У П'ятикнижжі (перших п'яти книгах Біблії, що розповідають про вихід з Єгипту та формування народу) Всевишній десятки разів, знов і знов повторює біблійним євреям: піклуйтеся про рабів та приходьків, бо рабами та приходьками були ви в Землі єгипетській.
Це дуже зрозуміла ідея: ви самі були рабами і приходьками, вам знайомі весь той біль і страждання, ви пропустили їх крізь себе – і це вас зобов'язує, пам'ятаючи цей біль, піклуватися про тих, хто перебуває в такому же становищі нині. Не завдавати іншим того болю, який переживали ви самі. Тамувати цей біль турботою та співчуттям.
Українці пережили невимовні трагедії у ХХ сторіччі й переживаємо в нинішньому. Агресія, Голодомор, знищення культури, велика війна, в якій Україна не мала шансів здобути незалежність, затиснена поміж двома кривавими імперіями, масові заслання, русифікація, знов велика війна...
Все це мало би зробити нас чутливими до чужого аналогічного горя. Всевишній міг би сказати нам: піклуйтеся про поневолені й русифіковані народи, бо поневоленими й русифікованими були ви самі в Землі радянській.
І так, ми чутливі й співчутливі. Але не всі. Є значна частина народу, що вважає: перенесені страждання дають право зневажливо ставитися до тих, хто нині в аналогічному стані. Ми були рабами, тож зневажаємо тих, хто нині раб. Ми були русифікованими, тож зневажаємо тих, кого русифікують нині. Ми були знищувані на імперських війнах, тож зневажаємо тих, кого женуть на такі війни нині. Ми були пригнобленими авторитарним режимом, тож зневажаємо тих, хто під авторитарним режимом нині.
Колишній раб каже: нині я звільнився, я виборов собі свободу, тож я вищий від тих, хто свою свободу не виборов досі.
На це є дві відповіді: біблійна та геополітична. Кому яка більше до вподоби.
Рабам, що нині вільні, Всевишній каже: ви молодці, ви сміливо вийшли з Єгипту, але не забувайте, що це Я вас звідти вивів. Самі би ви не вийшли, а повністю би там русифікувалися (закреслено) єгиптизувалися, попри волелюбні прагнення й зусилля вашої активної меншості. Я створив умови, за яких ваш вихід був можливий. Тож не заносьтеся й пам'ятайте: рабами були ви в Землі єгипетській, тож піклуйтеся про таких, якими ви були тоді.
Геополітична відповідь повертає нас у 1918-1920, коли всі народи Східної Європи стали вільними, бо їх підтримували інші держави світу. Українці не отримали такої підтримки через ряд причин, які детально розглядає Ярослав Грицак у «Нарисі історії України». Якби тоді нас підтримали, історія ХХ сторіччя була би іншою. А в 1991 нас підтримали, і ми стали вільними. – Так і сьогодні доля нинішніх поневолених народів залежить від підтримки інших держав. Від нашої позиції залежить, куди піде історія і чи буде наступна війна.
Позиція кожної людини залежить не так від рівня емпатичності (глибини здатності до співчуття), як від масштабу кола нашої солідарності (більше про це поняття, вперше запроваджене, здається, Крістіаном Вельзелем, співавтором Світового дослідження цінностей, можна почитати у книзі «Більдунг»). Наше коло солідарності може включати лише наше власне Еґо, або ж лише нашу сім'ю, або ж лише нашу спільноту, або весь народ, або всю цивілізацію, до якої належимо, або все людство. Розширення кіл солідарності дуже знайоме всім, хто вивчав моделі вертикального розвитку людини на кшталт інтегральної динаміки.
Чи включає для колишніх пригноблених, а нині вільних людей їхнє коло солідарності тих інших людей, що пригноблені нині?
Ви можете мати на це свій варіант відповіді, а Всевишній має свій, десятки разів повторюючи: піклуйтеся про рабів та приходьків, бо рабами та приходьками були ви самі порівняно нещодавно за історичними мірками.
Колишній раб, що отримав свободу, не вичавивши з себе рабства, згодом не мріє про свободу для інших, а може, навіть в глибині душі мріє стати рабовласником. Справжня вільна людина хоче свободи для всіх.
За нашу і вашу Свободу.