Уже кілька тижнів ми є свідками самознищення російської опозиції. Те, що було прихованим, стало публічним 12 вересня, коли Марія Пєвчіх – керівниця відділу розслідувань заснованого Алєксєєм Навальним «Фонду боротьби з корупцією» (ФБК) – опублікувала результати нового розслідування на YouTube-каналі Навального. Воно показує, що за нещодавніми нападами на представників ФБК Навального стоїть інший російський опозиціонер у вигнанні Лєанід Невзлін. Публікація результатів розслідування, однак, не стала катарсисом. Замість того, щоб розрядити атмосферу, вона відкрила скриньку Пандори.
Відео, опубліковане 12 вересня на каналі (ФБК), називається «Викрадення. Побиття. Підпал. Хто хоче знищити команду Навального?» і стосується справи про бандитський напад на Леоніда Волкова навесні 2024 року. На російського опозиціонера напали двоє чоловіків з молотком перед його будинком. Вони били його по тілу, вдарили по голові. Однак йому вдалося сховатися у своєму будинку. Після інциденту він дав свідчення, що нападники спілкувалися польською мовою, що вивело слідство на слід двох фанатів польської футбольної команди «Легія», чиї телефони були зареєстровані в мережі поблизу місця нападу. Зловмисників заарештували. Від них слід привів до ще одного поляка, причетного до попереднього нападу на дружину іншого російського опозиціонера, Максіма Міронова. Ідеться про Ґжеґожа Дашковського, який залякував і напав на Алєксандру Петрачкову та її 10-місячну дитину в Аргентині.
Після арешту злочинців польська і литовська влада на чолі з президентом Литви і прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском оголосили, що польські футбольні фанати були виконавцями замовлень російських спецслужб. Вереснева публікація ФБК доводить протилежне, представляючи докази того, що замовником нападів був Лєанід Невзлін, колишній російський олігарх, який уже багато років живе в Ізраїлі. Невзлін є діловим партнером і близьким другом Міхаіла Ходорковського, який підтримує російську опозицію і Україну проти Росії. Викриття його ймовірної причетності до нападів на інших опозиційних діячів спричинило потрясіння на російській опозиційній політичній сцені, довгостроковий вплив якого важко оцінити.
Джерела російської опозиції
Якщо ми хочемо проаналізувати подальші події, що призвели до цього землетрусу в російському опозиційному середовищі, нам доведеться повернутися до 1990-х років, коли почали формуватися підвалини того, що ми зараз називаємо путінізмом. Саме тоді сформувалися структурні, фінансові й ідеологічні умови для виникнення російської політичної опозиції. Міхаіл Ходорковський і Лєанід Невзлін можуть вважатися модельними фігурами трансформації радянської системи. У важкі роки дикого капіталізму вони займаються бізнесом і створюють нафтовий гігант ЮКОС карколомними темпами. Бізнес процвітає, і 2003 року «Форбс» оцінює статки Невзліна в 1,1 млрд доларів, а Ходорковський стає одним з найбагатших людей світу. Однак у ті ж роки в Росії починається консолідація путінізму, яка поєднується з усуненням потенційних і реальних опонентів Путіна. Ходорковський, казково багатий олігарх з політичними амбіціями, був тоді найсерйознішим можливим опонентом режиму. Згідно із загальноприйнятим наративом, саме це призвело до його арешту в жовтні 2003 року і тривалого тюремного ув'язнення, офіційно за податкове шахрайство. Репресії проти ЮКОСу мали бути тотальними, тому Невзліну також були висунуті звинувачення. Однак він був більш обережним за свого партнера і покинув Росію ще 2003 року, знайшовши притулок в Ізраїлі.
Потім російська прокуратура звинуватила його в низці злочинів, але в контексті інформації, що з'явилася зараз, важливо розглянути саме той, за який його заочно судили в Росії 2008 року й засудили до довічного ув'язнення. Ідеться про звинувачення в замовленні вбивства чотирьох осіб – бізнес-опонентів і чиновників, зокрема мера Нефтюганська Владіміра Пєтухова. Це було ключове сибірське місто для ЮКОСу, де розташовувався «Юганскнефтегаз», приватизована компанія, у якої ЮКОС навіть запозичив перші літери в назві. Прокуратура припускала, що конфлікт стався через недоплату податків ЮКОСом. Мер був застрелений 1998 року по дорозі на роботу, у день, коли в Міхаіла Ходорковського був день народження.
