Львівський «Інститут стратегії культури» представив на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2020 року проект львівського художника Володимира Кауфмана «Бесіда» у номінації «Візуальне мистецтво».
Проект представляє собою інстальовану графіку. Кауфман зображує на різних поверхнях, у різних масштабах обличчя чоловіка у касці. Тлом та матеріалом може стати що завгодно: квитанції, поштові марки, клапті паперу, сторінки нотатника... Як у вірші Елюара: На друкові всіх сторінок/ На білині всіх сторінок/ На попелі крові камінні/ Пишу твоє ім'я.
«Це розмірковування про те, чим є війна, що таке армія, наскільки я маю правдиву інформацію, від кого вона надходить, наскільки я можу довіряти тому, що чую. Я щодня чую, скільки загинуло, скільки поранено, скільки пропало без вісті. Я намагаюся ці цифри та імена у собі закарбувати й уникнути найстрашнішого, стану звикання до війни», – розповів про проект Влодко Кауфман.
«Я зображую один і той самий персонаж, чоловіка у касці, чи то солдата, чи то добробатівця, чи то волонтера. Не знаю, малюю щодня, ніби декламую якусь мантру. Щоразу він є іншим. Щоразу зображення з під моєї руки виходять як повідомлення інформбюро про загиблих, поранених та зниклих без вісті. Я малюю їх на усіх побутових папірцях, які є під рукою: це трамвайні талончики, чеки з магазинів, уривки паперу, рахунки. Я використовую папір (чи навіть папірці), який так чи інакше причетний до мене і містить щось, мною пережите. Те, що я зображую, накладається на щось, що має стосунок до мене, до мого побуту, до мого життя. Часом зображення буває нечітким, буває неякісним. Зрештою як і та інформація, яку я отримую», – додає він.
Зараз зображень є уже більше 10 тис. Але їх стає все більше. Цей проект не має окресленої художником дати завершення. Він стане такім, коли завершиться війна. «Точно невідомо, скільки їх є, тих загиблих та поранених, невідомо скільки їх ще буде і невідомо, скільки я ще намалюю», – говорить художник.
Львів’яни мали змогу побачити проект у галереї «Дзиґа», до лютого виставка триватиме в Українському музеї у Нью-Йорку (США).
«Він проявляється на стінах чи квитках на проїзд, виникає із тріщин на асфальті або уривка газети, випливає із плям, викладається із безладно розкиданих предметів, вимальовується із тіні… Він то стає чіткішим, то розпливається. Часом робиться повністю зрозумілим, а часом геть втрачає свою достовірність. Деколи розмивається за буденним життям, деколи стає більш справжнім за нього. В один момент він виокремлюється в конкретну особу, в інший – стає загальним образом». Він – це український військовий», – написав про проект Влодка Кауфмана Юрко Вовкогон, який провів довгі місяці на лінії фронту на сході України у лавах ЗСУ.
«Кауфман твердить, що те, що він творить через «Бесіду» є найболючішим і тим, що не дає спокою. Тут мистецтво фактично перетворюється на певну форму терапії, в якій біль на неспокій проявляються через узагальнені образи воїна. Кауфман веде бесіду з медіа, світом, культурою, яка є одночасно розмовою із солдатом та із собою. Це медитативне малювання образу нагадує молитву, це як бесіда із цим образом, відсіяним через свідомість. Цей воїн не абстрактний, а справжній і своїм проектом художник намагається зробити так, щоб інформація, яка лине з медіа не стала чистою статистикою, не перейшла на побутовий рівень, не стала звичкою», – вважає мистецтвознавеуь Богдан Шумилович.
«Мистецький твір «Бесіда» автор не малює, а проживає від 2014 року,розкодовуючи події війни насамперед для себе самого. Зараз «Бесіда» вже виглядає як меморіал невідомому солдату. Це мозаїка із десятків тисяч зображень, звита часом та руками художника, це плетиво історій та болю, нашого життя та нашої смерті», – додає він.
«Проект «Бесіда» є унікальним, бо завдяки ньому глядачі, а також художник, «практикують» історичний час та естетику відповідальності; придивляючись уважніше, а не дивлячись убік, вони не дають забуттю сховати від нас війну. Цей твір повинен стати частиною музейного фонду України і заслуговує на відзначення автора Шевченківською премією», – вважає Шумилович.
Також Львівська міська громадська організація «Мистецька рада «Діалог» висунула на здобуття Шевченківської премії книгу Тараса Прохаська «Так, але..» (видавництво Meridian Czernowitz). Книга ще однієї львівської письменниці Маріанни Кіяновської «Бабин Яр. Голосами» також увійшла у список творів, які братимуть участь у відборі.
На фото Катерини Сліпченко – фрагменти поекту «Бесіда» у галереї «Дзиґа»