Цього тижня в Бухаресті знову, як і 14 років тому, відбувся саміт Північноатлантичного Альянсу. І знову однією з провідних тем була Україна, щоправда, у дещо іншому аспекті, ніж тоді. А головне: іншими були й рішення.
Для нас, українців, той саміт, у квітні 2008-го, досі є незагоєною колективною психологічною травмою. Як саміт нереалізованих надій, саміт зради, саміт, який не відвернув катастрофи, не відчув небезпеки, що насувалася. Україна тоді дуже сподівалася, що Альянс надасть їй поруч із Грузією План дій щодо членства (ПДЧ). Утім проти цього рішуче виступили Франція та Німеччина. Хоча навіть Угорщина тоді ще була на боці України.
Лише влітку цього року, у розпал російсько-української війни, тодішня канцлерка Німеччини Анґела Меркель пояснила свою впертість. Пояснила, але не розкаялася. «Ми не могли сказати: окей, завтра ми візьмемо її до НАТО. Україна не була тією країною, якою ми знаємо її зараз. Це була дуже розколота Україна... розбіжності були навіть між реформістськими силами – Тимошенко та Ющенком. Це означає, що вона не була всередині країною зі зміцнілою демократією», – розповіла Меркель.
Водночас вона зізналася, що також боялася реакції шефа Кремля Владіміра Путіна. «Я була цілком упевнена, що Путін не дозволить так просто цьому відбутися. З його точки зору це було б оголошенням війни», – зазначила вона.
До речі, саме на марґінесі того саміту Путін вперше висловив територіальні претензії до України, щобільше, поставив під сумнів взагалі існування її як держави. Це відбулося під час його зустрічі з тодішнім американським президентом Джорджем Бушем. У пресу потрапило таке скандальне путінське висловлювання: «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!».
Що сталося за менш як пів року, ми пам’ятаємо: інвазія російських військ у Грузію. А через шість років – окупація й анексія Криму, війна на Донбасі. Через 14 років – повномасштабне вторгнення в Україну. І все тому, що Україні та Грузії заблокували шлях до НАТО.
То чи реабілітувалося НАТО цього разу, на повторному саміті в Бухаресті? Радше так, аніж ні. Зрозуміло, що цього разу головним питанням порядку денного була військова допомога Україні в її спротиві російському агресорові. Країни-члени Альянсу чітко артикулювали свою позицію: жодних неоднозначностей, жодних евфемізмів, жодних натяків, усе максимально чітко.
«Ми зібрались в Бухаресті поблизу берегів Чорного моря в той час, коли вторгнення, яке Росія продовжує в Україну, загрожує євроатлантичному миру, безпеці і процвітанню. Росія несе цілковиту відповідальність за цю війну, зухвале порушення міжнародного права і принципів Статуту ООН. Російська агресія, включно з постійними і беззаконними атаками на українську цивільну й енергетичну інфраструктуру, позбавляє мільйони українців елементарних гуманітарних послуг. Вона завдає шкоди глобальному постачанню продовольства і створює небезпеку для найбільш вразливих країн і народів світу. Неприйнятні дії Росії, включно з гібридними діями, енергетичним шантажем і безвідповідальною ядерною риторикою, підривають міжнародний порядок, що ґрунтується на правилах», – такими словами починається підсумкова заява саміту.
Які ж рішення ухвалені щодо України? Передовсім продовжити надавати військову допомогу Україні, нітрохи не зменшуючи її обсягів. Тобто жодної втоми від України, жодного тиску на Київ, щоб змусити його до перемовин і зупинки воєнних дій, жодного сумніву в необхідності протистояти Росії як актуальному уособленню вселенського зла.
Водночас Альянс вкотре заявив, що «не є воюючою стороною», а тому готовий захищати лише території країн-членів у випадку агресії проти них. Україну ж НАТО захищатиме лише тоді, коли вона нарешті доб’ється повноцінного членства. Коли це станеться?
