Якщо письменники дбають про долю своїх літературних героїв, то він дбав про те, щоб українських письменників не забули. Сергій Єфремов написав тисячі наукових і публіцистичних статей, досліджував українську літературу та працював над збереженням письменницької спадщини і водночас долучився до створення нової української держави. Як стверджують дослідники, саме він запропонував її назву – Українська Народна Республіка. Радянська влада сфабрикувала проти науковця справу і увʼязнила у тюрмі, де він помер за три місяці до звільнення.
Літературознавець, публіцист, академік Української академії наук і діяч Української Центральної Ради народився рівно 150 років тому – 18 жовтня 1876 року. Міністерство культури України нагадало про основні здобутки науковця та факти з його життя.
Батьки Сергія Єфремова походили зі священничих родин. Як писав Агатангел Кримський, прізвище Охріменко в батьківському роді змінили на Єфремов. Це була поширена у духовному середовищі практика русифікації прізвищ. Сергій теж навчався в Київській духовній семінарії, а потім закінчив юридичний факультет Київського університету. Однак священником він не став, а присвятив себе літературознавству, науці та громадсько-політичній діяльності.
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleКожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Цікаві факти про Сергія Єфремова
Співтворець УНР. Під час Української революції 1917 року Єфремов став заступником голови Української Центральної Ради. Згодом увійшов до Генерального секретаріату – першого українського уряду того періоду, опікувався питаннями міжнаціональних відносин. Із його ім’ям також пов’язують пропозицію назви «Українська Народна Республіка». Тому Єфремова часто називають «хрещеним батьком» УНР.
Один із організаторів української академічної науки. Після встановлення радянської влади Єфремов зосередився на науковій роботі. У 1922–1928 роках він був віцепрезидентом Всеукраїнської академії наук. Очолював наукові комісії та товариства, працював над підготовкою до видання творів Тараса Шевченка, зокрема його «Щоденника» й листування.
Автор тисяч публікацій про українську літературу. Єфремов залишив величезну наукову й публіцистичну спадщину – близько 10 тисяч статей. Він досліджував творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського та інших українських письменників. Однією з його найвідоміших праць стала «Історія українського письменства», видана 1911 року.
Стояв біля витоків українського книговидання та журналістики. Єфремов був серед засновників видавництва «Вік» і співпрацював із багатьма українськими періодичними виданнями, зокрема газетами «Рада» та «Нова Рада», а також «Літературно-науковим вістником». У своїх статтях він обстоював розвиток української культури, освіти та політичних свобод.
Жертва радянських репресій. У 1929 році радянська влада заарештувала Єфремова, звинувативши його в керівництві вигаданою «Спілкою визволення України». Цю справу використовували для переслідування української інтелігенції. Передбачаючи неминучий арешт, Сергій Єфремов написав у щоденнику наприкінці 1928 року: «Каятись не буду, отже перспектива виявляється: мандрівочка, і мабуть неблизька, пахне».
У 1930 році науковця засудили до десяти років ув’язнення. Він помер у російській Володимирській в’язниці (Владімірський централ – тюрма для особливо небезпечних злочинців) у 1939 році. До його звільнення залишалося три місяці.
Лише через 50 років, у 1989 році, Сергія Єфремова реабілітували посмертно.