Для багатьох росіян Путін є символом підйому з колін і повернення до імперської величі Росії. За такою логікою стоїть сильна образа, що випливає з приниження 1990-х років, коли наймогутніша країна світу розвалилася під власною вагою. За Путіна пам'ять про черги за «ніжками Буша» активно стирається, натомість зростає гордість за лідера, який кинув виклик усьому Заходу і хоробро бореться в Україні проти армії НАТО. На противагу цьому, для тих, хто перебуває за межами реальності «русского мира», час перебування Путіна при владі іноді сприймається як процес швидкої еволюції: від фасадної олігархічної демократії до авторитарної диктатури. І як за часів кремлінології, коли точилися наукові суперечки про те, де в СРСР пролягала межа між авторитаризмом і тоталітаризмом, так і зараз тривають пошуки ознак, які підтверджують, що в Росії сформувалася диктатура. Ці роздуми будуть неповними, якщо залишити поза увагою сферу культури. Адже еволюція до авторитаризму – з його державними інститутами, мілітаризацією суспільства та агресією репресивного апарату – є нічим іншим, як ознаками культурної трансформації. Тому саме на цьому найвищому рівні варто шукати конститутивні риси путінізму.
Путін – незграбний диктатор, і це аж ніяк не смілива теза. Західні санкції, що душать економіку, вимушене зближення з міжнародними паріями на кшталт Північної Кореї та Ірану, економічна залежність від Китаю, демографічна та інфраструктурна катастрофа – це лише початок переліку його невдач, які доводять мою тезу. Якщо Путін є сатрапом-партачем, то система, яку він побудував, також має бути бракованим авторитаризмом. Путінізм – це не що інше, як каша з комунізму і царизму, карикатурна політична підробка. Шлях Путіна до авторитаризму незграбно повторює моделі більшовицької еволюції до сталінізму, але замінює трагедію на фарс.
Саме тому стала знаменитою шкарпеткою на чоловічому члені в Росії, і цей казус знаменує собою остаточний політичний поворот у розвитку диктатури.
Цезура 24 лютого
Повномасштабна агресія Російської Федерації проти України в лютому 2022 року хоч і була очікуваною, але стала шоком не лише для українців і європейських країн, а й для багатьох росіян. У світі російських кінематографістів та інших публічних осіб ставлення до агресивної війни швидко стало головним визначником «позиції». Відкрито висловлена опозиція до війни стала рівнозначною рішенню емігрувати (часто евфемістично названа «релокацією»), або, у випадку тих, хто вже жив за кордоном, відрізала можливість повернутися до Росії. Саме так Путін позбувся легендарних рокерів, таких як Юрій Шевчук з «ДДТ», гіп-гоп виконавців, таких як Noiz MC або Oxxxymiron, провідних поп-виконавців, таких як Монеточка. Виїхали і вже не повернуться стендап-коміки, багато акторів, режисерів, письменників, кілька журналістських редакцій у повному складі. Всі вони після двох років війни вже мають статус «іноагента», «екстреміста», «терориста», заочно звинувачуються в поширенні неправди про армію і війну або навіть перебувають у розшуку прокуратури, як, наприклад, найвідоміший нині російський письменник Борис Акунін.
Протилежна сторона барикад, так звані Z-патріоти, почали формувати свої лави ще 2014 року після окупації Криму, коли 85 діячів культури підписали лист на підтримку дій Путіна в Криму і на Донбасі. Пізніше до них долучилася ще понад сотня, намагаючись створити для себе загальнонаціональний кримський хайп. Для багатьох з них підтримка війни у 2022-му стала продовженням раніше взятих на себе зобов'язань перед владою. Серед них Кремль обрав тих, хто став сценічними обличчями війни. Зі сцен у Москві та центральних каналів Володимир Машков, колись відомий актор, а нині – «конферансьє війни» (він грав з Томом Крузом у фільмі «Місія нездійсненна»), Олег Газманов, який співав для старшого покоління, фашистський шоумен Шаман, який співав для молоді. У публіцистичних програмах колись шанований режисер Карен Шахназаров доводить необхідність війни, а колишній оскароносний режисер Нікіта Міхалков поширює теорії змови. Подібно до того, як приплив викидає на морський берег різні предмети, війна також вимила на центральну сцену давно затертих зірок, які, як і Віка Циганка, тепер переживають сценічне відродження, оспівуючи «перемоги великої нації».
