З початку російського вторгнення в Україну у 2022 році не вщухають дискусії про те, чи може повномасштабна війна в поєднанні із західними санкціями призвести до внутрішніх заворушень у Росії і, зрештою, до її фіаско. Незважаючи на численні поразки і в кращому разі позірні успіхи на фронті, Російська Федерація довела свою стійкість і рішучість вести тривалу війну. Однак що довше війна триває, то більше деградують російські збройні сили на багатьох рівнях. І що ще гірше для Москви, українці перенесли частину тягаря конфлікту на територію агресора. Це створює додаткові ускладнення для Кремля, які в поєднанні з іншими проблемами можуть вплинути на подальший перебіг війни.
Перший рік вторгнення в Україну дорого коштував Збройним силам Російської Федерації. Вони зазнали серйозних втрат у найбільш підготовленому особовому складі, який взяв на себе основний тягар бойових дій. З точки зору оснащення, відбулася деградація техніки сухопутних військ. Було втрачено значну кількість відносно сучасних або новітніх автомобілів, гарматних гаубиць, систем протиповітряної оборони, радарів, засобів радіоелектронної боротьби й вантажівок. Найболючішою втратою Чорноморського флоту став флагманський крейсер «Москва», потоплений українськими силами навесні 2022 року. Російські військово-повітряні сили також зазнали значних втрат, хоча Росія все ще має велику кількість літаків і гелікоптерів. Однак із кожним роком війни ситуація з технікою погіршується.
Сьогодні тактика військ вторгнення має більш поспішний характер, це відображається в російській тактиці кидання в бій більшої кількості стрілецьких бригад як «гарматного м'яса». Співвідношення транспортних засобів (незалежно від того, йдеться про старі чи нові зразки) до загальної чисельності сухопутних військ неухильно зменшується, що впливає на їхню ефективність і здатність досягати успіху в оперативному масштабі.
Хоча чисельність російських збройних сил зростає, вони дедалі гірше підготовлені, а їхній моральний дух ґрунтується переважно на факторі заробітку. На фронт відправляють так званих «контрактників», але варто пам'ятати, що це часто молоді люди, які підписали контракт з армією незабаром після початку строкової служби, а не якісь професійні, підготовлені солдати, як можна було б припустити з назви. Здебільшого минає зовсім небагато часу, як таких «контрактників» відправляють на «спеціальну військову операцію» саме як «гарматне м'ясо». Через великі кадрові втрати в російській армії скоротилася кількість і молодих, і досвідчених професійних офіцерів.
Багато в чому російські збройні сили за своїм характером регресують до сумнозвісних 1990-х років. Армія гірше підготовлена, оснащена, її мотивація знижується, а корупція, замість того, щоб зменшуватися, лише зростає. Внутрішні проблеми і конфлікти в самій Росії також зростають. Повстання Євгєнія Прігожина, теракт у Crocus City, зловживання прихильників Рамзана Кадирова і пов'язаний із цим конфлікт навколо компанії Wildberries, зростаюча бідність також свідчать про те, що Російська Федерація як держава поступово регресує до першого десятиліття свого існування. Кремль, безумовно, бере до уваги цю відносно нову історичну аналогію, як і більш віддалені часи криз імперії. У російських ЗМІ часто лунають побоювання повторення подій 1917 року, коли військові відіграли вирішальну роль у поваленні царату й виході Росії з Першої світової війни. Такі побоювання висловлювалися неодноразово, наприклад, Ігорем Стрєлковим-Гіркіним, російським націоналістом і ветераном спецслужб, який потрапив до в'язниці за критику політики Кремля і тактики проведення «СВО».
Чи може армія бути загрозою?