«Якщо Україна прагне вступити до НАТО, наша позиція залишається незмінною. Двері НАТО відкриті. Ми це демонструємо нещодавнім прийняттям Чорногорії (2017 рік) попри протести Росії. Це демонструє, що Росія не має права вето. Питання членства вирішують 30 союзників і країна-аспірант, і ніхто інший. Рішення щодо членства для України було ухвалено. Водночас головний фокус зараз – на підтримці України, щоб гарантувати, що президент Путін не переможе, а переможе Україна як суверенна держава в Європі. Це головний фокус нашого Альянсу й головний фокус нашого партнерства», – заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ. Як бачимо, у його заяві перспективи вступу України до Альянсу пролунали вже значно чіткіше, ніж раніше. Є вже майже меседж: нас приймуть, коли завершиться війна нашою перемогою.
А для перемоги Збройним силам вкрай потрібна військова техніка від натовських країн. На саміті НАТО не було відкрито артикульовано, яку саме зброю найближчим часом отримає Україна. Може, це і правильно, бо зброя, як і гроші, любить тишу. З кулуарних розмов з’ясувалося, що західні союзники готові нам надати: системи глушіння безпілотників, нові системи протиповітряної оборони, паливо, генератори, медичні приладдя, зимові однострої тощо. Про літаки й танки поки що не йдеться (чи таки йдеться, але дуже тихо?).
Зависла в повітрі також пропозиція міністра закордонних справ Латвії Едґарса Рінкевичса дозволити Україні атакувати цілі у глибині російської території, а отже й надати ЗСУ відповідні засоби ураження. «Ми повинні дозволити українцям використовувати зброю для ураження ракетних пускових установок або аеродромів», – заявив він у кулуарах саміту в Бухаресті. Проте більшість лідерів західних держав усе ще боїться такого розвитку подій, який, на їхню думку, може призвести до ескалації, а то й до розв’язання ядерного конфлікту. Хоча важко не зрозуміти, що без ураження названих латвійським міністром об’єктів не вдасться зупинити терористичні дії Росії проти мирних українських міст.
Утім знову ж таки, все це може обговорюватися й ухвалюватися конфіденційно, що, в принципі, і краще, аби зробити росіянам сюрприз уже безпосередньо на полі бою.
От, наприклад, є інформація, що питання про передачу українським Військово-повітряним силам модернізованих винищувачів МіГ-29 з польського арсеналу зараз обговорюється і вирішиться, найімовірніше, позитивно. Цією інформацією поділився відставний американський адмірал Джеймс Ставрідіс – колишній головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі. А ця справа з винищувачами з Польщі тягнеться ще з початку березня. Тоді Варшава запропонувала передати Україні три десятки своїх бойових літаків. У Вашингтоні спершу погодилися, але через день різко змінили свою позицію. Лише нещодавно американські журналісти з’ясували, що позиція Пентаґону змінилася після неофіційних контактів із Китайською визвольною народною армією. Сторони нібито таємно домовилися, що США відхилять пропозицію Польщі щодо винищувачів для України, а пекінські генерали зроблять усе можливе, щоб запобігти ядерній загрозі з боку Росії в найближчому майбутньому.
Але є надія, що тепер цю передачу літаків Україні вдасться реалізувати. Причому, як стверджує адмірал Джеймс Ставрідіс, Україна зможе отримати не лише модернізовані радянські МіГи, але й американські F-16. «Лідери в столицях НАТО також переглядають ідею, від якої відмовилися на початку війни: надати або винищувачі МіГ-29 радянських часів (поляки запропонували передати їх українцям), або навіть надлишки США F-16, простий в освоєнні багатоцільовий винищувач. Без таких заходів повітряна війна й надалі буде йти на користь Путіна», – написав відставний адмірал у своїй статті для Bloomberg. Він також доволі оптимістично висловлюється щодо шансів України отримати найближчим часом такі високопродуктивні системи ППО, як «Залізний купол» (спільно розроблений США й Ізраїлем) і Patriot.
Тож можна впевнено стверджувати, що другий бухарестський саміт НАТО був значно успішнішим для України, аніж перший.