Це типовий для Росії 1990-х років бандитський збіг обставин, своєрідний подарунок від замовників убивств своїм друзям або покровителям. У 2006 році Анна Політковська, критична до режиму журналістка, була вбита в день народження Путіна за таким самим бандитським збігом обставин. У випадку із вбивствами, в яких звинувачували Невзліна, багато коментаторів того часу й ізраїльські суди не вірили звинуваченням, висунутим проти нього в Росії. Вони розцінювали це як ще один прояв путінських репресій. Ходорковський, який сидів у колонії, став символом непохитності й опору диктатурі. Після звільнення з в'язниці, вже в еміграції, він став одним із головних гравців на російській опозиційній сцені.
Розслідування власної справи
«Фонд боротьби з корупцією» опублікував відеозапис журналістського розслідування, яке доводить, що саме Невзлін замовляв напади на людей, пов'язаних зі структурами Навального. Він керував цим процесом за допомогою російського адвоката, який проживає в Польщі, Анатолія Блінова, і різних тіньових осіб, які мають мутні зв'язки з російськими спецслужбами. Основним доказом, представленим у фільмі ФБК, є розшифровка листування з месенджера Signal. Згідно з висновками команди Навального, у цьому листуванні фігурують Невзлін і найнятий ним координатор нападів. Ще одним важливим доказом є відеозаписи нападів, зроблені бандитами. Ці відео могли міститися лише на пристроях, які належали нападникам.
Хоча все здається зрозумілим, саме тут починаються запитання. По-перше, ФБК не приховувало, що отримало матеріали від такого собі Андрєя Матуса, так званого «рішали», тобто фахівця з порозуміння у складних випадках між бандитами й силовиками. Матус, очевидно, працював на всіх – від ФСБ до опозиційних розслідувальних центрів, які фінансував Ходорковський. Він сам звернувся до фонду Навального з пропозицією продати компромат на Невзліна. Після кількох телефонних дзвінків представники ФБК зустрілися з ним у Чорногорії, де він показав їм відео відсканованого листування з месенджера Signal. Усе це показано на відео й нагадує малобюджетну підробку стрічки «Казино Рояль», у якій немає Джеймса Бонда. Тож Пєвчіх і її компаньйони не мали доступу до оригінальної стенограми листування і не хотіли платити за оригінальний матеріал. Після зустрічі в Чорногорії Матус зникає, але той самий матеріал незабаром з'являється в публікації кремлівського пропагандистського телеканалу RT. Тоді люди Навального зрозуміли, що не можна більше зволікати й опублікували власне розслідування, запускаючи медійну й політичну бомбу.
Публікація вдаряє по Невзліну, викликаючи лавину коментарів і спогадів. Виявляється, у російських опозиційних колах усі знали, що він неврівноважена і мстива людина. Журналісти й політики виразно починають згадувати, як на якійсь конференції у Вільнюсі Невзлін нападав, тоді ще словесно, на людей з ФБК і Волкова особисто. Сама Пєвчіх у фільмі представляє частину власного листування з Невзліним, де той начебто погрожує Волкову невизначеними наслідками. Щоб розвіяти сумніви, ФБК звертається по допомогу до відомих журналістів-розслідувачів Хрісто Грозєва і Міхаіла Маглова з російського розслідувального часопису «Проект». Вони прискіпливо аналізують дані, вивчають часовий збіг подій, побічні сюжети, які можна перевірити за допомогою інших даних, і доходять висновку, що за такого обсягу даних підробити листування неможливо. На їхню думку, з імовірністю 98% листування є справжнім.
Для того щоб зрозуміти, що сталося, важливо зазначити, що проблема не в тому, що Лєанід Невзлін виявився людиною з психопатичними рисами, ментально застряглою в 1990-х. Проблема розслідування ФБК полягає в тому, що воно фактично б'є по Міхаілу Ходорковському як найближчому другові Невзліна. Марія Пєвчіх відразу ж цитує слова Ходорковського про те, що він ставиться до Невзліна як до людини, яка йому «більше, ніж сім'я, ніж брат». Отже, оприлюднені факти підводять до запитання: чи знав він, що його «більше, ніж брат» мав звичку замовляти побиття і вбивства людей, які йому чимось заважали? Чи знав Ходорковський також, що його організації співпрацювали з людьми, пов'язаними бандитськими інтересами з ФСБ? Бо якщо так, то, можливо, образ Ходорковського як демократа й заклятого ворога Путіна також є фейком.