Недарма російська пам'ять повертається до революційного періоду. У 1917 році зіграла низка факторів, деякі з яких повторюються і зараз. Після менш ніж трьох років виснажливої Першої світової війни російська армія дуже відрізнялася від тієї, з якою імперія Романових починала свою участь у глобальному конфлікті. Багато досвідчених офіцерів, відданих монархії, полягло, а серед тих, хто вижив, і нових командирів воєнного часу – тобто просунутих по службі унтерофіцерів і цивільних, представників інтелігенції, часто критично налаштованих до правителя і його політики, – не бракувало людей, розчарованих ситуацією вдома. Багато солдатів із тилових гарнізонів не мали наміру йти на фронт, а бойовий дух бійців падав. Микола II і командування могли розраховувати лише на окремі вмотивовані підрозділи. Економічна ситуація в імперії була жахливою, промисловість і союзницькі поставки не могли задовольнити потреби фронту. Окрім того, в умовах кризи давалися взнаки незалежницькі тенденції деяких поневолених Росією народів. Зрештою, сучасна російська армія переживає схожі проблеми. Понижається не тільки якість техніки, але й чисельність війська, у підрозділах солдатів нараховується значно менша, ніж потрібно. Після 24 лютого 2022 року багато досвідчених солдатів, зокрема офіцерів, загинули або отримали важкі поранення. На місце ветеранів Чечні, Грузії, Сирії й перших боїв в Україні приходять люди, недостатньо підготовлені до сучасної війни. Загострюються міжнаціональні проблеми і поступово падає моральний дух.
До участі у війні в Україні росіян мотивує переважно фінансовий фактор, а не патріотизм чи почуття обов'язку перед державою або сім'єю. Ефективність пропаганди про кровожерливих «хохлів» також знижується. У червні 2024 року деякі губернатори навіть пропонували добровольцям еквівалент 20 тисяч доларів США одноразової виплати за просте підписання контракту зі Збройними силами Росії. 11 жовтня губернатор Бєлгородської області вже пропонував понад 3 мільйони рублів, що еквівалентно приблизно 31 тисячі доларів США. Варто додати, що необхідність підвищити одноразову виплату для охочих піти на війну може в кінцевому підсумку негативно позначитися на фінансах Російської Федерації.
Військовослужбовці, які повертаються з війни, стають серйозною проблемою в Росії. Вони часто агресивно налаштовані, зловживають алкоголем, наркотиками і скоюють пограбування. Наприкінці вересня цього року російський портал «Верстка» повідомив, що з початку «спеціальної військової операції» ветерани «СВО» скоїли 242 вбивства і ще покалічили 227 громадян Російської Федерації. Занепокоєння багатьох росіян викликають злочинці, які були амністовані після підписання контрактів з так званою «групою Вагнера» і Міністерством оборони Росії. Так на волі опинилися особливо небезпечні злочинці. Деякі з них знову стали на злочинний шлях. На основі даних про розпочаті провадження «Верстка» дійшла висновку, що з 426 ветеранів, які вчинили злочини проти мирного населення Росії, 246 були злочинцями, амністованими за участь у вторгненні. Решта були звичайними військовослужбовцями, що також можна розглядати як тривожний знак. Російські журналісти виявили, що суди загальної юрисдикції публікують дані не про всі обвинувальні вироки, а іноді також уникають надання інформації про те, що засуджений є військовослужбовцем або ветераном, який підпадав під амністію.
З іншого боку, колишні військовослужбовці стикаються з нерозумінням з боку цивільного населення. Це стосується не тільки солдатів з ПТСР, але й багатьох інвалідів. Держава й суспільство ставляться до них як до п'ятого колеса, а їхні потреби ігноруються. Байдужість державних інституцій і цивільних осіб до долі назавжди скалічених солдатів, безумовно, не має позитивного впливу на моральний дух солдатів у формі.
Відбуваються також акти насильства щодо ветеранів російсько-української війни. 16 жовтня під Москвою застрелили 44-річного Нікіту Кленкова, заступника командира одного з підрозділів. Його автомобіль потрапив під обстріл з іншої машини. Напад нагадує мафіозні порахунки. Не можна відкидати, що в злочинну діяльність вже втягнута велика кількість колишніх і чинних російських офіцерів, кількість яких важко встановити.
Російські військовики також стурбовані випадками етнічних конфліктів. Деякі представники меншин вважають, що їхні співвітчизники більше експлуатуються на війні, ніж етнічні росіяни. У серпні В'ячеслав Дондоков, депутат від Бурятії, а також політик прокремлівської «Єдиної Росії», провів конференцію, на якій порушив питання втрат солдатів з його регіону на основі даних польового шпиталю в Запорізькій області, де він служив до початку своєї політичної кар'єри. За словами Дондокова, втрати серед бурятів були непропорційно вищими, ніж серед солдатів з етнічно російських земель. Через місяць стало відомо, що він підписав ще один контракт і, ймовірно, знову візьме участь у «СВО». У соціальних мережах припускають, що причиною стало порушення питання непропорційно високих бурятських втрат або фінансово-кримінальний конфлікт з іншим місцевим бурятським політиком, Анатолієм Димчіковим.