Кінець богеми
Це приклади крайнощів. Більшість «креативного класу» прийняла стару стратегію поневолених селян – тихіше води, нижче трави. Похід на Київ, зрештою, мав зайняти два-три тижні, як були переконані західні лідери. Тому передбачалося, що все зробиться саме собою, світ повернеться до звичних справ і музика потече, як і раніше. На подив світу і агресорів у Кремлі, цього не сталося. Київ не впав, а Росія зав'язла в руйнівній позиційній війні. І тут ми підходимо до суті нинішньої ситуації в Росії: не безпосередній початок війни привів до кінця путінську диктатуру, а тривала, затяжна поразка в ній. Багато творців культури протягом наступних тижнів і місяців війни створювали навколо себе своєрідний вигаданий світ, ніби заперечуючи очевидні факти, що влада в їхній країні розв'язала агресивну і злочинну війну. Цей захисний механізм підкріплювався амбівалентним ставленням до війни та Путіна. Як це реалізовувалося на практиці?
Сьогодні фраза «не все так однозначно» функціонує в російській мові як ідіома. Ніщо не є повністю однозначним, ми все одно ніколи не дізнаємося правди, тож надвоє бабка ворожила. Це була фраза, щоб раціоналізувати ставлення мовчазної більшості:
Я можу не виступати відкрито проти війни, але ж я нічого не підписував; я буду виступати на режимному телебаченні, але ж я не грав на сцені на річницю окупації Криму і не їздив на Донбас виступати перед солдатами; я не буду засуджувати Путіна і залишуся в країні, тому що я патріот і люблю Росію, якою б вона не була; я не зрадник/зрадниця.
Це були моральні обґрунтування, але за ними стояв чистий бізнес. Ринок, позбавлений першокласних зірок, став професійним і рекламним ельдорадо для тих, чия єдина заслуга полягала в тому, що вони просто залишилися, допомагаючи підтримувати фікцію реальності далеко від війни. Ксенія Собчак заробляла мільйони на своїх каналах в YT і Telegram, Діма Білан, такий собі переможець Євробачення 2008 року, гастролював, блогери і тіктокери всіх конфесій підписували вигідні рекламні контракти, Філіп Кіркоров, король російської естради, робив що хотів і де хотів. Достатньо було постійно повторювати, що «ми живемо в непрості часи, на жаль», що Росія – найважливіша і підтримаймо наших.
Як я вже казав, відсутність явної перемоги означає для Кремля фактичну поразку. І для того, щоб приховати трагічний стан справ, передусім відсутність перспективи позитивного завершення війни для Росії, режим посилює репресії. Не вдасться апріорі відкинути порівняння нинішньої ситуації в Росії, які з'являються дедалі частіше, зі сталінською епохою, особливо в контексті показових судових процесів, таких як справа драматургів Жені Берковича і Світлани Петричук, яким ні за що загрожують роки ув'язнення. Якщо Кремль діє за логікою закостенілого сталінізму, то він мав би нарешті атакувати фікцію особливого світу мистецької богеми, яка з незрозумілих причин, здавалося б, отримала певний імунітет за формальну лояльність до системи.
Ми знаємо, коли саме в Росії фікція світу на узбіччі війни зазнала краху. Це сталося в ніч на 21 грудня 2023 року, саме тоді, коли шкарпетка зісковзнула з пеніса репера Vacio.
