Про українську стратегію. Ми точно почуємо в найближчі дні заклики «Наступати швидше, бо Путін проводить референдум і мобілізацію». Або «Ми зараз маємо поспішати, бо потім не зможемо нічого деокупувати».
Це буде грубо, але – бийте таких ідіотів на звук за можливості та бажання.
Бо сила нашої стратегії в тому, що ми зараз можемо визначати сценарій розвитку подій. Бо ми всю війну діємо – і це наша сильна сторона – виходячи з доцільності, а не тому, що «треба до дати взяти місто».
Нам немає сенсу підганяти операції під дати чи під політичні заяви. Зараз політичні заяви і президента, і наших союзників, і наші воєнні операції слідують зрозумілій логіці сил та засобів. Вони реалістичні та адекватні.
Це росіяни вимушені діяти істерично, затикати дірки, намагатися спровокувати нас на дурницю, шантажувати та блефувати. За нами – спокійна сила економік США та Європи, найкраща зброя, найкраща наука, найміцніші економіки. І – головне – ми самі. Наші збройні сили. Наш тил. У росіян за спинами такі надійні союзники, які тільки і чекають як оце впаде.
Тому ми не маємо нікуди поспішати.
Ми маємо діяти згідно з логікою сил та засобів, реальних воєнної можливостей, виходячи з принципу воєнної доцільності та політичних можливостей.
Поспіх веде до непотрібних втрат та підвищує ризик невдачі. Спокій та методичність приносять перемоги.
І навіть якщо російська мобілізація затягне війну на певний час – в цьому немає взагалі жодних стратегічних проблем.
Ми вирішуємо головне завдання – ворог поступово розкладається та втрачає і середньострокову, і довгострокову можливість вести війну та на рівних змагатися навіть з Україною. Не рахуючи сукупну міць Європи та Америки.
Тому наші головні принципи:
- Спокій та розважливість;
- Фундаментальність;
- Доцільність кожної дії.
Ми так працюємо без трьох днів 7 місяців. І вже довели Росію та Путіна до конвульсій. Далі буде. Ми переможемо.