Суперечки між кадирівцями й військовослужбовцями російської національності також є досить частими. З початку вторгнення з'явилися повідомлення про переслідування останніх з боку чеченців, які підтримують Рамзана Кадирова. Побиття і приниження молодих росіян, іноді зафіксовані на смартфони, стали нормою. У соціальних мережах також з'являлися скарги на крадіжки і навіть гомосексуальні зґвалтування. Не бракує росіян, які дедалі більше обурюються свавіллям і безкарністю кадирівців. Масла у вогонь підлила поведінка кадирівських підрозділів під час української офензиви в Курській області. Кадирівці під командуванням генерала Апти Алаудінова, друга самого Кадирова, не квапилися ставати на шляху наступаючих українців. Здебільшого уникаючи бою, вони полишали фланги військ, що складалися з російських призовників, ховалися в лісосмугах і грабували цивільне населення. Пізніше Кремль спробував покращити імідж підлеглих Алаудінова й організував пропагандистську кампанію, до якої також були залучені так звані «воєнкори», які раніше критично ставилися до позиції кадирівців.
Солдати грабують власну країну
Чи створюють військові більше проблем, ніж приносять користі, залежить від багатьох чинників, таких як моральний дух, дисципліна, мотивація новобранців, постачання, втрати, успіхи чи невдачі. Місце, де відбуваються бойові дії, також може мати вплив. Якщо на території захопленої країни перебувають солдати зі сумнівними мотивами і жагою до грабунку, то тягар їхніх ексцесів відбивається на завойованій території й населенні, яке там проживає. Однак усе змінюється на 180 градусів, коли солдату зі сумнівною мораллю доводиться перебувати й воювати на рідній землі.
Перенесення бойових дій на територію Росії призвело до того, що російські солдати почали грабувати власну країну. Випадки мародерства могли бути мотивовані не лише жагою до здобичі, але й проблемами з постачанням, які були прокляттям російських військ протягом століть. У жовтні Максім Калашніков, один з російських військових блогерів і прихильників війни проти України, відвідав Курську область і розкритикував стан російської армії. Він поскаржився на те, що Міністерство оборони не забезпечує військовиків навіть нижньою білизною, тож вони змушені купувати багато речей за власні гроші. Їм навіть доводиться скидатися на автомобілі. Однак варто пам'ятати, що об'єктами реквізиції в погано забезпеченої армії можуть бути лише продукти харчування, одяг та інші речі, необхідні або корисні військовим на фронті.
Тим часом у російських соціальних мережах з'явилися численні повідомлення про розграбування майна, яке має мало спільного з бойовими діями й побутом у тилу. Відео, на якому один із кадирівців грабує магазин електроніки в Глушковському районі Курської області, стало хітом в інтернеті. Скарги надходять переважно від мешканців цієї адміністративної одиниці, а також із районів, звідки проводилася евакуація після початку Курської операції (ідеться про Коренєвський, Суджанський, вищезгаданий Глушковський і частково сусідні райони). Мародерство, як стверджується, також мало місце в прикордонних районах, у Брянській і Бєлгородській областях. Відповідальність за злочини покладається на військовослужбовців мотострілецьких підрозділів, загонів територіальної оборони, офіцерів Росгвардії кавказького походження, а також співробітників Федеральної служби безпеки. Командири ігнорують скарги цивільних осіб і самі привласнюють награбоване майно – тому марно очікувати, що вони будуть поводитися шляхетно й повернуть украдене законним власникам. Цивільні особи також обурюються випадками, коли солдати розміщуються в їхніх помешканнях.
Про те, що мародерство є серйозною проблемою для влади й військовиків, свідчить інформаційна діяльність. Повідомлення про мародерство з боку російських військовослужбовців можуть розглядатися як такі, що завдають шкоди іміджу збройних сил і, відповідно, обороноздатності Російської Федерації. Дискредитація російських військовиків тепер є кримінальним злочином. Тому багато цивільних, які скаржаться на мародерство, воліють залишатися анонімними. Здебільшого вони не хочуть звинувачувати військовиків самостійно, а шукають інших жертв у соціальних мережах, щоб разом з ними подати колективну скаргу. Кажуть, що деякі з них записують поведінку солдатів на свої смартфони, але зберігають записи для судового розгляду.
