, консультантка фільму та співзасновниця фонду «Голоси дітей».
Нагадаємо, фільм данського режисера Сімона Леренґа Вільмонта розповідає історію тимчасового дитячого притулку у нині окупованому Лисичанську. На момент знімання від лінії фронту його відділяли всього 20 кілометрів. Герої фільму – діти, позбавлені батьківського піклування. У притулку вони очікують на вирішення своєї долі: повернення до старої домівки або ж переїзду до нової. Тим часом їх виховательки дарують дітям моменти радості та спокою і повертають у вже майже втрачене дитинство.
Уже можна було почути закиди, що показувати таке кіно іноземному глядачеві не варто, адже українські реалії виглядають не надто привабливими. Це не так. Адже фільм говорить не лише про драматичні долі дітей, а й про те, що в їх житті знаходяться дорослі, які готові їх підтримати.
Це ніжне, людяне, делікатне та дуже тендітне кіно, яке не є документальним трилером, як «Навальний». Це тихий фільм, який натомість голосно та чітко говорить про біду, яку війна збільшує до гігантських розмірів.