А якщо так, то вся його опозиційна імперія, разом з каналом Chodorkowski Life, Центром «Досьє», MBK Media або, зрештою, Російським антивоєнним комітетом, є прикриттям для реалізації не громадянських, а авторитарних амбіцій відірваного від дійсності і скривдженого мільярдера. В опублікованих заявах Ходорковський клянеться, що він нічого не знав, і закликає до розслідування, стверджуючи, що Невзлін передав усі матеріали слідчим.
Свою заяву із цього приводу Ходорковський сформулював так: якби з'ясувалося, що все це правда, це означало б, що Невзлін збожеволів. Сам обвинувачений також заперечує це, стверджуючи, що це була провокація російських спецслужб.
Брутальна конкуренція в опозиції
Оточення Навального – Марія Пєвчіх, Лєанід Волков, Іван Жданов і вдова Навального, Юлія як обличчя руху – становлять конкуренцію оточенню Ходорковського на політичному ринку російської опозиції у вигнанні. У своєму фільмі Пєвчіх не приховує припущень, що Ходорковський міг знати про злочинну діяльність Невзліна. Саме тому публікація розслідування несподівано перетворилася з удару по одній фігурі на удар по всій опозиції. Виявилося, що бренд «російська демократична опозиція» насправді є картонною конструкцією, покритою лише красивою медійною поліровкою. Що насправді відбувається всередині – це жорстока боротьба за те, хто сяде за стіл переговорів із Заходом про майбутнє Росії без Путіна. І це жорстока боротьба в усіх сенсах. Раптом усі побачили, що це гра на життя і смерть, і жодна зі сторін не соромиться вдаватися до радикальних заходів. Поки одні б'ють молотком, бо такий їхній політичний темперамент, інші б'ють у відповідь смертоносними медіа-звинуваченнями.
У процесі з'ясувалося ще дещо. Атака на Україну, здавалося, провела непрохідні політичні кордони і розділила звичайних людей і політиків на прихильників Путіна і Росії та його супротивників. Перед обличчям такої агресії неможливо було всидіти на двох стільцях. Однак скандал з публікацією показав, що ця межа все ще хитка, і людина, яка має зв'язки з ФСБ, може стати інформатором для опозиційних слідчих. Це патологічна установка, яка призвела до того, що загадковий Матус, описаний у розслідуванні ФБК як мутний тип, поставив під сумнів майбутнє російської опозиції, яка витрачала роки на розбудову своїх структур.
У всьому цьому російські ЗМІ в еміграції ще не розібралися і не визначилися зі своєю позицією. Звідси й поспішність аналізів та оглядів ситуації на російському YouTube та в інтернет-виданнях. Катерина Котрікадзе, керівниця відділу новин незалежного російського телеканалу «Дождь», підсумовує ситуацію, розділивши реакцію людей на три типи. Одні були шоковані q негайно вимагали розслідування наказу про побиття. Інші не вірять інформації, що міститься у відео ФБК, і вбачають у ньому розкриття лаштунків боротьби в стані опозиції. Третя група реагує зі сміхом і проклинає обидві сторони суперечки, як ФБК, так і оточення Ходорковського. Сама Котрікадзе, а також інші відомі політичні коментатори, такі як Міхаіл Фішман, погоджуються з тим, що докази з фільму дуже сильні, а виправдання Невзліна і Ходорковського вкрай слабкі. І Фішман, і Котрікадзе наголошують на фундаментальній проблемі: зараз незрозуміло, хто буде партнером у переговорах із Заходом про майбутнє Росії.
Котрікадзе прямо запитує: хто сьогодні становить справжню російську опозицію? Поки що це запитання зависло у вакуумі. Не мають відповіді на нього і західні політики. Котрікадзе анонімно цитує своїх співрозмовників з європейських політичних кіл. Для багатьох із них очевидно, що судове пояснення скандалу з побиттям Волкова буде неможливим, адже Signal не зберігає листування на своїх серверах, а Невзлін відомий тим, що постійно змінює номери телефонів, апарати й автоматично видаляє повідомлення в месенджері. Оригінального листування, ймовірно, не існує. Тому співрозмовники журналістки стверджують, що в інституціях, які фінансують російську опозицію й роботу опозиційних ЗМІ, визнали опозицію токсичною. Ніхто не буде замислюватися і розкладати ситуацію на чинники, шукаючи винних. Інформатор, з яким спілкувалася Котрікадзе, сказав їй прямо: «Якщо раніше можна було сфотографуватися (з опозиційним політиком з Росії) після засідання ПАРЄ, то тепер не кожен цього захоче».