Привид жіночих бунтів
Кремль також може побоюватися реакції матерів солдатів, які проходять строкову військову службу в прикордонних з Україною регіонах. Щоб уникнути обурення, було вирішено, що цю категорію солдатів не відправлятимуть на фронт. Це призвело до того, що сім'ї молодих росіян не протестували, будучи переконаними, що призовники в безпеці і що контрактники зробили свідомий вибір, за який вони отримують зарплату й повинні рахуватися з тим, що можуть загинути в бою.
Проте внаслідок Курської операції до рук українців потрапило 594 військовополонені, близько третини з яких молоді російські солдати... Загибель і полон росіян, які проходили строкову військову службу поблизу українського кордону, викликали реакцію матерів молодих солдатів. Вони вимагали від влади втрутитися, визволити їхніх близьких з полону і заборонити практику відправляння призовників у бій, навіть якщо бойові дії відбуваються на території Росії. Імовірно, пам'ятаючи емоційні промови жінок, чиї чоловіки загинули під час катастрофи підводного човна «Курск», Владімір Путін вирішив дослухатися до вимог солдатських матерів. У вересні відбулися два великі обміни військовополоненими. У результаті до Росії повернулася більшість молодих призовників, які потрапили в полон.
Ця ситуація не залишилася поза увагою українців. Вони зрозуміли, що знайшли ще одну чутливу точку свого супротивника – емоції жінок, пов'язані з їхніми синами. У майбутньому Збройні сили України можуть вдатися до подальших наступальних дій, де однією з головних цілей може бути взяття строковиків у полон. Можливо, у такий спосіб вони сподіватимуться створити в Росії черговий фермент.
Війна вже не така популярна
У першій половині жовтня незалежний «Левада-центр» опублікував результати соціологічного опитування. Згідно з ним, 54% опитаних росіян висловилися за негайний початок мирних переговорів з Україною. Це більше, ніж у попередніх опитуваннях. Прикметно, що зміни відбулися після української операції в Курській області та невдалої спроби витіснити Збройні сили України з російської території. Наразі більшість опитаних росіян (72%) не готові змиритися зі здачею окупованої території, хоча водночас вони сподіваються на мир або принаймні перемир'я з атакованою Україною. На противагу цьому 31% громадян Росії вважає, що окуповану територію варто віддати українцям в обмін на негайний початок переговорів. Водночас 47% вважають, що вторгнення принесло Росії більше шкоди, ніж користі, і що рівень життя погіршився (це понад 41% у травні 2024 року). Лише 28% респондентів дотримуються протилежної думки. Це означає, що хоча територія Російської Федерації не зазнала таких руйнувань, як Україна, росіяни таким чином вказали на своє слабке місце.
Поки бойові дії відбувалися лише на Дніпрі, економічні санкції ще не приносили плодів, тягар утримання власних військ був обмеженим, а в глибині країни панував відносний спокій, росіяни підтримували «СВО». Після поразок 2022 року і заколоту Євгєнія Прігожина багато що змінилося. Сьогодні численні військові і промислові об'єкти в російській глибинці є мішенню українських обстрілів, прогрес на фронті оплачується непропорційними втратами, а на додачу до всього відбуваються події, що нагадують конфлікти всередині Федерації або бандитські витівки прямо з похмурих 1990-х років. Більше того, деякі аналітики прогнозують, що 2025 рік може стати останнім моментом, коли Росія зможе піти в наступ в Україні, перш ніж запаси військової техніки закінчаться, а економіка перестане витягувати тягар ведення війни.
***
Перенесення бойових дій на російську територію несе в собі низку ризиків для Росії в поєднанні з величезними втратами на полі бою, погіршенням економічної ситуації й падінням довіри до Кремля і військовиків. Армія завжди була одним зі стовпів російської влади, тому Владімір Путін прагнув не лише зміцнити її, але й створити позитивний імідж як «другої армії світу» (після США). Вторгнення в Україну, яке триває вже майже три роки, зруйнувало цей образ, створений протягом двох десятиліть. Що ще гірше, російська армія, витіснена на власну територію, починає її ж спустошувати й відштовхувати від себе цивільне населення, яке вона мала б захищати. У цьому випадку, якщо взяти до уваги історично відомі грабіжницькі практики російської армії, гасло «можемо повторити» (мається на увазі повторення перемоги над ворогами Росії, як це сталося під час Другої світової війни) починає мати дуже неприємний підтекст – але вже для громадян Російської Федерації.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Rosyjska armia niesie zagrożenie… dla Rosji