Ця остання приватна вечірка
Блогерка Настя Івлєєва в російському шоу-бізнесі вже багато років. Вона починала кар'єру майстра манікюру в Санкт-Петербурзі, потім переїхала до Москви, завела акаунт в Instagram і стала зіркою. Головним об'єктом її постановок була вона сама. Згодом Настя поширила свою діяльність на телебачення і серіали, розважальні програми і кіно, ставши провідною фігурою російського шоу-бізнесу. Одразу після початку повномасштабного вторгнення вона на хвилі обурення виступила проти війни в Україні, але з часом перемкнулася на вигаданий світ на узбіччі війни і продовжила заробляти на рекламних контрактах від найбільших російських рекламодавців. Одним із таких заходів мала стати передноворічна вечірка в модному московському клубі. Ідея була простою і зовсім не особливо революційною. Івлєєва запросила на вечірку інших знаменитостей, які мали з'явитися відповідно до дрес-коду almost naked. Вона й сама з'явилася на вечірці майже голою, але з підвішеним між сідницями смарагдом вартістю мільйон доларів. І все пройшло б без особливих ексцесів, якби не збіг кількох обставин і не війна. На вечірку прибув перспективний музикант Vacio, який, напевно, надихнувшись західними кумирами Red Hot Chilli Peppers, сприйняв дрес-код буквально і вдягнув лише шкарпетку, що прикривала його пеніс. Не пощастило йому, що в якийсь момент шкарпетка сповзла, і на довершення всього це було зафіксовано на фотографіях. І, можливо, це не був би найбільший скандал вечора, якби все не вийшло так, як вийшло, і в цю історію не вплутався Путін.
Стукачем у цій історії виявився capo di tutti (хрещений батько в сицилійському сенсі) російської культури, колишній режисер Нікіта Міхалков. Злі язики в Москві починають шепотіти, що саме він, маючи доступ до вуха Путіна, доповів йому про «майже голу вечірку» і нібито навіть показав фотографію Vacio, який порушив дрес-код. Версії про те, за яких обставин відбувся донос, різняться. У найелегантнішій з погляду драматургії йдеться, що це сталося під час зустрічі з пораненими ветеранами. Путін, який не ходить в інтернет і дивиться лише вибрані телепрограми, був розлючений: тут його солдати без ніг і рук, а там у нічному клубі Vacio без шкарпетки!
Так почалася зачистка в окремому світі російських знаменитостей, яка остаточно вирівняла ідеологічний ґрунт у державі. З 21 грудня 2023 року в культурному просторі Росії зникли напівтіні і двозначні декларації. Ескапістська прірва між тваринним світом війни і смерті та світом медійної безтурботності, в якому осліпнути можна від світла, де немає місця старості, інвалідності і смерті, зруйнувалася. Першим за ґратами опинився Vacio. Йому спершу дали 15 діб арешту за дрібне хуліганство. Коли він виходив на волю, його відвезли на додаткову військову комісію, вручили повістку і затримали ще на 10 діб за нібито подальші дрібні хуліганські дії. Російське ув'язнення творить дива перевиховання. Після місяця ув'язнення Vacio видалив усі свої скандальні відео, заявивши, що він не якийсь там репер, а кваліфікований музикант Ніколай Васільєв, який хоче працювати на благо нації й патріотичного виховання майбутніх поколінь. Більше того, він ставиться до військової служби з почуттям обов'язку, з'явиться на весняний призов і з гордістю його виконає.
Цей випадок показує, як працює дисциплінарна система в російській диктатурі. Весь складний державний апарат автоматично і безпомилково зчитує наміри командира. Що важливо, апарат здатен поставити на місце навіть окрему людину, сірого Васю, якому не пощастило в житті опинитися не в тому місці і не в той час, і саме на нього впав похмурий погляд диктатора. Тому що цей механізм працює за логікою показових репресій, через такого Ваську націлюючись на всіх потенційних Васьок у Росії.
І є ще одна важлива риса цієї диктатури – радикальна мілітаризація суспільства. У випадку з імпрезою в Івлєєвої якраз можна побачити її наслідки, оскільки військова служба тут стала своєрідною кримінальною санкцією, яка доповнює, наприклад, ув'язнення. Цікаво, що самі потерпілі приймають такий погляд і служба в армії стає для них одним з механізмів спокутування своєї провини перед державою. Усе це є спотвореним відлунням сталінської епохи, коли зрадники могли віддати свій борг, віддавши життя у штрафбатах на лінії фронту. Ось чому Vacio так прагне піти в армію, де він сподівається грати в оркестрі. Vacio сподівається в такий спосіб змити свою провину, але не враховує, що логіка мілітаризації передбачає, що він не буде грати на трубі для роти, а віддасть своє життя в бою за Путіна. Ніколай Васільєв ще не бачить себе серед тисяч мобілізованих, які сподівалися лише відслужити свій термін і повернутися до цивільного життя, але опинилися на фронті, звідки вже ніколи не повернуться.