Палиця з двома кінцями
Над усіма силами російської опозиції згущуються густі хмари, про що можна судити не тільки з анонімних заяв, а й з офіційних позицій, які показують, як публікація розслідування ФБК щодо Невзліна була сприйнята на Заході. Найкращим прикладом є заява Генерального доповідача Парламентської асамблеї Ради Європи з питань демократичних сил Росії Еріка-Нійлеса Кросса, опублікована на його сторінці в соціальній мережі X. Кросс пише:
«Відео, опубліковане ФБК, в якому стверджується, що у справі з'явилися нові докази, має бути розслідуване компетентними органами. Згідно з правилами Ради Європи, в державах-членах, які поважають верховенство права і свободу особистості, злочини повинні розслідуватися поліцією і розглядатися судами. (...) ФБК, як організація, добре знайома з методами дезінформації та використання компромату проти своїх опонентів, може мати труднощі з довірою до правоохоронних органів демократичних держав. Однак заради майбутнього Росії вони повинні подолати цю упередженість».
Це дуже симптоматична ситуація, яка показує повною мірою суть скандалу в російській опозиції. Дуже ймовірно, що опонент Путіна, який відмовився від російського громадянства і відкрито підтримує Україну, замовив викрадення й побиття своїх особистих опонентів, доводить, що не тільки серед функціонерів путінського режиму, але й серед його опонентів з колишніх бізнес-кіл діють бандитські стандарти, взяті живцем з диких 1990-х років. Кросс, однак, дорікає подібними стандартами і «хорошим хлопцям» з російської опозиції, які, виявляється, також використовують характерні для авторитарних суспільств методи компромату. Саме тому в очах політиків, які звикли до стандартів верховенства права, всі сторони цієї суперечки «спалилися» через те, що не виросли з пострадянськості.
Через два тижні після вибуху скандалу емоції трохи вщухли, і на обрії вимальовується більш чітка картина того, що відбулося. Христо Грозєв, який допоміг встановити автентичність листування Невзліна, сьогодні стверджує, що вся ця історія – провокація ФСБ, адже, зрештою, матеріали були передані ЗМІ кремлівського концерну RT. Тільки це провокація, заснована на достовірних матеріалах, що документують реальний наказ про побиття або викрадення. Але навіть на цьому скандали й розбіжності в середовищі російської опозиції у вигнанні не закінчуються. На початку жовтня Максім Кац, суперечливий політик, який давно ворогує з оточенням Навального, опублікував своє розслідування у вигляді фільму. Кац стверджує, що «Фонд боротьби з корупцією» має фінансові зв'язки з двома російськими банкірами, Алєксандром Железняком і Сєргєєм Лєонтьєвим, які довели свій банк до банкрутства, залишивши тисячі клієнтів у скрутному становищі. Після втечі з Росії відносини Навального з опозиціонерами мали допомогти видати себе за жертв режиму, а Железняк брав участь у розбудові закордонних структур фонду покійного опозиціонера. Люди Навального заявили, що відреагують на викриття, опубліковані Кацом, додавши, що це, на жаль, відштовхує їх від більш важливих питань, які вони розслідують, а саме – викриття корупції та злочинів путінського режиму.
Розглядаючи ці скандали в ширшому контексті поточних міжнародних подій, важко не погодитися з тезою Грозєва про те, що кремлівські служби не залишилися осторонь від цього пирога. Поки на найвищому рівні ведуться переговори про майбутнє України та наслідки війни для Росії, поки наближаються вибори в США, які можуть (але не обов'язково) принести перелом у ситуації, російська опозиція, яка прагне бути представником усіх антипутінськи налаштованих росіян, занурюється у внутрішні суперечки, що підривають довіру зовнішніх партнерів. Мораль, яку можна із цього винести, полягає в тому, що в боротьбі з тоталітарною владою неприйнятні жодні інсинуації, кулуарні домовленості або неформальні угоди. Політичні цілі й засоби їхнього досягнення, відповідно до закону й політичного звичаю, мають бути абсолютно прозорими, адже це єдиний спосіб протидіяти деморалізованій владі, не ставши при цьому самому деморалізованим.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Rosyjska opozycja popełnia medialne seppuku