Традиції Різдва є не просто святковою вечерею й гостиною. Готуючись до свят, українці хочуть відтворити давні родинні і національні традиції, як це робили ще наші пращури. Водночас кожен регіон має певні свої особливості. За багато років окупації для українців таким моральним орієнтиром і зразком був приклад інтелігенції, зокрема відомих письменників. Розповідаємо, як святкувала Різдво родина Івана Франка, адже вона поєднала традиції бойків і слобожанців. Про їхні звичаї розповіла директорка Інституту франкознавства Наталія Тихолоз.
«У родині Франків ми маємо унікальний приклад того, як традиції Галичини та Слобожанщини поєднувалися в межах однієї сім’ї. У той час такі подружжя не були дуже поширеними. Іван Франко був бойком, у його родині побутували сільські традиції, але в меню були страви порядного ґазди. Батько був заможним ковалем», – наголошує Наталя Тихолоз.
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Як прикрашали хату бойки і слобожанці
Про родинні традиції з Нагуєвичів письменник згадує у своїх творах. Перед вечерею до хати заносили сіно і розкидали його по хаті, розкладали на лави і стіл під білу скатертину, солому стелили на долівці. Господар витягав дві соломинки, робив з них хрестик і клав на кожне вікно як оберіг. Худобу в стайні обкурювали деревним вугіллям і пахучим зіллям. У родині Франків цю функцію виконувала господиня, адже батько рано помер. Обов’язковими було ритуальне умивання і молитва перед святковою трапезою.
Багато цих бойківських традицій Франко переніс і у свою львівську віллу. У кутку кімнати завжди ставили вівсяний дідух, на стіл – три свічі. На Святвечір господар ложкою підкидав кутю до стелі.
Дружина письменника Ольга Хоружинська як представниця Слобідської України привнесла свої традиції в сім’ю. Вона народилася на Полтавщині, вчилася у Харкові, перед заміжжям жила у Києві. У неї вдома, у міській культурі, звично ставили ялинку. У Франковому домі ці дві традиції поєдналися – сільська і міська культура, галицькі і слобожанські, наддніпрянські традиції.
Зрештою, такі нововведення були поширеними й в інших українських оселях. «У куті має стояти дідух, а неподалік – ялинка», – писала галицька преса у 1930-і роки. Стіл рекомендували прикрашати так: покласти сіно під білу скатертину і прикрасити гілочками ялинки для естетики.
Що їли Франки на Різдво і Святвечір
У своїх творах Іван Франко згадує такі страви на Святвечір: борщ, капуста, колочений горох, пироги (вареники), голубці, риба. Він відзначав, що «на першу страву дають капусту, далі йдуть пироги, голубці, риба (коли є), сушені яблука або сливки, а наостатку кутя. Заким зачнуть їсти кутю, господар набирає ложку і кидає під стелю, щоби Бог дав урожай».
На свята пекли книші і пироги. «Капуста, картопля, каша, квасоля, гриби, фрукти (взимку, зазвичай, сушені сливи) були звичним наповненням пирогів у піст. На свята ж начинка була сирна, мʼясна, мішана з яйцями», – розповідає Наталія Тихолоз.
Ольга варила рибний борщ з вушками (на сушеній рибі, яку ловив Франко). Пирогом або печеними пиріжками частували колядників. «Пам’ятаю, як мама, зберігаючи цю традицію, пекла сотні пиріжків, складаючи їх, замочені в олію, тісно в блясі. І коли тільки роздавався тоненький спів колядників-дітей попід вікнами, тоді ми обдаровували кожного тими пиріжками», – писала у спогадах донька Франків Анна.
Етнограф Володимир Гнатюк писав, що бойки перед Святвечором вживали горілку. В останньому прижиттєвому циклі Іван Франко згадував про «чарку горілки, грітої з медом».
«Насправді Святвечір і збір родини за столом – це не стільки про страви. Це лише як додаток. Канонічними стравами були кутя й узвар, всі інші варіюються», – наголошує Наталія Тихолоз. Іван Франко писав, що кутя є символом нашої питомо української давньої традиції, а узвар зі сушених фруктів – символ чужосторонніх впливів. У такій символічній трапезі поєднується своє і чуже.