Усе для фронту
Чистка почалася з не дуже відомого репера, але буквально з кожною годиною набирала обертів. Усі присутні на заході миттєво зрозуміли, що відбувається щось непередбачуване, набагато більше, ніж просто моральний скандал, коли репресивний апарат режиму починає обертатися проти тих, хто роками допомагав його будувати або прикривати. Організаторка Настя Івлєєва опинилася в залі суду одразу після репера. Вона заплатила штраф за проведення заходу, але на цьому її проблеми не закінчилися. Мобільний оператор і банк розірвали з нею рекламні контракти, а податкова служба несподівано виявила, що знаменитість не сплатила сотні мільйонів рублів податків. За це їй загрожує до п'яти років позбавлення волі. Інших учасників, зокрема Філіпа Кіркорова – співака і колишнього чоловіка Алли Пугачової – почали викреслювати з медійної реальності, причому в буквальному сенсі цього слова.
Кіркорова, беззаперечного короля сцени, завжди лояльного до диктатора, почали вирізати з уже записаних телевізійних програм, які мали бути показані в новорічну ніч. Його викреслили повністю і, не дивлячись на ціну, найняли нових акторів і музикантів та записали цілі дублі з нуля. За лічені дні людина, яка роздавала карти в російському шоу-бізнесі, була знята з ефіру. Так само сталося і з іншими зірками – ті, хто був на фотографіях події, втратили ефірний час, участь у програмах і фільмах, концертні зали скасували виступи, рекламодавці не відповідали на дзвінки. У такій ситуації скасованим залишалося лише одне – принизитися перед владним апаратом. Тож учасники почали масово записувати відео з вибаченнями. Вони адресували їх нації, але всі знали, що вони призначені для однієї людини. Це вдалося лише небагатьом. Одним зі щасливчиків виявився Діма Білан – одноразова зірка Євробачення, також лояльний до влади. Щоправда, йому довелося поставити підпис під присягою. В умовах диктатури воєнного часу є лише один вихід, окрім призову до армії: поїхати в супроводі телекамер на фронт або на концерт до Донецька і в такий спосіб віддати данину поваги. Поїхавши на окуповані території, Білан рятував свою кар'єру в Росії, але перекреслював будь-які можливості за її межами, оскільки ставав добровільним рабом режиму. Менш відомі зірки пішли за схожим сценарієм і почали збирати кошти на допомогу «нашим хлопцям» та іншим «постраждалим від українських фашистів».
Власники клубу, в якому проходив захід, старі бізнесмени з досвідом роботи з 1990-х років, підійшли до справи оригінально і креативно. Вони придумали свого роду самоприниження, яке було майже геніальним. Одного разу власник клубу з'явився в московському храмі в супроводі камер і вручив якомусь священнику мощі самого святого Миколая. Виявилося, що він щойно придбав їх в інтернеті, зі сертифікатом автентичності, і давно планував пожертвувати їх православній церкві, оскільки традиційні цінності для нього найважливіші. Батюшка прийняв мощі, але заступництво не допомогло. Виявилося, що в клубі отруїлися кілька людей, і санітарна служба закрила його для з'ясування причин. Гнів диктатора виявився сильнішим за заступництво святого Миколая.
Шкарпетка, що сповзла з Vacio, звичайно, була лише приводом, оскільки логіка розвитку путінської диктатури все одно призвела б до схожої чистки. Але треба пам'ятати, що путінізм – це лише незграбна підробка сталінізму, де фарс підміняє трагедію. Коли сталінізм тільки набирав сили, у Радянському Союзі ще діяли футуристи з їхніми естетичними ідеалами й утопічними візіями естетичної революції. Потім прийшла сталінська революція зверху вниз і змела всі ліві фронти мистецтва, а Маяковський вистрілив собі у серце. У путінській революції згори, кульмінацією якої стала «шкарпеткова чистка», таких трагедій немає, тому що сьогоднішнє мистецтво в Росії вже давно беззубе, похідне і, в найгіршому сенсі, постановочне. У сьогоднішній Росії немає Маяковських, Меєрхольдів та Ейзенштейнів. І то не трагікомічний Vacio, а самопроголошений цар є голим.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Skandal ujawnił kryzys reżimu