А вже на Різдво родина письменника смакувала ковбасами, шинками, солониною, вуджениною, холодцем, заливним щупаком, печеною гускою та солодощами. Ольга Франко готувала страви, як її навчила мама і бабуся. Вона пекла калачі, а спеціально для дітей – пташки, медівнички, прикраси на ялинку, обарінки (бублички).
Колядки й святкова атмосфера
Після вечері сімʼя Франків переходила до великої вітальні, де прикрашали ялинку блискучими оздобами, горішками, яблучками, помаранчами, цукерками та печивом, яке пекла мама. На деревці засвічували справжні свічки та чіпали бібулки – фігурки з кольорового паперу.
Після цього родина починала колядувати. Іван Франко найбільше любив «Бог предвічний». «Він казав, що в ній ми бачимо любов Бога до людей і абсолютну безкорисну любов людей до Бога. Франко розрізняв коляди і колядки – одні релігійного змісту, інші – прадавні, про сонце, князя. Різдво дає можливість кожному відчути себе господарем, навіть якщо його господарство ще невеличке. Тому колядки містять побажання щастя і добробуту», – розповідає франкознавиця.
На Різдво Франчата отримували невеличкі подарунки. Батько водив їх «на ялинку» у товариство «Руська бесіда», в «Сокіл», «Пласт».
Часом Франки на свята їздили у село – не лише до родичів в Нагуєвичі, але й до приятелів і знайомих, парафіяльних священників. Там свята провадили за старими звичаями, Франки разом із сільською молоддю ходили колядувати, а господарі у кожній хаті запрошували до столу.
А ще Іван Франко читав дітям казки, любив з ними взимку ходити на санки. Саморобні ґринджоли вони зробили зі старої скрині, до неї прив’язували мотузку і зʼїжджали ними з гірки нинішнього парку Франка. Для перехожих то була дивовижа, а вже за кілька років усі львів’яни практикували такий зимовий вид спорту.
У грудні 1915 року Іван Франко зрозумів цінність родинного затишку та спільної трапези у колі сім’ї. У той рік він залишився на свята один: син Андрій помер, Петро і Тарас воювали у Легіоні Українських січових стрільців, Анна була у Києві, а дружина – в лікарні. Поет те Різдво провів у притулку січових стрільців. Напередодні свого останнього Святвечора Іван Франко наголошував на потребі «духової поживи», а не споживанні їжі.
Нащадки Франка плекають традиції
Свої родинні традиції Франки передали і нащадкам. Його невістка Ольга Білевич разом з чоловіком Петром 1929 року видала книжку «Перша українська загальнопрактична кухня», де подала 1500 переписів страв. Там зібрані, зокрема, пісні страви, як зварити борщ з вушками і рибою, як його готувала дружина письменника.
Батько Ольги Франко, отець Теодор Білевич говорив, що 12 страв на Святвечір не головне. Важливо – родинне тепло, люди, які сідають за один стіл і споживають ці страви.
Овдовівши, невістка Франка Ольга святкувала Різдво з дітьми. До вечері сімʼя намагалася не їсти нічого, але баба Ольга пекла дітям ламанці з маком. Вже на стіл подавала оселедець, рибні страви – фаршировану чи смажену рибу, а часом рибні кульки у желатині, узвар, червоний пісний борщ з вушками, пироги з картоплею, капустою, грибний соус, пісні голубці з рисом та грибами чи овочами, налисники з грибами та капустою.
Страви зі столу Франків, зокрема за книжкою Ольги Франко, відроджують нащадки родини (фото проєкту «Практична кухня. Забуте і нове»)
«Часи були різні: часом скромніші вечері були, часом більше всього було… але ми тішилися зі всього і чекали на Святий вечір та Різдво з нетерпінням. Тільки в той час мали таку святочну вечерю. Ми колядували, ялинка світилася, свічки блимали, ми колядували. Після невеличкої перерви від їдження ми їли кутю, маківник, андрути, дактилевий пляцок, перекладенець..», – згадує внучка Петра і Ольги Франків Маріанна Макаруха.
Нащадки Франків зараз відроджують родинні традиції і популяризують страви у проєкті «Практична кухня. Забуте і нове».